Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 17:29

Знущання державних органів Словаччини над українськомовним тижневиком


Ілюстраційне фото

Ілюстраційне фото

Нацменшини у Словаччині – паразити?

У житті русинів-українців Пряшівщини проминули чергові «тимчасові труднощі», що набувають рису стати традиційними. Після чотирьохмісячної перерви люди знову мають змогу тримати в своїх руках улюблену газету, читати її і довідуватися про те, що відбулося у спільноті протягом чотирьох місяців. Бо таким є «тижневик» русинів-українців у Словаччині «Нове життя». 15 серпня 2014 року, коли, від початку року, з’явився «аж» 16-й номер газети, редакція повідомила, що у зв’язку з нестачею грошей Союз русинів-українці Словацької Республіки «тимчасово припиняє видання газети, бо до того часу на рахунок видавця не надійшли ніякі гроші з грантів уряду Словаччини, з яких покриваються витрати на видання тижневика та щомісячного журналу для дітей «Веселка». 15 грудня 2014 року, отже день-у-день після чотиримісячної мовчанки, газета знову дала про себе знати. Що діється з газетою русинсько-української меншини «Нове життя» у Словаччині, котра є повноправним членом Європейського союзу?

Пригоди з тижневиком «Нове життя», який почав друкуватися у Пряшеві 60 років тому виникали й раніше. Під час радянської «братньої допомоги»- окупації у серпні 1968 року газетярам довелося видати кілька нелегальних номерів, піти у підпілля, а відтак призупинити видання газети – аж до часів «радянсько-брежнєвської» нормалізації», бо редакцію розігнали.

«Подарунок» словацьких державних мужів русинам-українцям

1995 року поспіхом, за допомоги Словацької академії наук, було кодифіковано русинську літературну мову, щоб створити передумову для визнання русинів у Словаччині окремим народом. Це дозволило словацьким урядовим чинникам, крім іншого, обмежити кошти для видання газети «Нове життя». Від 1996 року до половини 2011 року тижневик був змушений виходити у двотижневому інтервалі. З редакції було звільнено всіх працівників. Видання газети забезпечувала лише одна людина на договірній базі. Далі більше. В липні 2011 року видавець газети – Союз русинів-українців Словацької Республіки – отримав офіційне повідомлення з адміністрації заступника голови уряду Словаччини Рудольфа Хмела про чергове урізання коштів для видання газети «Нове життя» більше як наполовину – з проектованих понад 24 тисяч євро на 11 тисяч євро. Таким був подарунок уряду Словаччини до 60-річного ювілею газети.

Заступник голови Центральної ради Союзу русинів-українців Словаччини Павло Боґдан з цього приводу тоді заявив: «Призупинення виходу єдиної української газети Словаччини є порушенням Рамкового договору про права нацменшин і Європейської хартії про нацменшини та регіональні мови».

Після перевірки 2009 року «комісія Ради Європи констатувала, що взагалі слід подумати, чи «Нове життя», яке виходить уже 10 років у двотижневій періодичності, можна вважати газетою? Тому що, на думку європейців, газета нацменшини має бути щоденником чи хоча б тижневиком».

Кінець вересня 2012 року. «Нове життя» повідомляє, що на покриття цілої низки культурних заходів, що їх Союз русинів-українців Словаччини організує щорічно і переважно в літній час, і на які організація отримувала субсидії від держави, «досі (28.9.2012 року) не надійшов ні один цент». Слід нагадати при цьому, що основні щорічні наймасовіші культурні акції русинів-українців завдяки державним органам у цей рік тоді відбулися – у борг!

Словацький уряд, схоже, намагається заощаджувати гроші на потребах нацменшин. Ось ще приклад: У жовтні 2012 року було повідомлено про намір скоротити час передач українською мовою Словацького радіо. Причиною начебто стали дані перепису населення в Словаччині 2011 року, в результаті якого дійшло до зниження кількості громадян української національності, інформувала газета «Нове життя» (9.11.2012) і додала: «цікаво, що це не торкається мадярської національності, хоч до неї теж зголосилося далеко менше громадян, ніж 2001 року».

Словацькі державні органи усвідомлюють, що своїх громадян угорської національності дражнити не варто, щоб не викликати дошкульних протестів з боку Будапешта. А з боку Києва Братислава цього не очікує...

Мені вже довелося інформувати читачів рубрики «Точка зору», що прем’єр-міністра Словацької республіки Роберта Фіца нацменшини в його державі дратують. Дозвольте до цього питання повернутися і дещо нагадати.

Нацменшини у Словаччині – паразити?

У лютому 2013 року, виступаючи на науковій конференції у місті Мартин із нагоди 150-річчя заснування «Матиці Словенськей» (організації на зразок «Просвіти» в Україні), словацький прем’єр, як кажуть, «ні сіло, ні впало» звинуватив поведінку нацменшин у Словаччині.

«Від меншин ми бачимо передусім претензії, але не обов’язки супроти держави. Швидше простягнену руку і майже ніякого плекання громадянських обов’язків. Державу ми створювали насамперед для державотворчого словацького народу, а не для меншин», – заявив Фіцо.

Виглядає, нацменшини в Словаччині, за Фіцом, не є державотворчим «елементом». Отже, з ними можна робити що завгодно? Наприклад, відучити їх читати рідною мовою свою пресу, поволі асимілювати і таким чином «переробити» їх на державотворчий словацький елемент. Глава словацького уряду категорично відмовився сказати, кого, яку нацменшину він мав на увазі. Може, то русини-українці «простягають руку»? Справа в тому, що в січні 2013 року, за місяць до безвідповідальної атаки Фіца на адресу нацменшин, у Пряшеві відбувся 6-й з’їзд Союзу русинів-українців Словаччини, в резолюції якого зазначено і на незадовільному фінансуванні культурно-національних потреб нацменшин. «Те, що фінанси на схвалені проекти було виділено 2011 року щойно в місяці липні, в 2012 році в жовтні-листопаді, а на періодичну пресу навіть щойно 27 грудня, є радше насмішкою, ніж допомогою національній меншині. Жалюгідним є те, що центральні державні органи протягом останніх років не виконують свої законні обов’язки, навіть не реагують на справедливі скарги і листи представників культурно-національних організацій», – мовиться в резолюції 6-го з’їзду русинів-українців Словаччини.

Чи це стало причиною зневажливих висловлювань словацького прем’єра Фіца?

Повернімося до наших днів – до днів кінця 2014 року, коли після чотиримісячної відсутності газета «Нове життя» знову прийшла до читача. Редакція пояснила це таким чином: «На основі рішення Європейської комісії про підтримку преси національних меншин у Словаччині, яке, нарешті, було ухвалене 8 грудня 2014 року, ділимось з вами приємною вісткою, що адміністрація уряду Словацької Республіки на основі цього рішення виділяє кошти для видавання газети «Нове життя» і дитячого журналу «Веселка» в 2014 році. Позитивним моментом рішення Європейської комісії є також те, що воно діє до 2020 року».

З цього випливає, що відновлення видання газети – не є результатом прозріння і доброї волі уряду Словацької Республіки, що русинсько-українська нацменшина повинна, згідно з ухваленими в ЄС правилами і законами, НОРМАЛЬНО розвиватися, отримувати фінансову підтримку для видання своєї преси в рамках держави, якої русини-українці є повноправними громадянами, платниками податків, які усвідомлюють, окрім своїх прав, і свої обов’язки. Виявляється, це є рішенням органів ЄС у Брюсселі, донесеним уряду Словаччини: що члену європейської спільноти так поводитися не можна.

Іван Гвать – дослідник, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG