Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:36
(Рубрика «Точка зору»)

До скасування Україною позаблокового статусу в НАТО поставилися зі стриманим ентузіазмом, аби не сказати – прохолодно. У штаб-квартирі Альянсу, як передає УНІАН, нагадали: ми можемо увійти до блоку, якщо: 1) самі цього хотітимемо, 2) якщо відповідатимемо стандартам НАТО, 3) дотримуватимемося заявлених принципів Альянсу. Попри 303 голоси, віддані за скасування позаблоковості, Україна має певні труднощі і з першим, і з другим, і з третім пунктом.

Умова №1: бажання співпрацювати

Російській агресії вдалося те, що досі не вдавалось найпалкішим прихильникам НАТО: суспільство згуртувалось довкола ідеї приєднання України до Альянсу. Як зазначив колишній представник США при НАТО Ніколас Бернс, Путіну слід віддати за це належне: після його вторгнення дії членів Альянсу (і особливо європейських країн) «значно пожвавішали».

«Пожвавішали» не лише європейці. Згідно із даними соціологічної групи «Рейтинг», 44% українців виступають за членство в НАТО. Проти – 35%, решта не визначились. Вперше за всі 23 роки існування незалежної України число симпатиків НАТО переважає кількість супротивників. Однак Петро Порошенко наполягає на проведенні референдуму, чим навмисно відтерміновуватиме ухвалення рішення.

Свого часу саміт НАТО в Уельсі було потрактовано як беззаперечну перемогу українського президента. Адже Порошенко повіз додому обіцянку поставити в Україну високоточну зброю. Однак замість грати на пониження, президент України мав би ставити питання про надання державі Плану дій щодо членства України в НАТО. За ПДЧ для України висловилася тоді Раса Юкнявічене – екс-міністр оборони Литви.

Цілком очевидно, що Альянс втомився розшифровувати ті суперечливі сигнали, які надходять з Києва. Так повелося ще з часів президентства Ющенка, котрий то казав, що Україні слід «укритися під захисною парасолькою НАТО», то заявляв, що питання це «заполітизовано» і що рішення відносно вступу буде ухвалюватися виключно на референдумі.

Приблизно те саме на початку травня 2014-го говорив і Петро Порошенко. Він також заявляв, що для вирішення питання про вступ до НАТО йому потрібна консолідована позиція соціуму. А от у січні 2010-го Порошенко у ранзі міністра закордонних справ стверджував дещо інше. В інтерв’ю «Бі-Бі-Сі» він наполягав на тому, що всім необхідним параметрам НАТО Україна вже відповідає. Настільки, що навіть не потребує ПДЧ.

«Ніяких ПДЧ не потрібно! Країни вступають до НАТО без будь-яких ПДЧ. Україна є піонером, є лідером, який сьогодні демонструє, що треба робити іншим країнам. Тут має бути абсолютно виважена, блискуча, професійна і кропітка робота, яку ми зараз робимо», – зазначив Порошенко у січні 2010-го.

Чотири роки по тому «блискуча й професійна» робота мала наслідком зданий без єдиного пострілу Крим, а також тривалу війну на Сході і ситуацію, в якій «піонер» та «лідер» був змушений звертатися до Заходу по зброю.

Умова №2: відповідати стандартам НАТО

Але ще жодна система безпеки не ґрунтувалася виключно на наявності сучасної зброї. Зазвичай для побудови такої системи потрібен складніший набір чинників. Зокрема, й тих, котрі унеможливили б продаж приватними підприємствами зброї до країни-агресора чи розкрадання державного майна чиновниками Міністерства оборони.

Спостерігаючи за ситуацією в Україні, віце-президент Атлантичної ради Деймон Вілон резонно запитує: «А чи варто намірам вступу до НАТО бути частиною української політики?». Захід дійсно не розуміє усіх маневрів української влади, які – починаючи ще з Ющенка – були виконані у стилі «крок вперед, два кроки назад».

«Політика відкритих дверей була історичним успіхом НАТО. Це дозволило нам просуватися вперед до цілісної, вільної та мирної Європи. Двері НАТО залишаються відкритими. Кожна країна буде оцінена за її заслугами», – заявив у Ньюпорті колишній генсекретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен.

Альянс не відмовляється від політики відкритих дверей, і те, що зараз Україну не чекають в НАТО, є неправдою. Ставлення НАТО до України не є ані упередженим, ані захопленим – воно є прагматичним. І ключ до його розуміння у словах Расмуссена про те, що «кожна країна буде оцінена за її заслугами».

Чорногорія, Грузія, Македонія, Боснія та Герцеговина провадять нині необхідні реформи, аби підтягти стандарти життя до високих вимог НАТО. Питання про членство Чорногорії може бути розглянуте вже у 2015 році, повідомив Расмуссен. Щодо Грузії, то їй було запропоновано пакет заходів, який допоможе цій країні наблизитися до членства в НАТО. Вона досягла прогресу, наголосив Расмуссен.

І прогрес цей не слід екстраполювати виключно на оборонну сферу. Ніхто не чекає від нас, що Україна за короткий проміжок часу наростить оборонну міць, співставну, скажімо, з потенціалом Сполучених Штатів. Це ще один міф із розряду тих, якими лякають обивателя. У бюджеті-2015 на правоохоронну сферу передбачені більші видатки, аніж на ЗСУ. Добре, принаймні, що подальшому перетворенню на поліційну державу запобіг парламент, відхиливши сумнівної якості законопроект щодо РНБО.

Вимога №3 – дотримуватись принципів Альянсу

Але повертаючись до НАТО. Серед засадничих принципів Альянсу зазначене дотримання «спільних цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв’язання суперечок». Отож, НАТО – це не лише оборонна спілка, а й тест на демократію.

Згідно з критеріями, крізь призму яких НАТО дивиться на пошукачів членства в організації, на першому місті зазначена далеко не військова потужність країни. Натомість передусім йдеться про вагомість демократичних інститутів, про наявність громадянського суспільства всередині країни, яка претендує на постійне членство.

Чи готовий Порошенко засвідчити вірність демократичним принципам? Якщо ні, жодні італійські бронетранспортери, американська високоточна зброя, євросоюзівські мільярди чи натовські трастові фонди жодним чином не допоможуть Україні.

Натомість – якщо по корупції, кумівству, відвертій зраді національних інтересів буде нанесено відчутного удару – вагання щодо членства в НАТО відпадуть самі по собі. Безпека ззовні починається з безпеки усередині домівки. Якщо там нема згоди, зовнішній ворог неодмінно цим скористається. Що, власне, й відбувається зараз.

Півроку президентства Порошенка без відчутних зрушень, без заанонсованих реформ, без санкцій щодо Росії, але з преференціями для великого капіталу, з явним намаганням укріпити позиції силовиків ставить закономірне запитання: а чи не випадково Петро Олексійович так чи інакше, але відтерміновує зближення України з НАТО?

Недарма саме у його законопроекті (на відміну від трьох альтернативних) було відсутнє фокусування на вступі України в НАТО. Тоді – закономірне питання – задля якого військово-політичного союзу наша держава відмовилась від позаблокового статусу? Окозамилювання – поганий союзник щирим намірам. Та й хто, власне, більше зацікавлений у захисті безпеки України – вона сама чи члени НАТО? Відповідь, гадаю, очевидна.

Михайло Поживанов – народний депутат 2,4,5 і 6-го скликань

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG