Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:25

«Ми висловлюємо позицію неприйняття влади Путіна» – учасниця Pussy Riot


Учасниці панк-рок гурту Pussy Riot Надія Толоконнікова (ліворуч) і Марія Альохіна під час мітингу проти агресії Росії щодо України. Москва, 15 березня 2014 року

Учасниці панк-рок гурту Pussy Riot Надія Толоконнікова (ліворуч) і Марія Альохіна під час мітингу проти агресії Росії щодо України. Москва, 15 березня 2014 року

Марія Альохіна про Росію, в’язницю та свободи – через рік після звільнення з колонії

Рік тому Марія Альохіна та Надія Толоконникова, учасниці панк-групи Pussy Riot, були звільнені за амністією з ув’язнення, до якого їх засудили за акцію в московському храмі Христа Спасителя. І акція, і судові процеси стали однією з ключових політичних подій Росії останніх років.

Рік, що минув після визволення, Альохіна і Толоконникова присвятили захисту прав ув’язнених в Росії, створили проект «Медіазона», відвідали безліч країн, де вивчали облаштування місць позбавлення волі.

Домовитися з Альохіної про інтерв’ю було складно через її зайнятість, бесіда кілька разів переривалася іншими її справами.

– Минув рік відтоді, як Вас звільнили. Спогади про в’язницю вже в минулому, чи вони, як і раніше, приходять до Вас у страшних снах?

– Я не думаю, що тут доречно говорити про страшні сни. Із Надею у нас схожа думка, що свобода – всередині людини, і ми намагалися говорити на суді про те, що, навіть незважаючи на ці умови у вигляді клітки, ми мали можливість говорити більше, говорити чесніше, говорити те, що ми хотіли. І я розумію свободу саме як можливість заяви, можливість самовиявлення, можливість протесту.

Ми вийшли на так звану свободу

Коли ми вийшли, ми дійсно вийшли в іншу країну. Ми сідали в тюрму в країні, яка була сповнена надії, сповнена протесту, можливо, це була трохи наївна країна, але вона нам дуже подобалася, і вона нас надихала на пісні, надихала нас на дії. Коли ми вийшли на так звану свободу, перше, про що нас запитали: «Ви збираєтеся в Росії залишатися?». Ми сказали: «Ну звичайно, так!». І після цього нам почали ставити запитання, чи не страшно нам, і взагалі перебування в Росії в цілому позиціонувалося як якийсь героїчний жест, що спочатку викликало у нас подив. Але зараз минув вже рік, і здивування стало меншим.

Ми побачили реальність. Але, на наш погляд, реальність умовна, і апатія, про яку так багато говориться в публічному просторі, вона також носить досить тимчасовий і неміцний характер. Тому що влада, яка намагається втриматися за допомогою кулака, за допомогою палиці, вона ніколи не буває довговічною і не може не робити помилок, що ми, власне, і спостерігаємо. Тому що зараз Росія перебуває в стані економічної кризи і кожен житель Росії може випробувати на собі наслідки цих необґрунтованих амбітних палично-репресивних заходів, які проводить Путін і його адміністрація.

– Це дещо ідеалістичний погляд, тому що ми знаємо країни, де жорстка влада утримується дуже довго. Ви кажете, що ви вийшли в іншу країну рік тому. За цей рік країна ще якось змінилася?

Путіну було потрібно показати себе з якоїсь милосердно-ліберальної сторони, що йому досить чуже

– Нас випустили завдяки так званим ліберальним заходам, під прапором амністії, хоча, якщо ми подивимося на статистику, ця так звана широка амністія звільнила тільки трьох вагітних жінок – на всю Росію. Мені здається, це зовсім не схоже ні на яку міру гуманізму. Зрозуміло, що амністія була написана і заточена, в основному, під звільнення деяких політичних ув’язнених, для того щоб намалювати бодай якесь обличчя перед Заходом напередодні Олімпіади, про що ми теж говорили, наскільки могли. І тоді дійсно Путіну було потрібно показати себе з якоїсь милосердно-ліберальної сторони, що йому досить чуже, і вийшло це у нього досить погано. Але відразу після закінчення Олімпіади він був захоплений ейфорією, торжеством, і сталася кримська історія, яка спричинила ланцюжок незворотних подій, які, власне, зараз привели нас до репресій, до війни, до того, що солдат, які воюють на цій війні, ховають навіть без імен, в повному мовчанні, хоча ці солдати йшли на війну, будучи впевненими в тому, що вони є героями. Влада, яка відправила їх на цю війну, героями їх не вважала і вирішила ховати їх у цілковитій таємності.

– Ваш процес був центральною політичною подією в Росії того часу. Після того, як ви вийшли з в’язниці, ви зайнялися захистом прав ув’язнених, досить вузькою тематикою. Зараз у вас немає відчуття, що треба займатися політикою, швидше, ніж правозахисною діяльністю?

– По-перше, правозахисна діяльність в нашій країні є діяльністю політичною апріорі. І наша організація тут не виняток. Можна подивитися, наприклад, на правозахисну організацію «Агора», яка була абсолютно необґрунтовано визнана іноземним агентом з усіма наслідками, подивитися на діяльність організації «Комітет проти тортур», чий офіс був, по суті, просто розгромлений не так давно в Грозному, і на членів її систематично здійснюються напади в головному офісі в Нижньому Новгороді, включаючи «коктейлі Молотова», запущені у вікна, і насправді цей список можна продовжувати досить довго. І я хотіла би підкреслити, що те, що є в західному світі, в Європі, в США на центральному місці, права людини, в Росії є сферою досить маргінальною – з тієї причини, що влада поставила такі рамки для теми прав людини і за допомогою всіх медіаджерел , які зосереджені в її руках, цю позицію транслює.

Діяльність щодо захисту прав ув’язнених обумовлена особистим досвідом. Коли на твоїх очах систематично вбивають людей, їх катують рабською працею, як не надають їм медичну допомогу

Наша діяльність щодо захисту прав ув’язнених в чомусь обумовлена нашим особистим досвідом. Коли на твоїх очах систематично вбивають людей, коли ти бачиш, як їх катують рабською працею, як не надають їм медичну допомогу, як не випускають смертельно хворих та їх смерті приховують, – ти просто не можеш не реагувати. І ми намагаємося добитися системних реформ і одночасно надаємо допомогу конкретним ув’язненим. Ми наймаємо адвокатів для тих з них, хто вирішує боротися за свої права, і цих ув’язнених ми вважаємо героями, тому що якщо ти вирішуєш боротися за свої права всередині колонії, то ти просто камікадзе, на тебе будуть тиснути всіма можливими засобами, які там передбачені, починаючи від психологічного тиску і закінчуючи насильством і тортурами. І ми намагаємося з цією ситуацією працювати, адже у нас є для цього ресурси і є досвід у цій сфері, ми знаємо, як система працює зсередини.

– Ви з таким явним і безсумнівним ентузіазмом розповідаєте про свою роботу. Але ось Вам цікавий, скажімо, народне віче на підтримку Олексія Навального 15 січня?

Ми висловлюємо свою політичну позицію неприйняття влади Путіна і вважаємо своїм обов’язком займатися конкретними справами

– Ми не просто цікавимося, ми будемо там перебувати, як знаходимося практично на всіх демонстраціях, які зараз проходять, принаймні, в Москві. У березні в найбільшому «Марші миру», організованому «Партією 5 грудня» та іншими опозиційними діячами, ми брали безпосередню участь, ми говорили зі сцени. Я думаю, що великою помилкою з вашого боку є розмежування так званої загальної політичної діяльності з діяльністю спеціальною. Є така точка зору, що багато в чому протест, який у нас існував наприкінці 2011 року, прийшов до такого результату якраз через велику кількість загальних слів. Ми висловлюємо свою політичну позицію неприйняття влади Путіна і вважаємо своїм обов’язком займатися конкретними справами і допомогою конкретним людям, які її дійсно потребують, дзвонять нам кожен день, пишуть нам листи, яких ми особисто знаємо і які зазнали досить великих утисків, в тому числі фізичних, тільки через те, що ось мали сміливість спілкуватися з нами в колонії. І на мій погляд, ця робота є дійсно важливою, і одних слів ніколи не буває достатньо, потрібно діяти.

– Ви весь час говорите «ми». Ви, я так розумію, себе від Наді не відділяєте. Рік тому Ви вийшли з місць ув’язнення, це страшний і важкий досвід. Пережили Ви це, чи залишилося це в минулому? Саме Ви, Марія Альохіна, а не Ви як частина «Маші і Наді».

Я не можу відчути свободу в тій країні, в якій я не маю можливості сказати публічно про свою позицію

– Я на самому початку спробувала сказати, що для мене особисто воля не співвідноситься з тією або іншою стороною паркану. І я не вважаю, що фізична свобода дійсно є якоюсь манною небесною, над якою можна рефлексувати протягом року. Я хотіла б займатися і займаюся в міру своїх сил творчою діяльністю, і я займалася нею і в колонії на повну. Я не можу відчути свободу в тій країні, в якій я не маю можливості сказати публічно про свою позицію. І я не відчуваю свободу в тій країні, де люди змушені приймати порядок і підкорятися тим правилам, а тепер часто і законам, за які вони не голосували. Країна без вибору не може бути вільною.

– Тобто в якомусь сенсі в’язниця триває?

– Тюрма завжди триває рівно настільки, наскільки ви цього хочете. Відповідно, вона закінчується там, де починається ваш опір. І мій опір почався по той бік паркану.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG