Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 20:39

Україна і системне божевілля системних лібералів Росії


«Марш миру» у Москві. 21 вересня 2014 року

«Марш миру» у Москві. 21 вересня 2014 року

Російські ліберали невиліковні в тому, що стосується України

(Рубрика «Точка зору»)

Схоже, ліберали Росії невиліковні. Принаймні, кого звуть «системними» (тобто кого не кидають за ґрати і не змушують емігрувати, а дозволяють «котити бочку» на режим Путіна в легальних мас-медіа). І з якогось дива саме ці ліберали невиліковні в тому, що стосується України.

Утім, краще один раз прочитати оригінал, ніж сотню переказів.

«Росія росла на 8% щорічно. Її зламало. Спочатку її зламала революція, знищивши практично всю російську еліту, дворянство, аристократію… Крім того, що більшовики знищили Російську імперію, вони також заснували ось ці республіки, Радянські соціалістичні республіки, тому що вони розглядали Росію лише як плацдарм для влаштування світової революції, і, відповідно, їм здавалося, що це буде така чудова фікція. Ось, коли останню аргентинську, парагвайську Радянську соціалістичну республіку включимо до складу Союзу Радянських Соціалістичних республік, яка різниця, де там буде якась Росія. У цьому сенсі у своєму божевільному бажанні отримати Аргентину, вони втратили Україну, вони втратили Російську імперію, бо саме більшовики знищили Російську імперію як єдиний організм… І, звичайно, якби не більшовики, то навіть, якби Росія розвалилася, як часто розвалювалися в 20-му столітті імперії, вона б розвалилася, звісно, не по нинішніх кордонах із тією ж Україною і тим же Казахстаном».

Це стверджує не якийсь Жириновський чи Митрохін, це визнана ерудитка, публіцистка, письменниця, кандидат філологічних наук Юлія Латиніна. Вона знає ледь не все на світі – крім історії України, яку вчила, схоже, за «Коротким курсом історії ВКП(б)» чи якимось схожим «першоджерелом». І справді, що там особливо треба знати про тих малоросіян, там же все ясно!

Хто насправді зруйнував Російську імперію

Хоча, власне, і з історією Росії у тамтешніх лібералів проблеми. Бо ж хіба революція зламала Російську імперію, а не самодержавство, корупція верхів, распутінщина, чорносотенство та державний терор? Хіба не знищений був 1907 року щойно народжений парламентаризм і хіба не стала столипінська земельна «реформа» інструментом захисту недоторканності поміщицького землеволодіння і розорення мільйонів селянських господарств? Скинення ж самодержавства і ліквідація імперії на початку весни 1917 року стали цілком закономірним наслідком бездарного самодержавного правління, за якого навіть православна церква функціонувала як елемент репресивної системи. З іншого боку, мабуть, не випадково найпершим підняв зброю проти режиму Ніколая ІІ Кривавого лейб-гвардії Волинський полк…

Іншими словами, Російську імперію розвалили не більшовики, а народна революція весни 1917 року, в якій більшовики у силу свого малого числа і незначного політичного впливу не зіграли жодної серйозної ролі. Натомість український чинник у цьому розвалі відіграв велику роль. І багнети волинців були завершальним ударом цього процесу. Цей розвал (у формі перетворення імперії на федерацію чи поділу її на самостійні держави) був програмним пунктом усіх українських політичних сил, на відміну як від більшовиків, які вважали ідеальною централізовану «пролетарську» державу, так і від майже всіх власне російських (і лівих, і правих) громадських організацій та партій.

«І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слав’ян, і почують крик її, і встане Слав’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар». Це – «Книги битія українського народу», друга половина 1840-х, Кирило-Мефодіївське Братство. «Установчі Збори в наших очах тільки ліквідаційна комісія… Ставиш найближчим завданням вимоги політичні, бачиш порятунок у розпаді імперії на автономні частини та вимагаєш скликання Установчих Зборів». А це вже – фрагмент відісланого з Петербурга лідером «Народної Волі» Андрієм Желябовим (партійне псевдо «Тарас») від імені однопартійців листа у Женеву політемігранту Михайлові Драгоманову, 1880 рік. Минає ще деякий час – і в першій половині 1890-х постає Братство Тарасівців, ціль якого – «самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби». Далі, у 1895 році, галицький соціал-демократ Юліан Бачинський публікує книгу «Ukraina Irredenta», в якій на основі аналізу економічного життя підросійської і підавстрійської частин України обґрунтовує об’єктивну потребу створення Української соборної держави: «Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!».

Ну, а далі були повстання матросів-українців на «Потьомкіні» й «Очакові», створення Українського клубу з числа депутатів другої й третьої Державних дум та підготовка закону про автономію України, перше видання Євангелій українською мовою й обґрунтування самостійництва газетою «Рада» тощо. А потім самодержавна імперія послала мільйони українців на фронти Першої світової вмирати «за хрест на Святій Софії у Константинополі»…

«Імперія Кремля» як підсумок дій російського більшовизму

Саме під час Першої світової війни гранично загострилися всі негаразди самодержавної імперії, закономірним наслідком чого стало скинення царя. І практично негайно та всупереч більшовицьким намірам постала Центральна Рада – спершу як громадська організація, а потім як передпарламент України. Створення й унезалежнення Української Народної Республіки теж відбулося всупереч більшовикам; і коли на початку 1919 року вони змушені були санкціонувати проголошення Української Соціалістичної Республіки – номінально незалежної, хоча й реально підпорядкованої Москві, – то сталося це знов-таки всупереч їхній волі. Не випадково один з лідерів більшовиків України Володимир Затонський писав Леніну: «Тричі ми завойовували Україну і тричі український народ виганяв нас копняком під зад». Отож хоча б часткове визнання прав національних республік, які більшовики не створювали, а тільки завойовували, – і не лише України – стало вимушеним кроком з боку Леніна і Троцького, без цього вони не перемогли б своїх власне російських опонентів в особі Білих армій. Про це писав Абдурахман Авторханов – один із найпроникливіших дослідників більшовизму. І він же зазначив, що саме більшовики за Сталіна реставрували «імперію Кремля».

…«Проблема автономії 30 мільйонів українців, – писав у 1905 році класик світової політичної науки Макс Вебер, – це питання, перед яким зупиняються найпослідовніші російські демократи». А в 1915-16 роках він дійшов думки, що Україна цілком визріла для повної самостійності, ба більше – її незалежність є «центральним пунктом» майбутніх європейських геополітичних трансформацій. Та послідовний прихильник правого лібералізму раціоналіст Вебер, схоже не авторитет для «системних лібералів» Росії, бо ж, як з гордістю писав колись поет, «Росію розум не збагне…»

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG