Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 00:43

Шахтарське пекло. Місто на Донбасі, що скоротилося вдвічі


Чоловік проходить біля зруйнованого житлового будинку. Шахтарськ, 21 грудня 2014 року

Чоловік проходить біля зруйнованого житлового будинку. Шахтарськ, 21 грудня 2014 року

У серпні багатоповерхові будинки вигорали цілими під’їздами

Шахтарськ – типове невеличке місто, в основному відоме своїм вуглевидобутком. Тихе східноукраїнське місто, яке пройшло буремні 90-і роки, коли саме тут були криваві розбірки між бандитами. Близькість до Єнакієва посилювало вплив Єнакієвької ОЗГ (озброєна злочинна група), до якої свого часу належав і Віктор Янукович. Все це доволі багато значило для створення свого клану під егідою Партії регіонів в новому тисячолітті.

І от це невелике місто, що розташоване майже посередині між російсько-українським кордоном та Донецьком, за час проведення АТО стало справжнім каменем спотикання.

У березні-квітні це місто не мало бурхливих мітингів – вони, хоча й були, та проводились достатньо мляво. Тут навіть не захоплювали адміністративних приміщень, а місцеві шахтарі свого часу витурили представників «ДНР» із шахт!

Проте наприкінці липня українські війська закріпилися на околицях міста і почали «зачистку» його від бойовиків. Та в серпні під натиском російських військ Нацгвардії довелося залишити Шахтарськ. Саме тоді терористи та російські військові зібрали потужне угруповання для проведення наступу в напрямку Шахтарськ-Іловайськ. І саме через Шахтарськ йшли російські бронеколони на Іловайськ наприкінці серпня.

В той час більшість мешканців покинули місто, виїхавши здебільшого в Україну. Після Мінських угод люди почали повертатись в домівки. Проте багато їх залишилось без житла.

Надія, моя знайома, розповідає:

«Ми тікали на початку серпня після того, як снарядами розгромили наш під’їзд. Від нашого будинку стріляли гармати «ополченців», потім швидко від’їхали, а в наш будинок прилетіли снаряди. Ми сиділи в підвалі, дітки плакали, бабусі хрестилися… 31 липня на півночі міста відбувся бій між Національною гвардією і росіянами. Потім знову приїхали гармати і стали стріляти в глибину міста. Це були росіяни... Зараз нам із дитиною нема куди повертатись. Все розбито. Жили в Одесі, тепер перебрались вглиб України в село…»

Про той бій штаб АТО повідомляв: «Бійці потрапили в засідку. Однак, незважаючи на складність ситуації, вони прийняли цей вимушений бій. На жаль, українські десантники зазнали втрат. Загинули 10 українських бійців. Але, незважаючи на це, вони дали відсіч російським найманцям. Зараз наші бійці відведені в тил. Вісім тіл вже вивезено з зони активної фази АТО».

Надія розповіла й про те, що незнайомий дід із палицею добивав пораненого гвардійця, а росіяни фотографувались біля тіл убитих бійців:

«Мені розповідають, що сьогодні місто дуже зруйноване, особливо його центральна частина. Декілька багатоповерхих будинків вигоріли вщент, воронки від снарядів та ракет досягають глибини в 2 а то й більше метрів».

Інші респонденти повідомляють, що дісталось і шахтам. Вже зараз місцеві жителі говорять, що саме бойовики продовжують обстріли міста. Вдалося зв’язатися зі знайомими, що зараз мешкають в Шахтарську. Вони ці дані підтверджують.

Микола, колишній шахтар, розповідає:

«Я вже власними руками готовий розірвати цих уродів! Загризу й не поморщусь! Від себе та всіх адекватних людей звертаюсь до президента, міністра оборони, Національної гвардії, батальйонів, – коротше всіх, хто приймає рішення. Бомбіть, стріляйте, тільки щось робіть! Ми посидимо в підвалах, витерпимо, щоб швидше мерзота пішла з нашої землі. «Динири» почали після акцій протесту підгодовувати пенсіонерів, видають гроші. Деякі розумники-«пенси» навіть сидять на двох стільцях: і отримують від хунти, і від «Динарії»…»

А ось ще одне свідчення у Твітері місцевої жительки:

«В Шахтарську процвітає мародерство. Знайомі виїхали з-під обстрілу, кинули приватний будинок. Намагалися оббити вікна дошками й фанерою, але де там. Пропала навіть мікрохвильова піч, та зник дворовий пес, який вижив після серпневих бомбардувань і якого підгодовували усім світом. Мабуть, вбили горе-мародери... Довірливий, лестився до всіх, виляв хвостом, і все одно «заважав»... Сусіди відразу здогадалися, хто це міг бути – зграя алкашів, які живуть поруч. Викликали «ДНРівську поліцію», приїхала ще одна зграя з автоматами, розвели «бумажкомараніє» – симуляцію діяльності. На тому все й закінчилось».

Мешканець Шахтарська Владислав згадує страшні обстріли:

«Самий пік бойових дій припав на першу половину серпня. Бої були настільки гарячі, що ми цілодобово боялися вийти з підвалу. Нам здавалося, що ми ніби провалилися в пекло, а над головою вирує торнадо. Навіть сидячи в підвалі, ми відчували, як земля тремтіла від вибухів! Земля ніби йшла з-під ніг! Ми молилися за свої життя – це все, що ми могли тоді робити!

Дуже багато будинків постраждало. Нерідко в приватному секторі снаряд потрапляв в дах, виникала пожежа і будинок, як величезна піч, просто вигоряв зсередини. За кілька годин залишалися одні обвуглені стіни. А багатоповерхові будинки взагалі вигорали цілими під’їздами – з першого по дев’ятий поверх! Гасити було просто нікому! Дуже багато техніки обвугленої на вулиці стояло. Я навіть уявити не міг, що БМП можуть так горіти! Метал практично деформувався і плавився від високої температури».

За словами мешканців міста, зараз його населення скоротилось вдвічі. Люди не мають грошей, голодають. Говорять про смерті від голоду серед осіб похилого віку. Ситуація з харчуванням у місті відносно стабільна, проте в магазинах досить сильно скоротився асортимент продукції. Деякі старі фактично опинилися на межі смерті і змушені просити милостиню.

Після бойових дій частково відсутні світло, вода і газ. Місцеві комунальники не в силах відновити розгромлене господарство – немає ні коштів, ні ресурсів.

Вдалось поговорити й із колишнім «ополченцем» (він не назвав свого імені):

«Я все життя прожив тут, в Донецьку, А народився в Шахтарську, там народилися мої батьки. З самого початку підтримував «ДНР». Їздив блокувати військову частину в Краматорську, ходив на мітинги. За те добре платили. Вся моя родина сприйняла з величезним ентузіазмом ці ідеї, і ми стали прихильниками відділення або, як модно зараз говорити, федералізації. Їздив блокувати і проукраїнські мітинги. Було багато хлопців із Росії з нами. Прикладом відділення для нас, я маю на увазі людей з головою, а не тієї «уколото-упоротої» швалі і мерзоти, в якої зараз руки по лікоть у крові, став Крим. Так, ми знали, що без жертв у нашому випадку не обійтися, оскільки тут ситуація трохи інша, але ми щиро сподівалися на швидку і негайну допомогу Росії. Розчарувався після обстрілів Шахтарська та знущань над полоненими. Кинув усе й виїхав геть. Якби не відраза до крові, то пішов би в партизани…»

Врешті таких свідчень немало. Що ж до теперішнього стану, то, як свідчать жителі міста, ополченці почали перекидати всі свої сили зі сходу на захід – ближче до Донецька: «У нас траса зі Сніжного на Донецьк вважай через місто проходить, так вона вже розбита – по ній танки постійно їдуть…»

Надія Надєждіна, соціолог, Горлівка – Шахтарськ

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG