Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:02

Якщо міняти засади життя, то міняти докорінно

(Рубрика «Точка зору»)

На новий закон про «Національну поліцію», котрий презентує на своєму сайті та у соцмережах Юрій Луценко, вже звернули увагу правозахисники. Їм не дуже заімпонувало право поліцейських «безперешкодно» і «в будь-який час доби» вламуватися у приватні помешкання – задля переслідування підозрюваного чи припинення злочину. Але така норма існувала і в попередньому законі про міліцію. Дивитися слід глибше. У новій редакції документа (якщо вона дійсно нова, але про це – згодом) є значно цікавіші моменти.

Готуємось до «третього Майдану»?

Права та можливості поки що гіпотетичної «Національної поліції» розширені порівняно з міліцією у тій частині, яка передбачає можливість «відповідно до своєї компетенції тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об’єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей». Є також пункт, котрий дозволяє «не допускати громадян на окремі ділянки місцевості або об’єкти» – звісно ж, з найкращими намірами, задля безпеки все тих же громадян.

Також Національну поліцію наділяють правом блокувати «окремі ділянки місцевості» під час «дій, що порушують нормальну роботу транспорту». Якщо у законі «Про міліцію» йшлося про «застосування заходів фізичного впливу, спеціальних заходів і вогнепальної зброї», то в документі, підготовленому Луценком, вводиться дещо дивне поняття «державного примусу», який, згідно з проектом, проявляє себе в багатьох іпостасях. Це і «тимчасове затримання транспортних засобів», і «блокування ділянок місцевості», і «заборона заняття певними видами діяльності» (nota bene! якими саме – не уточнено), і «створення та ведення спеціалізованих банків даних про громадян».

Ці банки даних – штука доволі цікава. Вестимуть їх стосовно контингенту осіб, які не мають судимості, ба навіть не скоювали жодних протиправних дій. У переліку: особи, щодо яких здійснюється профілактична робота; амністовані; іноземці, щодо яких скоєно злочин; особи, стосовно яких заведені справи оперативного обліку. Поліція набуває право безоплатно отримувати від провайдерів телекомунікацій дані про послуги та їх споживачів.

А тепер підсумуємо. Заборона доступу на «окремі ділянки місцевості» + «блокування ділянок місцевості» + «заборона заняття певними видами діяльності» + банки даних + провайдери + заборона дій, що порушують «нормальну роботу транспорту» (останній пункт чомусь викликає особливо стійку асоціацію з пакетом сумнозвісних законів «від 16 січня» – у тій їх частині, де йшлося про заборону рухатися автоколонами) – отож, що маємо у підсумку?

Як на мене, йдеться про превентивні заходи щодо усілякого роду «масових заворушень» (як це називає кримінальний кодекс) або Майданів (як звикли йменувати національні повстання в Україні). Профілактика революцій забрела у проект закону щодо поліції не лише з чинного законодавства. Радник міністра внутрішніх справ Станіслав Речинський стверджує, що проект Луценка на 90% кальковано з того, який ще у 2011 році готував тодішній очільник МВС Анатолій Могильов.

Трохи політики в каламутній воді юриспруденції

Антагонізм політичного клану президента Порошенка (до якого належить голова президентської фракції у парламенті і автор законопроекту Юрій Луценко) та клану прем’єра (а це – голова МВС Арсен Аваков із почтом радників тощо) є зрозумілим. На цьому пункті навіть не вартує детально зупинятись. Не стаючи ні на чий бік, відзначу: пасивність Авакова є нині незрозумілою. Пакет реформ замість голови відомства презентує його заступниця Ека Згуладзе, з ініціативою нового закону виступає Юрій Луценко. Останній як народний депутат України має право законодавчої ініціативи, проте його не позбавлений також і Кабмін.

Якщо президент Порошенко програв у спробах перепідпорядкувати добровольчі батальйони, які створювались з подачі Авакова і які знаходяться поза межами впливу глави держави, то «постріл» Луценка у вигляді запропонованого закону виглядає спробою реваншу. Об’єктивно кажучи: в законі мало нового, а те нове, яке є, краще б було відсутнє. Втім, розглянемо на конкретному прикладі. Свого часу багато говорилося про необхідність започаткування муніципальної міліції як складової місцевого самоврядування. Чи є відповідний пункт у законі про «Національну поліцію»? Ні, він відсутній.

В законопроекті, йдеться, щоправда, про «поліцію громадської безпеки», але це не є новацією, позаяк підрозділ з аналогічною назвою (міняємо лише «поліцію» на «міліцію») існував та існує в чинному законодавстві. Його функції чітко не виписані, тож про що саме йдеться – лишається тільки здогадуватись. Однак, можливо, поліція громадської безпеки і муніципальна міліція – поняття тотожні, адже в законі від Луценка йдеться про те, що «недовіра, висловлена не менш ніж двома третинами депутатів відповідних рад заступникові начальника поліції громадської безпеки та начальнику дорожньої поліції головних управлінь, управлінь Національної поліції в областях, в Автономній Республіці Крим, міст Києва та Севастополя, а також міських і районних відділів (управлінь) поліції є підставою для звільнення його із займаної посади в термін до 10 діб».

Сам Луценко коментує це так: «Місцеві ради, згідно з проектом, отримають право подавати кандидатуру заступника начальника поліції з громадської безпеки. Саме цей посадовець забезпечує громадський прядок на території міста (району). Він безпосередньо керує патрулями, дільничними інспекторами, дорожньою і дитячою поліцією, інших служб, з якими громадяни стикаються в повсякденному житті», – зазначає політик. Про «дитячу поліцію», до речі, у законопроекті, опублікованому на сайті «Третьої республіки» не йшлося, але це – деталі. Важливіше інше.

Справжнє самоврядування в контексті охорони правопорядку передбачало винаймання працівників муніципальної міліції / поліції та утримання їх на кошти платників податків даного конкретного регіону. Між тим нова концепція відносин центру та периферії не вироблена досі. Це дуже негативний момент в контексті місцевих виборів 2015 року, які невпинно насуваються і під які не підготовлена жодна база. Але мова не лише про це. Мешканці того чи іншого міста, чи району не змогли б утримувати власну міліцію, оскільки левова частка їхніх податків і по цей час відраховується до державної казни. На прикладі Києва сума відрахувань цьогоріч має сягнути 75% (!) від податку на доходи фізичних осіб. Місто фактично розорене, кожен п’ятий його мешканець припинив сплачувати комунальні послуги, хоча до 2014-го рівень своєчасної оплати сягав 100%.

Неможливо створити якісний законопроект, не пов’язавши його з рештою законодавчої бази. Ще менше шансів створити вартісний продукт, керуючись політичною доцільністю чи чиїмось сюхвилинними інтересами. Якщо міняти засади життя, то міняти докорінно. Не намагаючись перетворити Україну в «поліцейську державу» – тепер вже навіть і з формальною відповідністю назві.

Михайло Поживанов – народний депутат 2,4,5 і 6-го скликань

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG