Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 15:44

«Угода про асоціацію України з ЄС немає ніякого стосунку до питань реституції» – професор правознавства

Рига – Процес реституції в країнах Балтії майже завершився. Власники або нащадки об’єктів нерухомої власності, націоналізованих у період радянської окупації, мали право, надавши відповідні документи, отримати їх знову у своє володіння. Місцеві оглядачі говорять, що повернення власності колишнім власникам чи їхнім нащадкам є частиною декомунізації Східної Європи, адже в такий спосіб ці країни намагалися відновити соціальну справедливість. При цьому вони визнають, що після кількох десятиліть радянського режиму та нацистської окупації в період Другої світової війни цей процес не завжди проходив гладко. Україні ж радять уважно вивчити балтійський досвід, щоб уникнути окремих проблем.

Прихід радянської влади означав для більшості мешканців країни насадження тоталітарного режиму, придушення спротиву, розстріли, масові депортації, і, звичайно ж, втрату майна. Дані статистики свідчать, що в листопаді 1940 року, після того, як Латвія була окупована СРСР, лише у Ризі було націоналізовано 4411 будинків.

А пізніше нацистський режим, винищивши євреїв, відібрав їхню власність, вивізши предмети культури до Німеччини. Лише після відновлення незалежності латвійці змогли повернути власність своїм громадянам, що пережили подвійну радянсько-нацистську окупацію. Одним із перших на порядку денному постало питання про повернення нерухомості її колишнім власникам. Восени 1991 року в Латвії були ухвалені закони «Про денаціоналізацію нерухомої власності в Литовській Республіці» і «Про повернення власності релігійним організаціям», які й визначили основні принципи реституції.

Вирішується питання про повернення єврейської власності

На сьогодні процес реституції в Латвії майже завершився, залишаються ще окремі справи на розгляду в суді та не до кінця вирішені питання про повернення власності місцевим єврейським організаціям.

Наразі й це питання незабаром може досягти логічного завершення. Міністр закордонних справ Латвії Едгарс Рінкевич повідомив про те, що найближчим часом буде переданий для розгляду в Саейм Латвії законопроект про передачу місцевій єврейській громаді декількох будинків, що належали єврейським організаціям до Другої світової війни.

За словами рабина релігійної громади «Шамір» Менахема Баркана, місцева громада привітала передачу до парламенту проекту закону про повернення єврейської власності законним нащадкам: «Сам факт вилучення єврейської власності почався під час радянської окупації Латвії в 1940 році, коли була націоналізована уся власність. Усе, що було вилучено, залишалося в такому статусі протягом довгого трагічного періоду і не було повернуто єврейській громаді».

«Вдалося позитивно відновити соціальну справедливість»

Як пояснив у розмові з Радіо Свобода присяжний адвокат Кріста Мілберга, процес реституції в Латвії зокрема передбачав повернення нерухомої власності колишнім власникам, у яких вона була відібрана за часів радянської влади, або їх нащадкам. Нерухомість можна отримати за бажанням повністю чи окрему частину; можна було також отримати грошову компенсацію у відповідності з державною оцінкою; колишні власники і нащадки нерухомої власності чи земельних ділянок могли отримати за бажанням аналогічні об’єкти в іншому місці.

«У Латвії процес денаціоналізації відбувався досить складно. Але слід зазначити, що Латвія в цьому аспекті є унікальною країною, бо їй, більш чи менш, але позитивно вдалося відновити соціальну справедливість. Принцип реституції наступний – повернути нерухому власність тим, у кого вона була незаконно вилучена у період діяльності радянської влади», – говорить Кріста Мілберга.

За її словами, спочатку розглядався варіант повернення нерухомої власності лише тим громадянам Латвії, які повернулися в країну на постійне проживання, але потім право на реституцію розширили.

«Був ухвалений закон, який визначав, що право на нерухому власність відновлюється усім власникам, які такими були зареєстровані в Земельній книзі Латвії до 17 червня 1940 року, тобто до окупації, незалежно від їхнього місця проживання та громадянства. Це стосувалося і юридичних осіб. Ті, хто себе вважав власниками, повинні були у відповідний термін надати заяву в органи місцевого самоврядування і довести своє право власності на підставі архівних документів», – зазначила Кріста Мілберга.

За словами адвоката, сьогодні можна сказати, що однією з помилок було те, що тоді комісії самоврядування паралельно розглядали право на землю і право на нерухому власність. Отже, виникали випадки, коли власник міг володіти будинком, а земля під ним належала іншій особі.

«Але були й проблеми»

Прискорена денаціоналізація в Латвії тривала до 1996 року, потім відновлену власність можна було отримати в судовому порядку. Така можливість до сих пір існує, повідомила Радіо Свобода юрист Лариса Кривенцова.

Але, повертаючи власність законним власникам чи їхнім нащадкам, держава відбирала її вдруге, у людей, які користувалися нею чи володіли, не маючи стосунку до радянськ их чи нацистських злочинів. Експерти визнають, якщо з одного боку реституція – це процес відновлення соціальної справедливості, з іншого, окремі мешканці денаціоналізованих будинків вважали цей процес, навпаки, несправедливим.

Закон про денаціоналізацію передбачав, що упродовж семи років новий власник не має права виселяти мешканців. Однак проблеми з виселенням квартиронаймачів із денаціоналізованих будинків виникали.

«По-різному було. Когось і обманювали, виселяли, а хтось отримував гарну компенсацію, купували квартири. Я знаю дуже багато власників денаціоналізованих будинків, які дуже достойно розселяли мешканців. Люди отримували рівноцінні квартири. Не слід також забувати, що, в Ризькій думі існує як компенсаційний фонд на землю, так і надання пільг з отримання відповідної житлової площі для осіб, якій опинилися в подібній ситуації», – розповіла юрист Лариса Кривенцова.

Окремим власникам відновленої нерухомої власності бракувало коштів на капітальний ремонт будівель, які дісталися їм у сильно зношеному стані. Інші ж, ставши домовласниками, просто не знали, що робити із несподіваною власністю. Звідси і з’явилися в латвійській столиці будинки-привиди, в яких ніхто не проживає.

Будинки-привиди є результатом помилкового рішення, коли нерухому власність повертали усім

«Будинки-привиди, на мою думку, є результатом помилкового рішення, коли нерухому власність повертали усім, також тим, хто не повернувся на постійне проживання до Латвії. На мою думку, рішення цієї проблеми наступне: якщо власник не може вирішити усі проблеми зі своєю нерухомою власністю, тоді самоврядування повинно вирішити питання щодо її відчуження на користь громадськості», – вважає адвокат Кріста Мілберга.

Майже 400 таких будинків псують міський пейзаж Риги. Наразі у Ризької думи є важіль – недбайливих власників «б’ють» підвищенням податку на нерухомість, наприклад, від 20 євро до 7 тисяч євро. А ще самоврядування може за свій рахунок знести будівлю, а потім стягнути витрати з власників.

Юрист Лариса Кривенцова, у свою чергу, наголосила, що кожний будинок – це окрема справа, яка чекає на вирішення. «Ви можете бути власником будинку, а земля під ним або її частина може бути у власності третіх осіб або у держави, – каже вона. – Є процеси, які, можливо, до кінця ще не завершені. Можливо, це процес купівлі-продажу або процес пошуку інвестора».

Інтеграція до ЄС не пов’язана з необхідністю реституції

В Естонії закон про відновлення права власності був ухвалений у червні 1991 року. Як і в Латвії, він передбачав повернення незаконно відібраної власності в період радянської окупації її законним власникам.

За словами професора міжнародного права Тартуського технічного університету, кандидата від «Вільної партії» в депутати естонського парламенту (Рійгікогу) Євгена Цибуленка, Естонія намагалася виправити несправедливість, спричинену під час окупації СРСР. Наразі і тут виникали складнощі з «вимушеними орендаторами» – особами, які заселяли житло в будинку, що вимагав повернути назад легальний власник.

Людям були надані гарантії, на вулицю їх ніхто не викидав. Їм надавали грошову компенсацію або муніципальне житло

«Цим людям були надані гарантії, на вулицю їх ніхто не викидав. Їм надавали грошову компенсацію або муніципальне житло. І поки таке житло не було надане, їх не можна було виселяти. Був навіть такий термін «вимушені квартиронаймачі», – розповів Євген Цибуленко.

За його словами, питання реституції в країнах ЄС визначаються виключно внутрішнім законодавством кожної з країн Євросоюзу. Країни Балтії ухвалили відповідні закони про реституцію на національному рівні. Тому українцям не слід перейматися побоюванням, що інтеграція в ЄС буде обов’язково пов’язана з реституцією.

Що стосується України, то тут дуже багато російської пропаганди, яка нічого спільного немає з реальністю

«Що стосується України, то тут дуже багато російської пропаганди, яка нічого спільного не має з реальністю. Треба знати, що Угода про асоціацію України з ЄС не має стосунку до питань реституції, взагалі питання реституції не регулюється загальним законодавством ЄС», – зазначив професор правознавства.

Побажання Україні

Присяжний адвокат Кріста Мілберга каже, що у разі ухвалення в Україні рішення про реституцію, їй слід уникати окремих складнощів, які виникли у Латвії. Зокрема, документи, що свідчать про право власності, мають надавати відповідні державні органи, а не шукати в архівах претенденти.

«Я бажаю Україні цей процес здійснити інакше, щоб збирання документів не лягло на плечі претендентів на відновлення власності. Також слід уникати ситуації, коли окремо розглядалися два процеси: право на нерухому власність і право на землю, щоб земля і будинок не належали різним особам», – радить латвійський адвокат.

Балтійські фахівці побажали Україні, найперше, миру, а також успішного здійснення правових реформ.


На цю ж тему:

19.01.2015
Реституцію в Україні пропаганда Росії використовує проти України – Зісельс

«Загальна реституція, коли мова йде про тисячі об’єктів, зараз не на часі» далі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG