У війні Росії з Україною з'явився повноцінний другий фронт. Його в тилу Росії передбачувано відкрила економіка. Рубль з початку року подешевшав до долара майже вдвічі. Як переконує тижневик «Новое время», фактично в Росії зараз немає грошей не лише на масштабну війну за міфічну «Новоросію», але навіть і на «русский мир» із перетворенням частини Донбасу на маріонетковий сепаратистський балаган на території України. Видання стверджує, що нині лояльність російських олігархів до Путіна базується лише на тому, що вони бояться втратити все в разі зміни влади. Однак, якщо зараз вони ризикують втратити все і при збереженні статус-кво, немає сенсу триматися за президента, який позбавив їх звичного способу життя і місця в світі. Відтак, найближчі тижні можуть стати вирішальними для долі України і Росії. Почавши війну з Україною у момент системного краху путінської моделі економічного розвитку, Росія прирікла свою економіку, яка вже починала розсипатися і без санкцій. Закінчивши цю війну, Росія отримує шанс, нарешті, зайнятися нормальним розвитком власної державності замість того, щоб з останніх сил заважати робити це сусідам. Продовжуючи корчити з себе велику державу, Росія просто повторить дорогу Радянського Союзу. Причому набагато швидше, ніж багатьом здається. На цьому наголошується в статті «Рубль воює за Україну».
Усі 23 роки незалежності Україна не виходить з процесу реформування судової системи. Змінюються повноваження, змінюється кількість і назви інстанцій, а результат залишається тим самим. Про те, у чому системна помилка, пише «Дзеркало тижня». Видання переконує, що змінювати законодавство потрібно саме з відбору і вимог до суддів. І починати треба негайно. Кожен день, втрачений у суперечках та обговореннях, в очікуванні висновків від експертів і комісій, робить одужання судової системи дедалі менш досяжним: хвороба прогресує. Докладніше йдеться в статті «Вбити дракона: як подолати корупцію в судах?».
Кадрове питання в країні на порядку денному серед найперших, погоджується і «Український тиждень». Саме воно – потужний чинник поступу або деградації та занепаду держави. Чи потрібна зараз реанімація гасла патріотизму як критерію кадрової політики: мовляв, що краще – патріот чи фахівець, що важливіше – чистота намірів чи кваліфікація? Автор статті вважає, що така постановка завдання трохи інфантильна. Бо тут варто визначитися, кого вважати патріотом і що вважати патріотизмом. Дописувач переконаний, що патріотизм означає порядність, бо непорядній людині цілком байдуже, яку владу дурити й за якого режиму красти.
Тижневик «Фокус» визначив рейтинг «100 найвпливовіших українців». Видання наголошує, що після перемоги Революції гідності впливова сотня істотно оновилася. Підтвердження тому – перша десятка рейтингу. Не зважаючи, що торік найвпливовішою була Людина Майдану, в нинішньому рейтингу першість займає Петро Порошенко. Жоден з учасників торішньої першої десятки свої позиції не зберіг. Половина з них услід за Януковичем втекли з країни, втративши реальні важелі впливу на ситуацію в Україні. Тепер ці люди залишилися за бортом рейтингу. Проривом року став Геннадій Москаль. У торішньому рейтингу «Фокусу» він знаходився в кінці списку, а тепер вирвався на 24-у позицію. Стрімкий зліт політика обумовлений посадою голови Луганської облдержадміністрації. Вперше за вісім років існування рейтингу в ньому майже половина нових імен. Перш за все це люди, що прийшли до влади на післяреволюційній хвилі, чия впливовість, як і всі попередні роки незалежності України, обумовлена в першу чергу посадою в структурі державної влади. У списку зі 100 учасників рейтингу 72 – представники влади: народні депутати, чиновники, силовики, судді, дипломати. Це означає, що країна навіть після перемоги Майдану все ще живе не за суспільними законами, а за правилами, які всі ці люди продовжують встановлювати.
