Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:20

Вкрадене майно Україні потрібно повертати, та вимагати повернення свого – Сеник

Повернення майна старим власникам – це відновлення справедливості, повернення суспільства до правових засад після десятиліть безправ’я. З іншого боку, реституція – це новий переділ власності, новий болючий, тривалий і дорогий процес, наслідки якого не завжди можна передбачити. Чи потрібна реституція в Україні, чи піде вона на користь суспільному розвитку, хто зможе скористатися з повернення майна? Про це говоримо з виконавчим директором Європейського інституту спадщини Голокосту, «Шоа», Галиною Сеник.

– Реституція, мабуть, одне з найскладніших питань у спадщині тоталітарних режимів, на думку одних, без неї неможливо відмежуватися від тоталітарного минулого, навіть неможливо встановити зв’язок поколінь. На думку інших – це скринька Пандори, яку не варто відчиняти. Чи варто за це братися Україні, адже і в Східній Європі, і в країнах Балтії цей процес був дуже неоднозначний?

– Питання реституції це – питання відновлення справедливості, і мені здається, що відповідь на нього є більш-менш однозначна. Тобто, принаймні, розглядати ці питання треба. Бо якщо про них замовчувати, то воно потім гірше обертається для всіх.

З мого досвіду роботи існують дві основних форми повернення грошей. Такі як, наприклад, Сербія, Литва, Чехія свого часу, та й Німеччина, мають реституційне законодавство, але в кожному такому національному законодавстві існують певні винятки, що не підпадають під дією реституції. Є принципові два підходи. Сербію, зокрема критикують за те, що закон вони ухвалила, і є окремі органи, які займаються питаннями реституції, але є стільки винятків, що мало що залишається повертати. В інших країнах, наприклад в Австрії, крім повернення майна, існує фонд і програма з виплати компенсацій. Тому що коли ми говоримо про майно, то ми говоримо не лише про нерухоме майно, але і про страхування, рахунки в банках та інші речі. І коли держава не може повністю їх повернути, вона повертає принаймні якісь відсотки.

Є два підходи. Підхід перший – це коли людина повинна сама зібрати всі документи, подати їх і так далі. Так відбувається в Польщі. Там немає реституційного законодавства і людина мусить в загальному порядку звернутися до суду. Що є дуже скомплікованим процесом.

А бувають випадки, наприклад, в Чехії, в Голландії, в Австрії, коли існують цілі органи державні, до яких звертаєшся і вони самі шукають в архівах, збирають інформацію і допомагають встановити – що саме було втрачене.

– В Україні після 70 років радянської влади і всіх процесів націоналізації, експропріації, колективізації, конфіскації, депортації, чи взагалі було б можливо відновити права власності? Адже багато з цих людей режим знищив саме тому, що вони були землевласниками чи володіли бізнесом.

– Десь є документи, десь нема документів. В Латвії, Західній Україні це питання, звичайно, трохи легше. Тому що там, починаючи з 1939 року прийшла радянська влада. А туди, де радянська влада прийшла в 1917 році і регіони, які зазнали глобальної колективізації, індустріалізації знищення, так званий терор 1937 року, Голодомор і тому подібне – це, мабуть, дуже складно.

І в тих самих країнах Балтії було відновлено законодавство до певного року. Тобто вони вважали, що все, що відбулося після окупації радянською владою – не є чинне, і повернулися законодавчо до 1939. В нас це, напевно, неможливо. Ми вже пішли іншим шляхом. Тому, мабуть, нам треба чесно собі визнати, що це не наш шлях.

– Україна опиналася в часи Другої світової війни між двома тоталітарними режимами, і люди, які залишалися на території України, мали малий шанс вижити в тій м’ясорубці. Разом з тим, ті, що виїхали, не лише вижили, але, можливо, і зберегли свої папери на власність. Чи не вийде так, що якісь українські об’єкти перейдуть по-суті в руки іноземців? Бо якійсь польській чи єврейській родині може бути легше довести свою власність на будинок, скажімо, у Львові, ніж українській родині в Харкові.

Реституція в чистому вигляді в Україні напевно все-таки не є реальністю. Але виплата компенсацій – це є реальність

Так. Певно, що існує такий ризик. Реституція в чистому вигляді в Україні напевно все-таки не є реальністю. Але виплата компенсацій – це є реальність. І я вважаю, що, можливо, виникнуть дисбаланси. Будуть диспропорції – хтось більше зберіг документів, ніж хтось інший. Але не можна на цій підставі відмовляти тим людям, які зберегли документи і можуть довести свою власність, що вони постраждали. Я гадаю, що в даному випадку говорити, наскільки буде справедливо, що енний відсоток євреїв дістане свою власність, а енний відсоток українців – не дістане – я думаю, що такий хід був би не зовсім правильний. Тобто якщо держава вирішить підняти це питання, то їй доведеться впорядковувати архіви, встановлювати фонди для виплати компенсацій і говорити про те, що така справа є важливою і державною. І то є важливий крок для закриття певної сторінки історії в нашому житті.

– Виходить так, що кривду в Україні чинили одні режими, а розплачуватися за неї доведеться нинішнім українцям, які не мають з ними нічого спільного, навпаки вони від них постраждали. Чи не ляже таке зобов’язання тягарем на плечі нинішньої держави в її жалюгідному фінансовому стані? Чи не будуть західні партнери вимагати від України виплати компенсацій, як умови для вступу до ЄС, чи підтримки претензій самої України у питаннях її власності у Криму?

Я б Україні порадила каталогізувати свої втрати і знати, що вона втратила під час Другої світової війни

– Я би винесла питання Криму окремо. Але щодо зобов’язань України, то в 2009 році Україна підписала Терезінську декларацію, яка передбачає, що конфісковану власність треба повертати, і реституція там добре прописана. Це стосується жертв Голокосту. Тому Україні потрібно виконувати в цьому питані свої міжнародні зобов’язання.

Але, з іншого боку, я б Україні порадила каталогізувати свої втрати і знати, що вона втратила під час Другої світової війни, для того, щоб це шукати і відновлювати національну пам’ять, культурну спадщину, яка була розкрадена і вивезена під час війни. На відміну від більшості країн Європи, ми ніколи не дістали назад те, що в нас вивезено.

На цю ж тему:

19.01.2015
Реституцію в Україні пропаганда Росії використовує проти України – Зісельс

«Загальна реституція, коли мова йде про тисячі об’єктів, зараз не на часі» далі
19.01.2015
Реституція – відновлення соціальної справедливості? Досвід Латвії

«Угода про асоціацію України з ЄС немає ніякого стосунку до питань реституції» – професор правознавства далі
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG