Мар’яна Торочешникова
Замосковорецький суд Москви виніс вирок опозиціонеру Олексію Навальному і його братові Олегу у справі про розкрадання в компанії «Ів Роше». Олексій Навальний отримав три з половиною роки умовно і 500 тисяч рублів штрафу. Олег Навальний засуджений з трьох з половиною років колонії загального режиму і штрафу в 500 тисяч рублів.
Спочатку оголошення вироку було призначено на 15 січня. Про перенесення дати стало відомо напередодні. Біля будівлі суду, де оголошували вирок братам Навальний, були посилені заходи безпеки. Кореспонденти Радіо Свобода вели пряму відеотрансляцію.
Після перенесення на 30 грудня оголошення вироку братам Олексію та Олегу Навальним в Facebook з’явилася група, учасники якої збираються у вівторок ввечері, щоб «обговорити рішення суду». На так зване «народне віче» на Манежній площі в Москві готові вийти більше 10 тисяч чоловік.
Запис трансляції Радіо Свобода з Манежної площі в Москві
Прізвище «Навальний» більшість росіян, котрі дізнаються про останні події з інформаційних програм центрального телебачення, вперше почули наприкінці 2011-го року. У новинах його тоді представляли одним з лідерів протестного руху, що виник на хвилі невдоволення фальсифікаціями під час думських виборів і натхненником «мережевих хом’ячків».
У Рунеті про Олексія Навального заговорили кількома роками раніше. Його блог в «Живому журналі» (нині заблокований Роскомнадзором) почав залучати сотні передплатників в 2008 році, коли Навальний, прикупивши невеликі пакети акцій великих російських компаній, зайнявся «інвест-активізмом». «Комерсант», наприклад, писав тоді, що Олексій Навальний є власником акцій «Роснефти», «Газпрому», «Лукойлу», «Сургутнефтегаза», «Газпром нефти», «Транснефти», ТНК-BP і банку ВТБ і на правах міноритарного акціонера вимагає від керівництва цих компаній розкриття інформації про діяльність менеджменту, яка впливає на доходи акціонерів і прозорість компаній.
Через деякий час почалися і судові процеси. Ініціаторами одних виступав сам Навальний, який добивався притягнення до відповідальності корумпованих чиновників і топ-менеджерів держкомпаній. Ініціаторами інших ставали чиновники, які потребували захисту честі та гідності, чи держава в особі правоохоронних органів, які побачили в діяльності Олексія Навального склад злочину. Наразі Замоскворецький районний суд Москви розглядає другу кримінальну справу проти Навального. Вирок у першій, пов’язаній зі звинуваченнями в розкраданні коштів підприємства «Кировлес» (п’ять років позбавлення волі умовно), набув чинності в жовтні минулого року.
Як «пиляють» у «Газпромі»
Мабуть, першим, що наробив багато шуму, записом в блозі Олексія Навального (кількасот посилань, більше 100 тисяч переглядів за кілька днів), стала історія з заголовком «Как пилят в «Газпроме», опублікована наприкінці грудня 2008 року. У ньому Навальний, якого як акціонера «Газпрому» до того часу офіційно визнали і потерпілим, і цивільним позивачем, розповів про схему багатомільйонного розкрадання під час закупівлі газу. Коротко: «Межрегионгаз» (100-процентна дочка «Газпрому») через посередника «Трансинвестгаз» закупила газ у невеликої компанії «Новатек» – за ціною втричі вищою за ту, що кількома днями раніше «Новатек» пропонував «Газпрому». На думку Навального, приблизно 10 мільйонів доларів різниці, що залишилися у «Трансинвестгаза», в результаті осіли в кишенях топ-менеджерів «Межрегионгаза».
У березні 2009 року Олексій Навальний повідомив, що обвинуваченими в рамках кримінальної справи, порушеної за фактами розкрадання грошей у «Межрегионгаза», стали шість осіб. У тому числі заступник гендиректора «Межрегионгаза» Ігор Дмитрієв і колишні гендиректор та головний бухгалтер ТОВ «Трастинвестгаз». Їх звинуватили у зловживанні повноваженнями з тяжкими наслідками і заподіянні майнової шкоди організованою групою в особливо великому розмірі. У травні цю кримінальну справу (№116372) вилучили з виробництва слідчого ГСУ при ГУВС Москви і передали вище – до Слідчої частини Головного управління МВС Росії у Центральному Федеральному окрузі, яка через два місяці ухвалила припинити кримінальне переслідування Ігоря Дмитрієва. Дізнавшись про це, Олексій Навальний закликав читачів свого блогу вимагати від правоохоронних органів роз’яснень. В результаті до Міністерства внутрішніх справ надійшло 512-ть офіційних скарг, постанова про припинення справи була скасована, справу передали іншому слідчому, а Навальний почав діяти вже від імені групи акціонерів «Газпрому» (загальна кількість акцій – близько 530 тисяч штук). Однак, незважаючи на всі старання, до кінця 2009 року ця кримінальна справа остаточно розвалилася.
Як «пиляють» у ВТБ
У листопаді 2009-го в блозі Навального з’являється ще однин запис, який зібрав тисячі переглядів і сотні передруків, з назвою «Как пилят в ВТБ». Цього разу мова йшла про придбання компанією «ВТБ-лизинг» (дочка ВТБ одного з найбільших російських банків, на 85 відсотків належить державі) бурових установок для подальшої передачі в лізинг. Олексію Навальному вдалося з’ясувати, що дороге устаткування менеджери закупили не напряму у виробника, який надавав, за його відомостями, таку можливість, а у кіпрського посередника з 50-відсотковою надбавкою. За словами Навального, ці установки ВТБ так і не здав в оренду – 4,5 тисячі вагонів обладнання відвезли на півострів Ямал і залишили у відкритому полі.
Відеоролик, знятий за мотивами поста за кілька днів, зібрав 70 тисяч переглядів. Навального знову підтримали читачі його блогу та інші міноритарні акціонери ВТБ. Слідчі то відмовлялися порушувати кримінальну справу за заявою Олексія Навального, то знову, під тиском прокуратури і блогерів, поверталися до перевірок. Більше двох років Олексій Навальний і співтовариші намагалися довести справу про бурові установки до суду, але безуспішно. Втім, у червні 2011-го на річних зборах акціонерів ВТБ президент компанії Андрій Костін назвав угоду проблемною і повідомив про звільнення кількох менеджерів, що нею займалися. Правоохоронні органи складу злочину в цій історії не знайшли.
Зате до середини 2010 року слідчі, яких, схоже, допекли скарги та вимоги Навального розпочинати то одну перевірку, то іншу, вирішили перевірити його самого.
У червні 2010-го «Російська газета» повідомила про те, що «правоохоронні органи Приволзького федерального округу за підтримки ФСБ проводять перевірки за фактом причетності відомого блогера до сірих схем в лісовому комплексі Вятського краю». Саме тоді вперше в центральній пресі поруч опинилися прізвище «Навальний» і назва «Кировлес».
Як «пиляють» у «Транснефти»
Ближче до кінця 2010 року Рунет обговорював нове розслідування Навального. Цього разу він розповів про те, «Как пилят в «Транснефти». У блозі були опубліковані документи, що містили відомості про розкрадання на суму понад 120 мільярдів рублів під час реалізації проекту трубопровідної системи «Східний Сибір-Тихий океан» (ССТО), яким займалася «Транснефть». З’ясувалося, що розкрадання, про які розповів Навальний, помітила і Рахункова палата Росії, але до відповідальності нікого не притягли, хоча тодішній керівник СП РФ Сергій Степашин і заявляв, що кримінальну справу порушено. Єдиним відомим «покараним» в результаті виявився один з ревізорів ТОВ «Транснефть-Финанс», якого звільнили у зв’язку з витоком документів.
Порушником спокою керівництва «Транснефти» Олексій Навальний став ще в 2008 році. Незабаром після того, як йому вдалося з’ясувати, що за попередній 2007 рік компанія витратила на благодійність 7 мільярдів 193 мільйони рублів – майже на мільярд більше, ніж на ремонт і техобслуговування всіх своїх нафтопроводів того ж року. З’ясовуючи, куди саме пішли настільки щедрі пожертви, Навальний звернувся із запитами до найбільших благодійних та некомерційних організації Росії, але з’ясувавши, що жодна з них від «Транснефти» грошей не отримувала, спрямував запит до самої компанії. Ця історія теж стала предметом слідчих перевірок, але також була загальмована, незважаючи навіть на рішення суду про «незаконну бездіяльність» слідства. Разом з тим арбітражні суди підтвердили право акціонера Навального ознайомитися з повною звітністю про рух коштів «Транснефти», але добитися від компанії назв благодійних організацій, що отримали від «Транснефти» 7 мільярдів рублів, Олексію Навальному не вдалося.
Невдовзі після запису Навального про «розпил» в «Транснефти» стало відомо про поновлення перевірок у справі «Кировлеса». Із Головного управління МВС у Приволзькому федеральному окрузі справу спрямували до Кіровського управління СКП, слідчим якого належало з’ясувати, чи справді Навальний, будучи радником губернатора Кіровської області, «шляхом обману та зловживання довірою» примусив екс-директора КОГУП «Кировлес» укласти невигідний для підприємства договір на поставку деревини. Тоді в порушенні кримінальної справи проти Олексія Навального було відмовлено, і правомірність такої відмови в березні 2011-го підтвердив Слідчий комітет у Приволзькому федеральному окрузі «у зв’язку з відсутністю в діях Навального складу злочину». Чим більшою була активність Навального в мережі та на протестних акціях кінця 2011-го – початку 2012-го року, справу «Кировлеса» слідчі органи то припиняли з роз’ясненнями про можливість вимоги реабілітації, то знову поновлювали. А під час найбільшого розпалу виборчої кампанії за посаду мера Москви Ленінський районний суд Кірова визнає Олексія Навального винним у махінаціях з «Кировлесом».
«РосПил», «РосЯма», «РосЖКХ» і ФБК
Напередодні нового 2011 року Олексій Навальний оголосив про створення проекту «РосПил». Ідея полягає у громадському контролі над витрачанням бюджетних коштів у сфері державних і муніципальних закупівель, закупівель держкомпаній. Ось як сам Навальний писав про проект в своєму блозі:
1. Усі бажаючі приносять на сайт інформацію про конкурси з держзакупівель, які мають очевидний «розпилювальний» характер.
2. Через сайт ми знаходимо і реєструємо експертів, які допоможуть у викритті шахраїв.
3. Експерти пишуть експертизи, юристи пишуть скарги до антимонопольної служби та інших органів.
4. Якщо необхідно фізично ходити в комісії, суди і т. д., то це роблю я зі своїми колегами.
Згідно з інформацією, розміщеною на сайті «РосПил», учасникам проекту вдалося виявити шахрайські тендери і запобігти розкраданням на суму понад 59 мільярдів рублів. А одним з останніх досягнень проекту стало рішення Красноярського управління федеральної антимонопольної служби щодо найбільшого картеля на торгах, розкритого за заявою юристів «РосПил». Встановлено, що учасниками змови отриманий необґрунтований дохід у розмірі 664 мільйонів рублів. Матеріали справи передані до Головного слідчого управління при ГУ МВС Росії у Красноярському краї для розгляду питання про притягнення винних посадових осіб учасників змови до кримінальної відповідальності за ст. 178 КК Росії.
У травні 2011 року Олексій Навальний заявив про запуск ще одного громадського проекту – «РосЯма», в фінансування якого на перших етапах Навальний (за його власним зізнаннями) вклав 100 тисяч рублів.
Мета проекту – спонукання російської влади до поліпшення стану доріг. Користувачам пропонується розміщувати фотографії пошкоджених ділянок доріг із зазначенням місцями зйомки, після чого система автоматично генерує текст скарги в Держінспекції безпеки дорожнього руху. У разі, якщо протягом 37 днів (встановлений чинним законодавством термін розгляду скарги) користувач не отримує відповіді, система автоматично генерує скаргу, яку пропонує відправити до прокуратури. На початку жовтня 2014-го колекція «РосЯми» нараховувала 60935 дефектів, 18 256 з яких виправлені.
Схожий принцип мотивації недбайливих чиновників використовується і в ще одному проекті Навального – «РосЖКХ». Він дозволяє відправляти до різних державних органів (у тому числі і до Держжилінспекції) скарги щодо роботи комунальників. Наприклад, можна поскаржитися на те, що в під’їзді протікає дах, а на сходових клітках немає світла. На сайті розміщено 26 заготовок скарг щодо роботи комунальників. Для подачі заяви достатньо вписати свою адресу та ім’я і коротко викласти суть проблеми. Після чого скарга автоматично направляється до кількох наглядових інстанцій. Незабаром після запуску проекту головний державний житловий інспектор Микола Васютін назвав проект Олексія Навального спробою «опозиційних кіл дискредитувати всі рівні влади». Він випустив спеціальне звернення до своїх підлеглих, в якому закликав їх «проявити витримку і розуміння ситуації», за якої кількість звернень до відомства значно збільшилася.
Із моменту заснування «РосПил» і «РосЯма» існували за рахунок краудсорсингу, однак на початку 2012 року Навальний заявив, що відмовляється від анонімних пожертвувань на діяльність своїх проектів і створює Фонд боротьби з корупцією (ФБК), призначений для їх фінансування. Згодом стали відомі імена низки спонсорів фонду, серед яких опинилися одинадцять бізнесменів і п’ять громадських діячів. У тому числі підприємець Олександр Лебедєв, журналіст Леонід Парфьонов, письменники Григорій Чхартішвілі (Борис Акунін) і Дмитро Биков. Добровільні пожертвування громадян ФБК приймає і сьогодні.
ПЖіВ і Росвибори
У лютому 2011 року в ефірі радіостанції «Фінам-FM» Олексій Навальний назвав «Єдину Росію» «партією шахраїв і злодіїв». Цей мем за лічені дні став популярним настільки, що пошуковик Гугла на запит «партія шахраїв і злодіїв» першою в списку знайденого видавав посилання на сайт «Єдиної Росії».
Настільки невтішний відгук на адресу правлячої партії обернувся для Олексія Навального судовим позовом. Єдинорос Володимир Свирид вирішив, що мем «партія шахраїв і злодіїв» порочить його честь, гідність та ділову репутацію. Він вимагав від Навального спростувань і компенсацію моральної шкоди (мільйон рублів). Однак Люблінський суд позов Свирида відхилив у повному обсязі.
Олексій Навальний тим часом оголосив у своєму блозі про початок масштабної кампанії «Приходь на вибори і голосуй за будь-яку партію, проти Єдиної Росії – Партії Шахраїв і Злодіїв». В рамках кампанії пройшли конкурси ЕдРо-плаката і музичних відеороликів, які закликали дотримуватися заявленого лозунгу, і зробили блог Навального ще більш популярним в Рунеті.
На хвилі протестної активності, пов’язаної з невдоволенням громадян масштабними фальсифікаціями на парламентських виборах 2011 року, Олексій Навальний запускає ще один проект – «Росвибори». Мета проекту – організувати спостереження за ходом голосування саме на тих ділянках, де «були вчинені очевидні фальсифікації на попередніх виборах».
А в травні 2012 року з’являється «Добра машина правди» (ДМП) – проект, в рамках якого вироблялася реєстрація охочих «боротися з державною машиною пропаганди» і надавалися для поширення матеріали, що містили критику корумпованих чиновників та діяльності влади і «Єдиної Росії». Однією з перших акцій ДМП стало поширення листівок, що розповідали про завищення цін на послуги ЖКГ у Росії.
«Пан Бастрикін»
Керівник Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін – «іноземний агент», пише в липні 2012 року своєму блозі Олексій Навальний. Тут же він наводить фотокопії офіційних документів, з яких випливає, що в 2007 і 2008 роках (тобто вже під час державної служби) тодішній заступник генпрокурора Росії мав вид на проживання в Чехії і був засновником фірми, у власності якої знаходилася квартира в Празі. Навальний заявляв, що Бастрикін, будучи високопоставленим чиновником, які мають доступ до державної таємниці, протягом багатьох років приховував у своїх деклараціях про доходи та майно наявність нерухомості та виду на проживання в державі-члені НАТО.
Ця публікація отримала масу відгуків: тему підхопили і російські, і найбільші західні видання. В результаті численних журналістських розслідувань з’ясувалося, що великий російський державний чиновник Бастрикін володів нерухомістю не тільки в Чехії, але і в Іспанії. Навальний і його команда з ФБК розіслали заяви з повідомленнями про ці факти до адміністрації президента Росії, вимагаючи відставки Бастрикіна, Слідчого комітет і ФСБ. Однак на кар’єрі Олександра Бастрикіна це ніяк не позначилося. Сам він в інтерв’ю газеті «Известия» говорив, що квартиру площею 46 квадратних метрів придбав в 2000 році, оскільки збирався займатися викладанням в європейських університетах. Фірма Law Bohemia, засновником якої він був, дозволила Бастрикіну отримати довгострокову чеську візу, «а не вид на проживання». Зрештою фірма і квартира, що належить їй, були передані Наталії Бастрикіній – першій дружині глави СК, з якою вони «вже 22 роки не живуть».
«Пехтінг»
Мабуть, найбільш успішна з кампаній-викриттів Олексія Навального пов’язана з ім’ям колишнього голови Комісії з регламенту та депутатської етики Державної Думи Росії «єдинороса» Володимира Пехтіна. Навальному і команді блогерів, які його підтримують, вдалося знайти і документально підтвердити факт володіння Пехтіним незадекларованої нерухомості в США. З опублікованих Навальним документів випливає, що Пехтін володів квартирою в кондомініумі Flamingo South Beach в Майамі і земельною ділянкою у Флориді. А син Пехтін Олексій володіє квартирою в житловому комплексі 1500 Ocean Drive, яку він на паях з батьком купив в 2012-му році за 1мільйон 275 тисяч доларів.
Спочатку Володимир Пехтін спростовував відомості про наявність у нього закордонної власності, заявляючи, що закордонної нерухомості у нього «практично немає». Проте вже через день після публікації цієї історії в блозі Навального попросив призупинити свої повноваження як глави думської комісії з етики, а через тиждень (20 лютого 2013 року) і зовсім здав мандат. Після цього словом «пехтінг» блогери стали називати пошук компромату на посадових осіб.
Якунін і «шубохранилище»
Наступною великою фігурою, що потрапила в поле зору блогерів і команди Фонду боротьби з корупцією, став глава держкорпорації «Російська залізниця» (РЖД) Володимир Якунін. У липні та жовтні 2013-го Олексій Навальний опублікував у своєму блозі результати розслідування активістів ФБК. Вони виявили мережу офшорних компаній, через які Якунін і члени його сім’ї контролюють нерухомість в Москві та інших регіонах Росії. «Ми стверджуємо, що сім’я глави РЖД Володимира Якуніна за допомогою корупції та зловживань побудувала гігантську бізнес-імперію, оформлену на офшорні компанії по всьому світу. Вартість цієї імперії становить мільярди доларів», – писав Навальний. Окрім іншого він опублікував лист президенту Росії Володимиру Путіну, в якому просив перевірити законність придбання Якуніним низки об’єктів нерухомості, в тому числі земельної ділянки в підмосковному селі Акулініне вартістю приблизно 100 мільйонів доларів. Мова йде про маєток, який належить компанії «Мирол инвестментс лимитед», проте його називають «дачею Володимира Якуніна». Про те, що його власником є саме глава РЖД, вперше повідомив блогер, який займався облаштуванням будівлі. Він розмістив на сайті «Яплакал» фотографії маєтка і прокоментував їх так: «Це кілька десятків гектарів лісу під Домодєдово, де вирили власні озера, побудували «невеликий» гараж на 15 автомобілів, окремий бокс під «Майбах», спорудили півтора кілометра підземних ходів з основного будинку до гаража... Сам господар на дачі з’являється раз на місяць, а то й рідше». Фотографії були миттєво видалені адміністрацією сайту, але історія набула розголосу. Найбільше вразило блогерів шубохранилище і молитовна кімната в головній будівлі садиби. Активісти зробили дві експедиції до підмосковного маєтку, після чого Олексій Навальний спрямував запит до Управління геодезичного та земельного нагляду Росреєстра про законність розставлених навколо дачі в Акулініно огорож. Захоплення землі площею більше 27 000 кв. м поруч з величезним маєтком в Підмосков’ї Росреєстр визнав незаконним, наказав власникам усунути порушення і виплатити 20 тисяч рублів штрафу.
У червні цього року, після перепризначення Володимира Якуніна на посаду глави РЖД Навальний написав: «Я вже просто звик, тому не переймаюся. Усі чиновники (глави держкорпорацій), корупційні схеми яких ми викривали, залишилися сидіти на своїх місцях і навіть зміцнили свої позиції. така кадрова стратегія Путіна».
Від дачного кооперативу «Озеро» до дачного кооперативу «Сосни»
Запис з таким заголовком з’явилася в блозі Олексія Навального наприкінці листопада 2013-го року. У ньому він розповідає про результати нового розслідування Фонду боротьби з корупцією, під час якого вивчили підмосковні палаци декількох видних єдиноросів: керівника адміністрації президента В’ячеслава Володіна, секретаря генради «ЄР» Сергія Невєрова, депутата Держдуми Ігоря Руденського, глави апарату уряду Сергія Приходька і куратора підготовки до саміту АТЕС у Владивостоці Миколи Аншапова. Активісти ФБК з’ясували, що всі вони перебувають в заснованому в 2003 році партнерстві «Сосни», яке володіє ділянками в селі Лешково Істринського району Московської області. Ще два роки тому ділянки були істотно менші. За даними Фонду боротьби з корупцією, додаткову землю для єдиноросів викупив президент групи «Базис» Микола Шустенко. Навальний відзначає, що контрольовані Шустенком компанії за останні роки виграли низку тендерів на благоустрій Москви на суму близько 5 мільярдів рублів.
Претензії активістів ФБК до чиновників полягали, по-перше, в тому, що їхні офіційні доходи ніяк не дозволили б їм придбати таку дорогу підмосковну нерухомість. По-друге, як вказували співробітники Фонду, партнерство «Сосни» використовується для того, щоб не декларувати десятки гектарів землі, які належать чиновникам, і, таким чином, приховати володіння нерухомістю.
Інтерес до партнерства «Сосни» підігріли спроби цензурувати інформацію про розслідування Олексія Навального. Зокрема, замітка «Палацова ревізія», опублікована на сайті «Коммерсанта», наступного дня зникла безслідно, а стаття «Навальний виявив молодшого брата кооперативу «Озеро», опублікована на сайті МК, була видалена, але незабаром потім з’явилася знову.
Підсумком цього розслідування стали судові розгляди. Із вимогами про спростування і захист честі і гідності до суду прийшли спочатку Сергій Невєров, а потім Ігор Руденський. Невєров стверджував, що постійне тиражування в інтернеті з посиланням на Навального матеріалів про його «нібито незадеклароване майно» чинить психологічний тиск на сім’ю і, зокрема, на його неповнолітніх дітей, і вимагав від Навального спростувань. Руденський, посилаючись, зокрема, на висновок думської комісії з контролю за доходами, яка не знайшла в діях депутата нічого негожого, також домагався від Навального спростування відомостей про те, що він не вказав у декларації земельну ділянку в Підмосков’ї вартістю більше 70 мільйонів рублів. В обох випадках суд пішов назустріч позивачам.
Бобровий комір Ліксутова
Олексій Навальний не оминув увагою і ще одного чиновника, відповідального за транспортне сполучення, щоправда, цей рангом значно нижче. У січні 2014-го засновник Фонду боротьби з корупцією звинуватив у конфлікті інтересів і віце-мера Москви з транспорту Максима Ліксутова. Навальний стверджує, що через естонську фірму Transgroup Invest AS, акціями якої володіє дружина віце-мера, Ліксутов контролює компанії, що займаються громадським транспортом в Москві («Аэроекспрес», «РейлТрансАвто», «Городскую систему скоростного трамвая»). Крім цього Навальний опублікував у своєму блозі відомості про те, що глава московського департаменту транспорту Максим Ліксутов є чинним акціонером однієї з кіпрських компаній. У прес-службі мера і уряду Москви заявили, що Ліксутов вимог до держслужбовців не порушує, акціями кіпрської компанії не володіє. Сам Ліксутов розповів, що він дійсно був власником акцій однієї кіпрської компанії, але ще в грудні 2012 року підписав всі документи про вихід зі складу акціонерів, а з дружиною він і зовсім розлучений з червня 2012 року. Майно розділив Замоскворецький суд Москви, і вся зарубіжна власність відійшла колишній дружині, яка є громадянкою Естонії.
Наслідком цієї історії стало рішення Люблінського суду Москви, винесене в серпні 2014 року за результатами закритих слухань, – на конфіденційності наполягав Максим Ліксутов. Суд стягнув з Навального на користь Ліксутова 600 тисяч 200 рублів, визнавши поширені блогером відомості такими, що порочать честь і гідність московського чиновника.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода.
