Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 20:29

Крим як комплекс неповноцінності російських шовіністів


Учасниці «Маршу миру» на підтримку України із засудженням військової агресії Росії у Криму. Москва, 15 березня 2014 року. Напис на плакаті російською мовою: «Внимание! Сбежал буйный пациент. Диагноз: гипертоксическая шизофрения»

Учасниці «Маршу миру» на підтримку України із засудженням військової агресії Росії у Криму. Москва, 15 березня 2014 року. Напис на плакаті російською мовою: «Внимание! Сбежал буйный пациент. Диагноз: гипертоксическая шизофрения»

Навіть у новорічному зверненні Путін не забувся згадати про «Крим наш». Крим і раніше відігравав фатальну роль в історії Росії

(Рубрика «Точка зору»)

Останнім часом Володимир Путін часто згадує про Крим. То починає робити екскурси в історію, ніби в Криму є якісь витоки Русі-Росії, бо в Корсуні (Херсонесі) хрестився князь Володимир. Правда, питання, яке відношення мав цей князь до справжньої Росії, тобто Московії? Навіть у новорічному зверненні Путін не забувся згадати про «Крим наш»: мовляв, Севастополь та Крим «повернулися в рідний дім». Створюється навіть враження, що Крим для Росії якась «сакральна території», без якої Росія не є повноцінною. Насправді, Крим не раз відігравав ключову й водночас фатальну роль в історії Росії. Інша річ, що про це воліють мовчати російські історики. Аби не травмувати свідомість своїх співвітчизників.

Московія – васал Кримського ханства

Московія, чи Росія (так вона почала іменуватися за Петра І), формувалася передусім як провінція Золотої Орди. Московські князі були васалами правителів Золотої Орди – чингісідів. Саме від них вони отримували ярлик – право на владарювання. У XV столітті наступником Золотої Орди стало Кримське ханство. І московські князі перейшли в підданство до кримського хана. Офіційні відносини Криму й Москви встановилися в 1474 році. З того часу кримський хан Менглі Гірей починає контролювати свого нового васала, московського князя, регулярно відправляючи до Москви своїх представників. До речі, коли до Москви приїздило татарське посольство, то князь зустрічав його біля мурів, злізши з коня. Він навіть годував коней посланців вівсом зі своєї шапки. Такий принизливий звичай, який демонстрував васальну залежність московського князя, зберігався тривалий час. Окрім того, московські князі сплачували данину кримському хану.

У збережених грамотах московські князі іменували себе молодшими братами роду Гіреїв, а кримських ханів називали своїми царями. Наприклад, московський князь Іван ІІІ, котрого російська історіографія зображує як одного зі стовпів російської державності, приніс на Біблії присягу на вірність дому Гіреїв. Бувало, в московських храмах спочатку молилися за «єдиного царя» – кримського хана, а потім вже за московського князя. Навіть траплялося, що кримські хани іменували московських правителів своїми холопами.

Такий стан речей зберігався до кінця XVІІ століття. Лише за часів правління Петра І васальна залежність Московії від Кримського ханства була припинена. Петро І вирішив будувати свою імперію, яка мала би охопити балто-чорноморський простір. Для нього важливим було утвердитися не лише на Балтиці, а й у Північному Причорномор’ї, витіснивши звідси турків і кримських татар.

«Крим наш» як російська проблема

Для того, щоб відбулася «повноцінна» Російська імперія, треба було ліквідувати Кримське ханство. Адже володіння останнього охоплювали не лише Крим, а й терени нинішньої південної України, Кубань, доходили аж до Північного Кавказу. Ця мета була досягнута за часів правління Катерини ІІ, коли розгорнулася непроста боротьба за Кримське ханство з наступною його окупацією. У 1783-1784 роках землі цієї держави остаточно були інкорпоровані до складу Російської імперії.

Катерина ІІ надавала великого значення цій події. Тема окупації Криму обговорювалася нею в листах до французьких філософів-просвітників, зокрема Вольтера й Дідро. Це подавалося як важливий крок у «цивілізуванні» Східної Європи. У 1787 році Катерина ІІ навіть здійснила спеціальну подорож по новонабутих теренах, які раніше контролювалися Кримським ханством.

Однак анексія ханства була непростою. Крим став на довгий час для Росії проблемою. Треба було залюднювати ці території «своїм» населенням, що було не так то й просто, також треба було щось робити з кримськими татарами, які не відчували любові до «нової батьківщини». Чимало татар ще за часів Російської імперії змушені були покинути свою рідну землю.

Великою проблемою для Росії стала Кримська війна 1853-1856 років, коли країни Західної Європи (Англія, Франція та Сардинське королівство) разом з Османською імперією нанесли нищівну поразку Російській імперії. Головна база російського Чорноморського флоту, Севастополь, який зараз у свідомості росіян сприймається як «місто російської слави», був оточений і стояло питання про його падіння. Росія фактично капітулювала. Війна закінчилася Паризьким миром 1856 року, який позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, фортеці й прибережні арсенали. Російська імперія відмовилася від претензій на Молдавію, Валахію та південну Бессарабію. Російського царя позбавили покровительства над християнами Османської імперії. План розширення впливу Росії на південь безславно провалився. Сама ж Кримська війна продемонструвала гнилість Російської імперії. Події цієї війни ніби стали для Росії «чорною міткою».

Варто також згадати, що Крим непросто дався радянській Росії. Тут знаходилася одна з головних баз білогвардійської контрреволюції. Намаганням радянської Росії остаточно вирішити «кримську проблему» стала депортація кримських татар у 1944 році.

Однак поставити Крим на ноги, коли він був «звільнений» від значної частини корінного населення, було непросто. Довелося залучати Україну. Чи не тому в 1954 році, «враховуючи історичні, економічні зв’язки, географічне розташування» (так це тоді формулювалося), Президія Верховної Ради СРСР ухвалила рішення про передачу Кримської області зі складу Російської РФСР до складу Української РСР?

Розглядаючи історію Криму, його непрості стосунки з Росією, видно, що Крим був і є великою проблемою російської «геополітики» та російської свідомості. Кримське ханство довгий час вважалося господарем Росії-Московії. З Кримом пов’язана одна з найбільших поразок Російської імперії – Кримська війна 1853-1856 років. За часів СРСР росіяни так і не змогли самостійно освоїти Крим. Чи не всі ці вказані чинники визначають кримський комплекс неповноцінності російських шовіністів, їхні намагання творити міфи про «російський Крим», про «місто російської слави» Севастополь і таке інше? Чи не є ці міфи втечею від реальності? Адже реальність така: Крим ніколи для росіян не був набутком, а, радше, створював для них проблеми.

Уже сьогодні видно, що путінська окупація Криму стала для росіян серйозною проблемою. І чи не завершиться ця окупація приблизно так само, як завершилась Кримська війна 1853-1856 років?

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG