Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 13:39

Рідні воїнів все більше долучаються до волонтерів

Львів – У скількох тисячах українських родин переживають за своїх синів і чоловіків, які перебувають у зоні бойових дій – такої офіційної статистики немає. Переважно дружини та матері знаходять моральну підтримку не у владних коридорах, а серед волонтерів. До того ж самі активно долучаються до тих, хто допомагає армії. При цьому намагаються лікувати від «синдрому АТО».

До півсотні телефонних дзвінків отримувала у день волонтер, дружина офіцера 24 окремої механізованої бригади командира Неля Васюта від жінок, у яких чоловік чи син перебуває у зоні бойових дій. Особливо часто їй телефонували, коли боєць не виходив на зв’язок, а саме відбувались активні бойові дії.

«Перше запитання до мене: «Ви мене розумієте, ви через це пройшли?» Я кажу, що так. Бо знаю, що таке чекати дзвінок, що таке не спати, коли отримуєш коротке – «я – живий». Найстрашніше, коли загинув чоловік чи син. Я навіть вже знаю ці стадії, якими є ці перші розмови, які дуже емоційні. Дружина не хоче у це вірити, розповідає про все життя. Це треба вислухати», – каже жінка.

Нелі Васюті теж довелось стукати у всі двері, коли не мала вістки від чоловіка після обстрілів 11 липня поблизу Зеленопілля. На щастя, її чоловік вижив. Але дізнатись щось від посадовців було неможливо, порозуміння знайшла серед волонтерів і нині сама допомагає іншим.

У волонтерський центр приходять жінки і матері бійців з проханням долучитись до допомоги фронтові. Бо бути серед таких, як вони, морально легше, люди знаходять порозуміння і підтримку один в одного. «І чоловік відчуває, що жінка долучилась до праці, робить щось для фронту. Самі бійці просять, щоб дати їхнім дружинам якусь роботу, щоб була зайнята і так не хвилювалась за нього».

Жінки опинились у психологічному вакуумі

Дружини, у родинах яких не було військових, виявились не готовими до того, що чоловік воюватиме довший час. Зрештою, важко бути готовим до війн. Відтак жінка, втративши щоденний чоловічий захист, опинилась у психологічному вакуумі, наголошує психолог волонтерського центру «Самооборони Львівщини» Ірина Роман.

Ще є один аспект – це неймовірне хамство наших чиновників. Мало того, що людина перебуває у важкому стривоженому стані, до того ще й зіштовхується з такою неповагою

«Ще є один аспект – це неймовірне хамство наших чиновників. Мало того, що людина перебуває у важкому стривоженому стані, до того ще й зіштовхується з такою неповагою», – говорить психолог.

У волонтерському центрі почали формувати список родин бійців, зокрема створюють юридичну базу звернень. Таких уже десятки. Переважно сім’ї звертаються за інформацією, як отримати статус учасника АТО, щодо оформлення медичної картки. Був випадок, коли бійцю, у якого не рухалась після поранення рука, виписали медичну довідку, згідно з якою він цілком здоровий. Його друзі досить швидко виправили помилку, порозмовлявши з лікарем.

Люди гуртуються з біди

Сім’ї бійців скаржаться на те, що діти не мають безкоштовного харчування у школі, не всіх звільняють від сплати у фонд школи чи садочка, складно отримати довідку у військкоматі, тобто існує чимало бюрократичних перепон. Зокрема, у 24 механізованій бригаді бійцям видають дуже формальні довідки, з яких не зрозуміло, чи людина є учасником АТО чи ні.

«У людей опускаються руки, з’являється зневіра. Боєць там був кілька місяців і ще має щось доказувати. Мені чоловік розповідав, що там стоїш з автоматом, приїжджаєш і треба випрошувати довідки», – зауважила Неля Васюта.

Ми гуртуємось не з добра, а з біди і треба дуже уважно ставитись до кожної людини, кожної родини. Зараз це варіант оголеного нерва, коли без слова можна образити

Підтримка, розуміння і повага до родин бійців нині найважливіше. Такі сім’ї не можна відокремлювати у суспільстві, але слід виробляти до них повагу, вони мають бути соціально захищені.

Багато батьків і дружин вояків на тлі постійного стресу і переживання хворіють. Переживають відсутність тата і діти, які не завжди знаходять розуміння серед ровесників і вчителів. «Ми гуртуємось не з добра, а з біди і треба дуже уважно ставитись до кожної людини, кожної родини. Зараз це варіант оголеного нерва, коли без слова можна образити», наголошує Ірина Роман.

В Україні вже з’явився термін «синдром АТО», посттравматичний стан, який переживають бійці та їхні родини і ще доведеться від нього лікуватись. А найкращі ліки це повага і турбота.

  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG