Головним на порядку денному зовнішньої політики протягом всього року було питання ісламістського угруповання «Ісламська держава». Коли у січні бойовики захопили іракське місто Фалуджа, президент США Барак Обама сказав, що нинішнє покоління «джигадистів» є лише блідою тінню «Аль-Каїди».
А вже через півроку «джигадисти» захопили друге за розміром місто Іраку – Мосул, яке вони контролюють до сьогодні. Через три місяці після цього Барак Обама вже обіцяв знищити «цих терористів, які є унікальними у своїй брутальності», і попередив, що вони можуть становити небезпеку для США, «якщо їх не зупинити».
Несподіваний і стрімкий підйом цієї войовничої групи був серед найбільших викликів для зовнішньої політики адміністрації Обами, серед яких була і криза навколо України, розмови про нову «холодну війну» з Росією, гуманітарна криза на тлі конфлікту в Сирії та нескінченна епопея ізраїльсько-палестинських стосунків.
Колишній співробітник Державного департаменту Дейвід Креймер вважає, що ситуація на зовнішній арені погіршилася так сильно і так швидко, що здавалося, ніби американська адміністрація потрапила в облогу.
«Враження таке, що адміністрація потрапила в облогу, їй потрібно вирішити стільки проблем одночасно на стількох фронтах, що в людей створюється відчуття, що вона не діє з необхідною студінню впевненості, що вона часто не може впоратися з ними усіма, чи хоч би з якимись з них», – говорить Дейвід Креймер, який нині очолює правозахисну організацію «Дім свободи».
При цьому аналітики наголошують, що Обама мав намір сконцентруватися на внутрішній політиці, займаючись, за його словами, «відбудовою нації», але події у світі не дали йому це зробити.
Дивні союзники в Сирії
Зліт популярності і сили бойовиків угруповання «Ісламська держава» у Сирії створили проблеми для Обами, адже, за його словами, президент країни Башар Асад втратив легітимність, бо він «безжально вбив тисячі своїх громадян».
Тим часом міністр оборони Чак Гейґел у жовтні заявив, що від того, що США зосередилися на боротьбі з бойовиками угруповання «Ісламська держава», «певною мірою виграє» Асад. Пізніше у Вашингтоні Обама заявив, що США не планують спільних дій з Асадом для ліквідації ісламських бойовиків. З іншого боку, Обама заявив, що його адміністрація не планує зміщення Асада.
Проблема балансування між необхідністю боротися з ісламістськими бойовиками і позицією адміністрації щодо Асада була предметом службової записки, яку в жовтні Гейґел адресував раднику президента з питань національної безпеки Сюзан Райс. У ній, як повідомив телеканалу CNN один з найвищих американських посадовців, міністр висловлював «занепокоєння щодо загальної стратегії в Сирії».
А ще через місяць він написав ще одну записку, про яку повідомив часопис The New York Times. Тоді ж президент Обама прийняв відставку Гейґела на тлі повідомлень про розходження у поглядах між шефом Пентагону та радниками з безпеки в адміністрації президента.
Гаряча війна, холодна війна
Стратегія «перезавантаження» стосунків з Росією перебувала у замороженому стані принаймні з того моменту, коли Володмир Путін, президент Росії, вдруге повернувся у президентське крісло у 2012 році, після того, як чотири роки він був прем’єр-міністром країни.
Але втеча союзника Кремля, президента України Віктора Януковича у лютому посеред масових протестів та кровопролиття у Києві та інших важливих містах України, призвела до різкого погіршення американсько-російських стосунків до рівня, найгіршого з часів «холодної війни».
Після того, як Росія анексувала Крим у березні і підтримала сепаратистів на Донбасі, політика США перейшла до стримування Росії. За час конфлікту на території України загинуло понад 4600 осіб, понад півмільйона людей стали внутрішніми переселенцями і, за даними ООН, сотні тисяч стали біженцями.
Адміністрація Обами разом з його європейськими союзниками в декілька етапів наклали санкції на російське керівництво та окремі сектори російської економіки, щоб покарати Росію за розпалювання конфлікту.
Як вважає адміністрація Обами, це була найкраща стратегія, бо вона не вимагала використання зброї і завдала значного удару по російській економіці. Російський рубль за цей час втратив половину своєї вартості, а країна опинилася на краю економічного спаду на тлі падіння світових цін на нафту – головний російський експортний продукт.
Тим не менше, американські законодавці різко критикували Обаму за те, що він не надав більшої підтримки Україні, щоб вона могла краще протистояти російській агресії. Конгресмени вимагали від США надати Україні не лише нелетальну допомогу, але і бойову зброю.
Тим часом проросійські чи власне російські бойовики продовжують контролювати частини Донецької та Луганської областей, а близько 85% росіян продовжують схвалювати діяльність Володимира Путіна на посаді президента Росії, згідно з даними опитування російського «Левада-центру» в листопаді.
«Отруєна» атмосфера
Провал мирних переговорів між Ізраїлем та палестинцями у квітні ознаменував уже другу невдалу спробу адміністрації Обами допомогти у вирішенні конфлікту на Близькому сході і призвів до напруження у стосунках між Вашингтоном та Тель-Авівом.
Після того, як кілька місяців переговорів не дали бажаного результату, Ізраїль розпочав широкомасштабний наступ у Смузі Гази, який мав на меті припинити обстріли ізраїльської території ракетами бойовиків угруповання «Хамас». В результаті цієї операції Ізраїлю загинуло кілька десятків ізраїльських солдатів та близько 2 тисяч палестинців, більша частина з них була цивільними.
Тиск на Вашингтон посилився у грудні, коли перемир’я призвело до патової ситуації між Ізраїлем та палестинцями, коли палестинська влада оголосила про подачу проекту резолюції ООН, що вимагав припинення ізраїльської окупації до листопада 2016 року. Ізраїль виступив різко проти.
Важлива новина
Проте в 2014-му були і позитивні новини для світу від американської адміністрації. Однією з них було ухвалення доленосної угоди щодо змін клімату між США та Китаєм. Згідно з цією «важливою новиною», як її анонсувала адміністрація в соціальних мережах, США зобов’язалися скоротити викиди вуглецевих газів на 28% до 2025 році, а Китай пообіцяв, що почне зменшувати свої викиди з 2030 року.
Тим часом США та інші провідні держави зітхнули з полегшенням, коли ядерні переговори з Іраном не провалилися остаточно. Сторонам не вдалося досягнути згоди з Іраном з цього питання до 24 листопада, як планувалося раніше, тому термін проведення переговорів продовжили до 1 липня 2015 року.
Досягнення згоди було ускладнено бажанням американських конгресменів накласти додаткові санкції на Іран, який, як побоюються західні країни, може почати виробляти ядерну зброю. Іран наполягає, що його ядерна програма спрямована виключно на мирні цілі, але доказів не надає.
Питання стратегії
Адміністрацію Обами найбільше критикували цього року за відсутність стратегії та політичної візії у питаннях зовнішньої політики. Громадська думка також була невдоволена політикою президента, адже 54% американців висловлювали свою незгоду з нею в грудні, тоді як на початку року невдоволених було ледь більше від половини.
Критика очікувано лунала з боку республіканців у Конгресі, хоча і всередині Демократичної партії можна було почути критичні голоси.
А після того, як Обама заявив репортерам у вересні, що його адміністрація «ще не має стратегії» щодо того, як протистояти бойовикам у Сирії, сенатор-демократ від штату Міннесота Ал Франкен написав листа міністрові юстиції США Еріку Голдеру, що його «схвилювала ця заява».
У Білому домі тим часом все ж таки представили стратегію, як «зменшити і знищити» бойовиків. Вона включала використання авіаударів по позиціях бойовиків у Сирії та Іраку та передислокацію до Іраку близько 3 тисяч військових.
Це був сміливий крок для президента, який зробив виведення військ з Іраку частиною своєї передвиборчої кампанії. Щоб переконати американців у необхідності цих дій, Обама пообіцяв, що ці військові будуть потрібні лише для того, щоб допомагати у підготовці місцевих військових, і не будуть самі брати участь у бойових діях.
Один з провідних безпекових експертів США, президент Центру нової американської безпеки Річард Фонтен говорить в інтерв’ю Радіо Свобода, що нерішучість Обами у питаннях стратегії щодо Сирії можна пояснити його поглядами на політику минулої адміністрації, яку він вважав помилковою.
«2014 рік виявився надзвичайно важким щодо зовнішніх викликів для будь-якого глави адміністрації. Але деякі з подій сталися саме тому, що Обама хотів сконцентрувався на внутрішніх справах і перестати, як йому здавалося, занадто багато втручатися у світові події, як це робив президент Буш», – пояснює експерт.
На його думку, важко очікувати, що наступні два роки адміністрації Обами нададуть йому можливість повернутися до вирішення внутрішніх проблем.
Як сказав міністр оборони Гейґел, який відходить у відставку, «я не знаю часу, коли було б складніше бути американським президентом у світі чи на внутрішній сцені, ніж зараз».
Над матеріалом працювали Марія Щур та Carl Schreck.
