Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 15:32

«Я не знімаюся у пропагандистських картинах» – Горбунов про деякі пропозиції в Росії


«Пацану 20-23 роки, а він без руки, без ноги. Перший раз співати не можу – клубок у горлі застряг. А у них очі горять і така сила духу»

Гість «Вашої Свободи»: Олексій Горбунов, український кіноактор.

Олександр Лащенко: Рік, що минув, 2014-й, був дуже насиченим для Вас, пане Горбунов, не лише у творчому плані, але і в політичному, можна сказати, у будь-якому іншому.

Митець у цій ситуації, яка зараз відбувається в Україні, може і має право займатися лише мистецтвом? Чи залишатися в цьому яскравому, естетичному, мистецькому будинку неможливо?

Ви вирішили знятися в українському серіалі. Назва «Гвардія», так?

– Так.

Вже ведуться зйомки?

– Вже закінчуються майже.

– Тобто, як жартують в інтернеті, Вас «зняли у Нацгвардію». Із назви зрозуміло, що йдеться про українських добровольців, які беруть участь в АТО на сході України. Водночас, як повідомляли в пресі, Ви нібито відмовилися зніматися у російських серіалах. Це відповідає дійсності?

Олексій Горбунов

Олексій Горбунов

– Я вже втомився відповідати на це запитання. Я розумію, чому люди питають про це вже місяць мене. Якийсь дурень ляпнув це в ефірі чи комусь з журналістів сказав. Після цього всі підхоплюють це і починають. Я кажу: слухайте, у мене 150 фільмів. Я навіть у цьому році знявся у трьох картинах, дві великі прем’єри, три записав диски, записав казку «Мумі-троль», вже три диски, записав ще п’ять, які мають вийти буквально на днях. Але люди продовжують мене це питати, питати, питати.

Ще раз відповідаю, що я знімався… До речі, я проробив на кіностудії Довженка майже 14 років. Перші мої картини і звання Заслуженого артиста ще УРСР я отримав за радянських часів, коли працював на кіностудії Довженка. Мій худрук – Костянтин Петрович Степанков, який мене навчав, народний артист СРСР.

– В Інституті імені Карпенка-Карого.

– Так. Я навчався в Лаврі. Це був кіноакторський курс, який не набирали вже майже 15 років. І Степанков узяв нас, і весь наш курс перейшов на кіностудію Довженка. Потім я народився тут. Я киянин корінний. Я на Русанівці виріс.

Але працював дуже багато у Москві, понад 10 років. Сім років я працював у театрі Олега Меньшикова. Ще грав пару антреприз, може, три антрепризи у Москві. І дуже-дуже багато картин – я знімався в Росії. І кращі ролі, я вважаю, зіграні мною в Росії, у російських режисерів, які на все моє життя лишаться в моєму серці. Тому що той рік, 1993-й, коли мене запросили у Москву, хоча знімав цю картину Володимир Попков, наш режисер, він уже пішов, вже понад 5 років, як його немає в нашому житті, але це мій хрещений батько. Картина «Графиня де Монсоро». Я грав блазня Шико. Але в 1984 році я знімався. Це перша моя картина, яку знімав Попков Володимир Михайлович, я грав митника Женю Стенька «Вантаж без маркування».

– Ви ще не змогли подивитися прем’єру, тому що Вас у радянську армію призвали.

– Так. Бачите, Ви знаєте краще, ніж я. Але чомусь про це мене журналісти не питають, а мене питають: це правда, що ти відмовився працювати в Росії?

Я на цей час не працюю в Росії, в мене дуже багато роботи в Україні. Настав той час, коли я маю бути тут

Я на цей час не працюю в Росії, тому що в мене дуже багато роботи зараз в Україні. І настав той час, і природно це вийшло, коли я маю бути тут. Бо більше того, що у нас такий час, дуже жахливий, я цей рік пережив, як і всі наші громадяни, як і всі наші люди, він дуже спресований, стільки було переживань, стільки всього, що цей рік особливий. І мене це дуже бентежить.

(Переклад). Чому людей цікавить саме це? Працюю я у Москві, чи не працюю я у Москві? Повторюю, на цей час я не працюю. І, звісно, добре, що ми знімаємо «Гвардію». Окрім цього, є радіопрограма, яка виходить в Одесі, радіопрограма, яку, напевне, зараз буду випускати в Києві, тому що я свого часу в Києві на трьох радіостанціях більше 10 років працював. І радіо – це моє хобі, але дуже душевне-душевне.

Я не відмовлявся зніматися, але в цей час і не знаю, ще скільки маю бути в Україні, поки я працюю тут і буду працювати тут. Але якщо будуть якісь цікаві, наприклад…

– По-перше, я у Вас уточнив цей важливий момент – Ви не відмовлялися. З іншого боку, чи немає перешкод з боку Ваших російських колег після того, що Ви свою позицію не приховуєте стосовно того, що відбувається в Україні?

– Я ніколи не приховував. Ще у той час, коли була перша Помаранчева революція на Майдані, вже дуже багато запитань у мене було в Москві.

– Ви закінчили Інститут імені Карпенка-Карого. Ви є корінним киянином. А ця людина, про яку я зараз згадаю, не є киянином, але вона теж закінчила Інститут імені Карпенка-Карого трошки раніше, ніж Ви. Знімала фільми на кіностудії Довженка. Це відомий російський режисер Володимир Бортко. Відома його позиція щодо подій в Україні. Дуже різка, м’яко кажучи. Більше того, він не приховує своєї симпатії до Йосипа Сталіна, хотів навіть фільм про нього зняти.

– Так він же комуніст.

– Хоча свого часу зняв фільм «Собаче серце».

– Краща його картина, як я вважаю.

– Я зараз не збираюся його засуджувати чи хвалити. Бачите, в нього така позиція.

Станіслав Говорухін, щоправда, не одесит, але кращий свій фільм зняв на Одеській кіностудії «Місце зустрічі змінити не можна». Відома його позиція, депутата Держдуми і прихильника Володимира Путіна.

У Вас така позиція. Микита Михалков, з яким Ви знімалися, у якого Ви знімалися у фільмі «12»…

– Я йому дуже вдячний за цю роботу, на яку він мене запросив.

– Ви не сприймаєте їх зараз своїми… я не вживу слово «ворогами», але дуже гострими опонентами?

– Ні. Я вважаю, що це справа кожного, а особливо митця. Кожна людина вибирає той шлях, який вона вибирає. Якщо це людина вже в такому віці, то що їй казати? Вона вже така доросла-доросла людина. Всі ці люди, про яких Ви зараз сказали, тим більше мають своє ставлення до того, що відбувається. А ще, мабуть, і тому, що вони живуть уже довгий час в Росії.

– Але Андрій Макаревич постійно жив і живе в Росії. І Діана Арбеніна.

– І багато. І Юрій Шевчук, і «БГ», і ще «Бі-2». Є музикантів дуже багато, які підтримують, може, не так відкрито, як Макаревич і Шевчук. Ти розумієш, яка у них позиція, як вони ставляться до України, до людей, до всього, що відбувається. Але це справа кожної людини.

Треба мати моральне право засуджувати когось. Інакше це все схоже на наших депутатів. На них проби немає де ставити, а вони нас вчать моралі. Якби Висоцький говорив що-небудь про мораль, зрозумів би

Я не хочу моралізувати. Треба мати моральний стержень і моральне право, щоб засуджувати когось. Інакше це все схоже на наших депутатів. На них проби немає де ставити, а вони нас вчать моралі. Якби Висоцький говорив що-небудь про мораль, то я це зрозумів би. Тому що цей мій улюблений співак. Я його з п’яти років слухаю. І для мене Росія – це Висоцький і Шукшин, і всі фільми, на яких я виріс пацаном. Тобто «Они сражались за Родину», всі фільми Данелії, «Не горюй» – сльози крапали. Один з найулюбленіших моїх акторів Євген Леонов. «Джентльмени удачі» я 50 разів дивлюся. Для мене ось ці люди, котрих уже давно немає з нами.

– «Осінній марафон».

– Безумовно. Геніальне кіно!

– І Олег Басилашвілі там головну роль зіграв, який зараз теж ставиться з великою симпатією до України. Як і Лія Ахеджакова.

– Так. Тому, мені здається, це справа кожного. Особливо митців.

– А якщо, наприклад, Микита Михалков подзвонить Вам і запропонує участь у якомусь спільному проекті, то Ви відмовитеся?

У Росії мені пропонували останнього року, це читати неможливо. Я не знімаюся в мильних операх, у пропагандистських картинах

– Ні-ні. Я, по-перше, буду читати сценарій. У Росії зараз те, що мені пропонували останнього року, то це читати неможливо. Тому що я не знімаюся в мильних операх, я не знімаюся у пропагандистських картинах і так далі. Є перелік речей, до яких я ставлюся, як і ставився. По-перше, сценарій і режисер, який мене запрошує до себе. Тому що є режисер Андрій Кавун, мій один з найулюбленіших.

– Який «Курсанти» знімав.

– Так. Остання картина – «Шерлок Холмс», який мені подарував Моріарті і ще багато ролей подарував. Він знімав ще «Дітям до 16», молодіжна картина, де він мені маленький епізод подарував. Але це епізод, який уся молодь з тих, хто дивився фільм, запам’ятовувався.

Тодоровський Валерій, який мене обдарував просто, починаючи з першої «Каменської». Точніше, «Країна глухих» – він мене взяв на невелику роль, а після цього я працював з Валерієм майже 10 років. Він був продюсером «Курсантів», «Червона капела» – один з найулюбленіших моїх фільмів, де я зіграв оберштурмбанфюрера СС Карла Гірінга. Це також картина, яка стоїть поруч. «Стиляги» – одна з останніх ролей, яку Тодоровський мені подарував. Велединський Саша, який знімав російську дуже сильну картину…

– Ви перераховуєте такі фільми…

– І режисерів я Вам називаю.

– Це («Стиляги»​) – один з останніх фільмів, де знімався Олег Янковський. Той самий Олег Янковський, який головну роль на кіностудії Довженка у Балаяна зіграв у «Філері», де Ви теж зіграли, як і Богдан Бенюк.

Дивіться, які геніальні російські актори (Євген Леонов й інші, яких Ви згадуєте), водночас ми бачимо таку позицію російських сучасних митців – вони фактично закликають до війни проти України. Як це все стикується?

Головне – діти і майбутнє наших дітей. А далі треба у Господа просити прощення за все, що у житті накоїв. Хто на керівних посадах, просто відмолювати і відмолювати треба

– Потім будуть перед Богом якось виправдовуватися. Ми всі ж потім перед Богом постанемо. Я просто не розумію, чому люди у такому віці вже, в якому взагалі треба свічки ставити і молитися, відмолювати взагалі гріхи. Кожному з нас треба. Я час від часу. Я не можу сказати, що я є набожною людиною. Мені в 53 роки очевидно, що головне – це діти і майбутнє наших дітей. А далі треба у Господа просити прощення за все те, що ти у своєму житті накоїв.

Чим старша людина, тим більше про Бога має думати, у когось антиукраїнська позиція активна. Відповідати доведеться усім!

А ті, хто на керівних посадах, мені здається, що там просто відмолювати і відмолювати треба. Але ж я не можу прийти у будинок і сказати: нумо молитися Богу! Ну, що це? Для мене просто є очевидним, чим старша людина, тим більше про Бога має думати, а не про те, що там хтось когось закликає чи, наприклад, у когось антиукраїнська позиція активна. Відповідати доведеться усім! Відповідатимемо ми всі перед Богом. Тому, якщо ти про це думаєш, то, напевне, ти і за своїми виступами стежиш. А ще вони ж є людьми, які займають важливі посади.

– Микита Михалков чимало посад обіймає.

– Але я все рівно поважав Михалкова як режисера і буду поважати його, і буду йому вдячний за фільм «12». Тому що за два тижні до цих зйомок мене покликали у картину, я знімався замість Володимира Ільїна. Мав Володя Ільїн зніматися. Мене покликали. І я отримав величезне задоволення, що я в цій картині був. Всі актори, які знімалися разом зі мною, а в мене дві близькі людини там – Сергій Гармаш і Михайло Єфремов – це люди, з якими ми понад 20 років знайомі. Можна сказати, що «по духу і крові» це мої брати. Брати-брати.

– У попередніх фільмах Микити Михалкова оператором був український геніальний оператор Вілен Калюта.

– Так. Великий оператор.

Я весь час говорю про те, що нам не треба дивитися і обговорювати стільки Москву і Росію, нам треба думати про своє. У нас безліч талановитих людей. У нас безліч всього, чим ми можемо гордитися і пишатися. У нас джерела, поклади у нас!

– Ви згадали режисера Кавуна. Фільм «Курсанти», серіал. Дуже талановитий серіал.

– Я вважаю, що це найкращий фільм про війну.

– «Шерлок Холмс». Різні думки. Але у будь-якому разі цей серіал, не тому, що Ви в ньому зіграли, я сам його дивився…

– Та ні. Він випередив свій час.

– Це мистецька робота.

Але ми бачимо й інші серіали. Не тільки пропагандистські, саме собою. А й ці їхні естетичні критерії...Зараз, не тільки активно дискутуються в Україні, а й вже ухвалюються рішення про не заборону, а певне обмеження серіалів за участі того ж Охлобистіна, Пореченкова.

Ви підтримуєте такі кроки, щоб в Україні такі серіали не йшли?

– Я не казав би про прізвища. Це вже хай вирішує комітет. Чи що в нас там є? Нацрада з питань телерадіомовлення.

– Там складно. Нам розповідала в ефірі перший заступник голови Нацради з питань телерадіомовлення України Ольга Герасим’юк, що вони просто моніторять ситуацію, потім звертаються до керівництва телеканалів. Якщо менеджери телеканалів не погоджуються з думкою Нацради, тоді йдуть до суду. Але тренд такий.

– Я не показував би поганих фільмів. Таких іде безліч фільмів. Безліч фільмів! І я не розумію, чому їх продовжують дивитися. Я зараз не персоніфікую, не про прізвища і не про людей названих (Пореченкова, Охлобистіна), я говорю про ті, де грають, може, зовсім не зірки, невідомі актори, але чомусь їх просто безліч на кожному каналі.

Треба забороняти шировжиткові картини, народ за рік стільки пережив всього. Ще й показувати цю маячню!

Я включаю… Це вже положення місяців зо два, як я чую про заборону пропагандистських картин. Це не пропагандистські картини, взагалі треба забороняти, не показувати низької якості, шировжиткові картини, особливо в цей важкий час, коли в нас народ за рік стільки пережив всього, що я не знаю. Ще й показувати цю маячню!

Комерціалізовано все. З десяти сценаріїв один хороший

Я не знімаюся принципово в них дуже давно і намагаюся не зніматися в поганому кіно. Останнім часом так комерціалізовано все. З того, у чому мені пропонують зніматися, з десяти сценаріїв один хороший, а дев’ять… Це вже три роки, як я активно відмовляюся. Але це низької якості роботи. От і все. Я Вам говорю свою абсолютно неприховану думку, як актор, у якого більше 150 фільмів. Я забороняв би просто «мило», що зриває людям мізки.

Чому ніхто не показує старі довженківські картини? У мене запитання. Чому не показують телеспектаклі, які я хлопчаком пам’ятаю. «В степах України» – прекрасний спектакль 1950 чи 1960 якогось року, де грають корифеї театру Франка. У нас, якщо поритися, я переконаний, що вдосталь! Чому не показувати це? Ми не можемо показувати фільми Балаяна замість цих серіалів? Михайла Іллєнка ми не можемо показувати фільми? Ми не можемо показувати фільми Юрія Іллєнка, починаючи з «Білого птаха з чорною ознакою»? А Леоніда Осики «Камінний хрест»? Миколайчука? У нас повно картин, і наші діти цього не бачили!

– Дійсно, уявімо, що не буде цих російських серіалів…

– Я до того, що дійсно хороші серіали треба показувати.

– Звичайно, Андрія Звягінцева треба показувати, наприклад. А є зараз у сучасного українського кінематографа потенціал, на Ваш погляд, замінити своєю, вітчизняною продукцією?

– Я думаю, що так. Скажімо, картина «Гвардія», яку зараз знімають, там усі молоді актори. І режисер Олексій Шапарєв молодий. Там оператор підстаркуватий Толя Химич. Толя, вибачай, якщо неправильно сказав прізвище? Йому 57 років. Мені – 53. От ми найстаріші у групі. В основному, актори молоді, режисер молодий, сценарист Коля Рибалка, теж трішки молодший.

Ось я бачу, що в нас є сили, таланти, просто треба знімати, відкривати своїх і все робити для того, щоб молоді знімалися. Майбутнє за ними!

– «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», «Поводир»… Тобто це можливо?

– Звісно! Режисери у нас є. Але у нас безліч і акторів, і сценаристів. У нас умов немає, щоб ці люди розвивалися. І кращих брати. Не кумів брати і сестер, а найкращих талановитих людей. Молодь, повторюю.

Я в політику старших за 30 не пускав би. Люди з чистою, не заплямованою совістю там мають працювати. З чистими руками та з гарячим серцем, як в кіно

І в Росії також. Я все ж таки переважно знімався останнім часом у Росії. Дуже багато з молодими знімався. Це настільки нове, талановите, яскраве покоління, таке яскраве, що якби від мене щось залежало, то я в політику старших за 30 не пускав би. Не пускав би категорично! Люди з чистою, незаплямованою совістю там мають працювати. Про це ніхто не думає. Про це ніхто не думає, що з чистими руками і з чистою совістю та з гарячим серцем мають працювати люди в політиці, як в кіно. І майбутнє за молоддю. А умови треба робити, щоб ми писали, ми знімали, і бізнес, наш український бізнес, давав гроші. І не треба брати в держави. Створіть умови!

– Багато говорять, що держава має…

– Говорять, говорять, говорять... Вони вже стільки говорять, що я просто не знаю, скільки це все можна слухати! А реальних кроків ніхто не робить.

– А цей серіал «Гвардія» хто фінансував? Звідки, якщо не секрет, гроші брали?

Дуже скромний бюджет. За копійки і ось той патріотизм та ентузіазм людей, які на майданчику

– Наскільки я знаю, канал «2+2». Але це дуже скромний бюджет. Це за копійки і ось той патріотизм та ентузіазм людей, які на майданчику. Повірте, дуже важкі зйомки. Дуже важкі! Щодня група о шостій ранку приїжджає. І у нас був то мороз, то сніг, то дощ. Молодь з багнюки не вилазила.

– А де знімали?

– Знімали у Василькові, у військовій частині, біля Василькова. Все отам. Там табір для тренування. Все там. Дуже важко! Але люди з таким ентузіазмом! Я дуже сподіваюся, що вийде картина.

Таке відчуття, що зараз тільки цей фільм знімається. Більше нічого.

І це доводить ще раз, що при дуже скромних бюджетах, але за бажання величезного і чесності проблем, із-за яких мають знімати кіно... У кожного свій фронт. Молодь і вся група, яка знімає це кіно, не шкодуючи себе, працюючи до сьомого поту, я сподіваюся, що результат буде. Нехай це буде маленький приклад для того, щоб хоч якось це зрушити. Тому що в мене таке відчуття, що зараз тільки цей фільм знімається. Більше нічого.

– Ви і в житті виступали перед бійцями Нацгвардії в Одесі, відвідували в шпиталі поранених нацгвардійців у Дніпропетровську…

– Я більше у шпиталях, і в Києві був.

– Які Ваші враження від цих відвідин? Зрозуміло, Ви відомий актор. Людям пораненим було цікаво з Вами побачитися. А у Вас як у людини, яка відвідувала, які враження від спілкування з нацгвардійцями?

– По-перше, дуже сильні люди. Звісно, сила духу вражає. Я скажу чесно, коли в Києві вперше… Я взагалі дуже багато з військовими. По-перше, я багато військових зіграв ще з радянського часу, я з військовими все життя перетинаюся. У мене дуже багато друзів-афганців. Дуже багато. При чому, і в Росії, і в Узбекистані, в Таджикистані хтось залишився, в Прибалтиці, в Україні. Дуже багато. І в рідкі моменти, коли я з’являвся на Майдані, я теж заходив до афганців. І там усі дядьки, кому 50-60 років – у них сила духу як була, так і є. Зараз така ж сила духу, тільки ще більша, у молодих.

Пацану 20-23 роки, а він без руки, без ноги. Перший раз співати не можу – клубок у горлі застряг. А у них очі горять і така сила духу, виросло покоління наших дітей, які нам показують силу мужності. Треба бути такими, як наші діти!

І коли ти приходиш у госпіталь, а пацану 20-23 роки, а він без руки, без ноги. І ти йому співаєш… А я пам’ятаю, перший раз співати не можу – клубок у горлі застряг. А у них очі горять і така сила духу, що я розумію, що виросло покоління наших дітей, які нам показують силу мужності. От нам треба бути такими, як наші діти! Я про це часто говорю.

Це вперше на Майдані сталося, коли перші пацани загинули з дерев’яними щитами, та Небесна Сотня, перші, які всі молоді і помирали юні, в яких стріляли в упор. Тобто вони показували такий приклад героїзму і мужності! І для них слово «Батьківщина» має інший сенс, абсолютний, інший сенс. Оголюється все, як є. Все дуже первозданний має сенс. Батьківщина – це ось це. Тому за Батьківщину люди віддають життя. Як це і було.

Мене, як радянську дитину, так у школі вчили. Ми всі хотіли бути Олександрами Матросовими, в 7-10 років гралися в танки, закривали собою дзоти. А коли вийшов «У бій йдуть одні старики», то ми хотіли всі льотчиками бути.

Я вражений. Мене ці зустрічі дуже на місце ставлять, тому що весь твій пафос відомого актора… Він час від часу все рівно присутній у такій публічній професії, бо на тебе весь час дивляться, тебе знімають, до тебе в душу лізуть. Я дуже не публічна людина, я мало даю інтерв’ю і вважаю, що більше інтерв’ю треба брати у молодих і знімати треба молодих. Їм треба допомагати! Їм дуже важливо, щоб їх зараз бачили, чули. Їм важливо!

І ті, хто в госпіталі, молоді хлопці – мене вразила, я ж кажу, сила духу. Батьки, мама сидить з ним і плаче, тому що він без руки і без ноги, але очі горять, він мені підспівує і говорить ще: а можеш ось цю пісню заспівати. Це сильне враження. Це дуже сильне. Я після Києва сказав, що якщо я кудись їду виступати, у мене зараз концертів багато, я намагаюся в госпіталь. Там було у Дніпропетровську. Я попросив: давайте у госпіталь заїдемо. І ми з режисером Ахтемом Сейтаблаєвим, котрий веде на «1+1» програму «Хоробрі серця», режисер картини «Хайтарма», остання картина, яку всі бачили і про яку чули…

– Про кримських татар, про трагедію, яка з ними сталася. На жаль, зараз спостерігаємо іншу трагедію кримських татар.

– Так.

Наші жінки показують інший приклад мужності, не сплять тижнями, годують з ложечки, дістають усі медикаменти, вони все знають

Маса молодих дівчат, які бігають, збирають солдат. Це вражаюче, звісно!

І там ти інше спостерігаєш. Крім бійців, які поранені там лежать, там дуже багато волонтерів. І те, що роблять наші жінки, вони показують інший приклад мужності, коли вони не сплять тижнями, коли вони їх годують з ложечки, вони дістають усі медикаменти, вони все знають. Я прийшов, а вони мені відразу кажуть: цигарки – сюди, гроші – сюди, співати треба тут. І все. У Дніпропетровську та ж історія. Маса молодих дівчат, які бігають, збирають солдат всіх в одне місце… Це вражаюче, звісно!

– Я читав в одному з Ваших інтерв’ю, пане Горбунов, що Ви у 52 роки гімн України вивчили. Цікава деталь.

На Майдані я вивчив гімн на все своє життя. Треба вчити або зовсім-зовсім малим-малим, або вже коли дуже свідомо ставишся і чуєш інакше всі слова

– Так-так.У минулому році, не повірите. Я його знав, звісно, як усі громадяни України. Але так, щоб я його почав співати, так, коли я сам хочу його співати. На Майдані я його вивчив. Моя старша дочка у сьомому класі. І вона його раніше вивчила, тому що вона в україномовній школі навчається. У них уже все інакше. А я вивчив і запам’ятав гімн вже на все своє життя.

Я вважаю, що гімн треба так вчити і до нього підходити треба так: або зовсім-зовсім малим-малим, або вже коли тобі стільки років, коли дуже свідомо до цього ставишся і чуєш інакше всі слова, які в нашому гімнові.

– От Ви зіграли 150 ролей. Позитивні, негативні персонажі, різні історичні обставини, військових, не тільки військових. На Ваш погляд, як актора, як громадянина, кіно все ж таки – це одне, а життя – набагато драматичніше, виходить, якщо дивитися на ці останні події в Україні?

– Так. Точно, що наше життя драматичніше.

– Ви не сподіваєтеся на краще в новому, 2015-у, році?

– Ні, я сподіваюся, як і всі.

– Оптимістично налаштовані?

Від кого залежить, життя багатьох людей, мають зробити все, щоб людям стало легше. Ми заслуговуємо на спокійне життя

– Я взагалі не дуже такий оптиміст. Я більше реаліст. Але я такий реаліст з романтичними поглядами. Тобто я кожного нового року…. Все рівно, як у дитинстві, ти маєш надію і дуже простих речей. Дуже хочеться, щоб нарешті був мир і нарешті, щоб наші люди у всій Україні почали жити так, як вони того заслуговують. Тому що ми такий важкий шлях пройшли, що можна людям… До речі, від тих, від кого залежить наше життя, життя багатьох людей,то ось вони мають зробити все, щоб людям стало легше. Ми заслуговуємо на спокійне життя.

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG