Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 18:59

«У нас не було завдання входити у сам табір» – спогади визволителя концтабору «Аушвіц»


Загальний вигляд колишнього нацистського концтабору «Аушвіц-Біркенау» біля міста Освенцім, 19 січня 2015 року

Загальний вигляд колишнього нацистського концтабору «Аушвіц-Біркенау» біля міста Освенцім, 19 січня 2015 року

«В їхніх очах була радість. Вони розуміли, що прийшло звільнення, що вони тепер звільнені»

Старшому лейтенанту Радянської армії, командиру кулеметної роти Івану Мартинушкіну наприкінці січня 1945 року тільки-тільки виповнився 21 рік. Разом з іншими радянськими солдатами він звільняв нацистський концтабір «Аушвіц-Біркенау» на теренах Польщі біля міста Освенцім. Сьогодні, згадуючи ті дні, Іван Мартинушкін каже, що тоді ані він, ані його бойові товариші не припускали, що стають учасниками історичної події.

З боями ми просувалися до міста Освенціма, хоча ми не знали, що там знаходиться концентраційний табір

Починаючи від Кракова, ми були, можна сказати, у безперервних боях вдень і вночі. Рухалися після Кракова у південно-західному напрямку, не знаючи, що там перед нами далі. Вдалині ми знали, що має бути кордон Чехословаччини, повинні бути сілезькі землі. Я був командиром кулеметної роти, у чині молодшого офіцерського складу. Ставилося завдання – звільнити таке-то місце, досягти такого-то рубежу, ми це завдання виконували. Таким чином з боями ми просувалися до міста Освенціма, хоча ми не знали, що там знаходиться концентраційний табір до того самого моменту, коли ми підійшли вже до нього.

Клікніть, щоб переглянути інтерактивну фотогалерею

Клікніть, щоб переглянути інтерактивну фотогалерею

Ми «вибили» німців з одного селища, пройшли його та вийшли у таке величезне поле, яке майже цілком по периметру було обнесено могутньою огорожею з колючого дроту з електричними проводами, вишками. Ми бачили там за колючим дротом будови. У перший момент всілякі думки виникали – можливо, це якась військова база німців, якісь військові склади. Однак у міру того, як ми просувалися далі, ми бачили людей.

– Якою була реакція в’язнів? Вони розуміли, що ви прийшли їх звільняти?

У нас не було завдання входити у сам табір і проводити там якісь роботи, операцію якусь

– Спочатку була настороженість і з нашого боку, і з їхнього боку, але потім вони, мабуть, першими здогадалися, хто ми такі, і почали вітатися, сигналізувати нам жестами, що вони впізнали нас, щоб ми їх не боялися, що за колючим дротом не охорона табору, не німецькі війська, а ув’язнені. У нас не було завдання входити у сам табір і проводити там якісь роботи, операцію якусь. Наше завдання було – навколо цього табору зачистити місцевість, перевірити, подивитися. Тому що недалеко у цей час, коли ми підійшли, йшов інший бій. Могли прорватися німці, могли бути якісь блукаючі групи і так далі. Тому нам була дана команда – бути напоготові, бути готовим до всіляких несподіванок і ось виконувати таку роботу. Після того, як ми виконали операцію, ми повинні були рухатися далі. І вже за власною волею, так би мовити, без будь-яких команд ми вирішили заглянути у табір. Це була така коротка зустріч.

– Що Ви побачили у таборі, у якому стані були в’язні Аушвіца?

Ми побачили виснажених людей, дуже худих, стомлених, почорнілих, одягнених по-різному

– Ми побачили виснажених людей, дуже худих, стомлених, почорнілих, одягнених по-різному – хтось у робі був, хтось на робу надів пальто або ковдри якісь. Погода була вогка, сира. В їхніх очах була радість. Вони розуміли, що прийшло звільнення, що вони тепер звільнені. Радість, яка у них була, вона передавалася і нам. Ми відчували, що зробили добру справу, виконали якесь дуже важливе завдання.

– А Вам вдалося поговорити з врятованими людьми? Звідки вони були, з яких країн?

Нам не вдалося з ними порозумітися, бо ми не знали їхньої мови – мабуть, це були угорські євреї

– Табір складався з трьох або чотирьох частин. Найбільша – Аушвіц-Біркенау, далі – Освенцим у самому місті Освенцім і ще там табори були. Там величезна кількість філій у радіусі майже 30 кілометрів. Табори будувалися поблизу будівництв, щоб не ганяти людей і не витрачати час на ходіння від табору до будівництва. Нам не вдалося з ними порозумітися, бо ми не знали їхньої мови – вона ні на що не була схожа з того, що ми могли знати. Німецьку, англійську, польську ми вже трохи знали. Зараз я думаю, що, мабуть, це були угорські євреї. Але у нас там було всього 20-30 хвилин, ми повинні були просуватися далі, виконувати своє завдання. В’язнями вже займалися люди, які спеціально були надіслані туди. У нас не було такого завдання та не було такого бажання.

– Зараз триває підготовка до пам’ятних заходів з нагоди 70-річчя визволення «Аушвіца». Відомо, що російські керівники не будуть присутні на цьому заході. Чи запросили Вас?

Зараз виявилося, що навколо цього ювілею якась абсолютно абсурдна ситуація

– Я збираюся до Чехії. Європейська єврейська організація займається оформленням моєї поїздки. Зараз дійсно виникла якась абсурдна ситуація щодо цього ювілею. Я добре пам’ятаю 60-річний ювілей. Тоді було дійсно схоже на ювілей – зібралося багато керівників держав, керівників урядів, великих громадських діячів. 65-а річниця – вже зовсім все по-іншому відбувалося. Цього ювілею я дуже чекав. Не знав, чи доживу. Сподівався, що він буде урочистим. І зараз виявилося, що навколо цього ювілею якась абсолютно абсурдна ситуація.

Після нещодавньої трагедії у Парижі країни Європи показали таку єдність, і я думав, що і дата, пов’язана зі звільненням «Аушвіца», ця історична подія, могла б якраз служити теж такому єднанню людей. Незважаючи на всілякі там чвари, різні підходи до різних політичних явищ, які у нас відбуваються, могли б проявити таку єдність і цим самим віддати належне пам’яті тих подій і тим людям, які загинули. Але, на жаль, цього не сталося.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG