Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:29

«Люди загинули не дарма, ті, хто захищав Україну в цій ситуації. Україна остаточно відбулася як держава» – російський експерт

Москва – Минулого тижня в Москві відбулася щорічна прес-конференція президента Володимира Путіна. З огляду на те, що Україна домінувала в російському медіа-просторі впродовж цілого року, логічно було припустити, що однією з головних тем знову стане Україна. Але українським подіям було посвячено лиш кілька запитань. Хоча побічно була озвучена головна тривога думаючих людей: як за неповний рік вдалося зіткнути два народи, які ще донедавна називали не інакше, як «братніми»? Як складатимуться стосунки сусідів у майбутньому, як чехів і словаків, чи як євреїв і палестинців?

Рік тому ніхто і не міг собі уявити, що питання журналіста Los Angeles Times Сергія Лойка виявиться пророчим. Він запитав про можливе введення російських військ до Криму. Тоді Путін заявив, що «махати шашками і вводити війська» ми не збираємося. Хто міг тоді припустити, що Росія вирішить змінити кордони, що стане помстою за Революцію гідності, або, як думають ті, хто стежив за роботою російських спецслужб, скористатися нею для реалізації давнішнього плану захоплення України.

Операція «Кримнаш» кардинально змінила ставлення до Росії у світі. Нехтування нормами міжнародного права налякало навіть найближчих сусідів і партнерів – Білорусь і Казахстан.

Березневі події не дозволяють тепер Росії говорити про її дотримання політико-правових пріоритетів, вважає головний редактор журналу «Росія в глобальній політиці» Федір Лук’янов.

«Те, що змінилося – це позиціонування Росії. Росія, як мені здається, завдяки українським подіям отримала досить серйозний поштовх у реалізації тієї лінії, яка була і до. Україна не стала причиною. Вона стала каталізатором. А лінія – це, якщо в загальних рисах її описати, це розчарування в результатах перехідного періоду після розпаду СРСР і кінця Холодної війни, розуміння того, що розвиток країни, загалом, не привів до виникнення нової перспективної моделі зростання. Не в сенсі зовнішньої політики, а взагалі розчарування в такий недоінтеграції Росії у світову систему. Україна, власне, кристалізувала те, що намітилося і до цього. Те, що очевидно, звичайно, Росія до тих подій все-таки на міжнародній арені проводила досить послідовну лінію, політико-правову. Вона багатьом не подобалася, але її важко було заперечувати. Події березня зробили проведення цієї лінії досить скрутним. Наполягати на тому, що ми виступаємо за безумовний і обов’язковий пріоритет міжнародного права після цих подій досить складно. Так, безумовно, ставлення до Росії змінилося в багатьох місцях. Але сказати, що радикально, я б не сказав, тому що те, що відбувалося останні роки, воно і так рухалося в цьому напрямку», – зазначає Лук’янов.

Межа пролягла через родини

Втім, межа пролягла не тільки через блокпости, але й через родини і через близьких людей.

Шеф московського бюро агентства «Франс Прес», французький журналіст Ніколя Мілетич, який працював на Балканах під час війни в Югославії, вважає, що ворожнечу між двома близькими народами може припинити час.

«Політична карта світу, напевно, вже змінилася через Крим. Через Донбас поки рано говорити, оскільки майбутній статус Донбасу не надто зрозумілий, що з ним буде. Порівнювати з тим, що відбулося в Югославії і під час війни, можна, але не зовсім, оскільки там дійсно була одна країна. І всі республіки поступово стали незалежними. Різниця в тому, що були складні відносини якісь історичні між сербами і хорватами, через Другу світову війну особливо. Що не можна сказати про відносини між росіянами і українцями. Але те, що можна сказати – війна в Югославії вже закінчилася багато років тому, в 1995 році. Потрібно багато часу, щоб лікувати якісь рани, щоб психологія у людей трохи змінилася, щоб вони не бачили в колишніх сусідах ворога, а нормальних людей. Здається, вже і в Сербії, і в Хорватії психологія людей трохи змінюється, але це складний процес. Це не те, що ми могли спостерігати між французами та німцями, наприклад. Але тоді було велике політичне бажання, щоб подружилися колишні вороги. Що стосується України і Росії – треба чекати», – каже французький журналіст.

Відповідальність держави або громадянського суспільства

Відновлення нормальних людських відносин залежить в однаковій мірі від політичної волі керівників двох країн і від самосвідомості громадянського суспільства, вважає Ніколя Мілетич.

«Звичайно, якщо є політичне рішення, щоб говорити кожен день по телевізору, що українці – це не вороги, це не бандерівці, не фашисти, це нормальні люди, нормальні сусіди, і з ними ми будемо жити, це буде набагато простіше. Але з іншого боку те, що ми називаємо громадянським суспільством, теж може зіграти якусь роль. Я боюся, що це не вирішальна роль. Але все одно це означає, що люди показують, що вони думають своєю головою, у них немає пропагандистських кліше. Але боюся, що наразі маргінальне явище залишається», – зауважує Ніколя Мілетич.

Україна – справжня європейська держава

Зміни в устрої світу можуть бути більш різкими або поступовими, швидкими або повільними. Україна за рік, що минає, зробила справжній ривок, вважають фахівці політологи. Керівник центру українських досліджень Інституту Європи РАН Віктор Мироненко вважає, що події в лютому 2014 показали, що на карті Європи з’явилася справжня європейська держава, яка прагне змін.

Люди загинули не дарма, ті, хто захищав Україну в цій ситуації. Україна остаточно відбулася як держава

«Цього року зміни були більш швидкими і більш глибокими. По-перше, я думаю, що зміною серйозною можна назвати те, що на політичній карті світу все-таки тепер вже остаточно з’явилася нова велика європейська держава, за територією – це більше ніж 600 тисяч квадратних кілометрів, якщо не вважати частину території, яку тимчасово не контролює Україна, то 576 тисяч квадратних кілометрів із 40-мільйонним населенням. Якщо в 2004 році під час Помаранчевої революції світ відкрив для себе Україну, зробив велике географічне відкриття, напевно, останнє велике географічне відкриття європейців, це те, що вони відкрили на сході від себе велику, повністю європейську і географічно, і культурно, і політично державу. У цьому році, хоча шкода, що це все супроводжувалося загибеллю людей, трагедією в дуже багатьох сім’ях і російських, і українських, але якщо так можна сказати, то люди загинули не дарма, принаймні, ті, хто захищав Україну в цій ситуації. Тобто, Україна, я думаю, остаточно відбулася як держава», – наголошує Віктор Мироненко.

Росії слід брати приклад із України

Українська модернізація може стати прикладом для Росії, якій слід подолати комплекс «старшого брата», який залишився з радянських часів, вважає Віктор Мироненко.

Абсолютно переконаний, що Україна з цим завданням впорається

«Я не втомлююся повторювати моїм російським колегам, експертам, політикам про те, що я б замість того, щоб заважати Україні, навпаки, допомагав би їй у цьому, і дуже уважно спостерігав би за тим, як Україна буде проходити трансформацію, перетворення в повноцінну європейську державу. Ще раз хочу наголосити, що попереду у неї дуже важкий шлях. Це завдання важче, ніж для чотирьох країн Вишеградської групи – Чехії, Словаччини, Польщі та Угорщини. Але я абсолютно переконаний, що Україна все-таки з цим завданням впорається і пройде. А потім настане черга Росії. І думаю, що нас чекають ще більш серйозні зміни глобального масштабу. Поки Росія в нерішучості, в задумі стоїть перед кроком, який потрібно робити перед початком модернізації. І переконати її, я маю на увазі не тільки уряд Росії, державу російську, а насамперед росіян, громадян Росії, в тому, що цей шлях їм необхідно пройти, і що пройти вони його спроможні, що європейські цінності для них не чужі, може тільки приклад України», – вважає політолог.

За останні місяці риторика російського керівництва щодо України дещо пом’якшилася. Але скільки часу знадобиться, щоб конфлікт вирішився цивілізовано і все повернулося в рамки пристойності, передбачити не береться ніхто.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG