Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 14:08

«Смертей не очікував ніхто» – авторка книги про Євромайдан


Фрагмент обкладинки книжки «Fантомна боль #maidan»

Фрагмент обкладинки книжки «Fантомна боль #maidan»

Автор книги «Fантомная боль #maidan» згадує про трагічні події під час масових протестів у Києві минулого року

Рік тому, 19 січня 2014 року, мирні протести Євромайдану в Києві переросли в протистояння з силами безпеки. Це була реакція на ухвалені 16 січня Верховною Радою України закони, які істотно обмежили свободу слова, право на масові збори та мітинги, а також діяльність неурядових організацій. В результаті почалися зіткнення на вулиці Грушевського між протестувальниками і співробітниками спецпідрозділу «Беркут», а через три дні після того, як вони почалися, 22 січня 2014 року, стало відомо про першу смерть: було убито Сергія Нігояна – українця вірменського походження, родом з Дніпропетровської області. Він отримав одне поранення в голову і два – в груди. Слідом за цим з’явилося повідомлення про загибель білоруса Михайла Жизневського, який тривалий час проживав в Україні. Ці та інші події згадуються в книзі «Fантомна боль #maidan», яку було видано до річниці початку мітингів за підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським союзом, що переросли згодом у протести за відставку президента Віктора Януковича.

Упорядник книги Анастасія Савицька розповіла Радіо Свобода, що вирішила нічого не змінювати і не редагувати у записах із «Фейсбуку», які увійшли до книги, тому вона вийшла двома мовами: російською та українською. На першій сторінці написано: «Присвячується людям України».

– Під час Євромайдану соцмережі стали альтернативним джерелом інформації. Це і спонукало вас до укладання книги з текстів, опублікованих під час протестів у «Фейсбуці»?

– Ні, на жаль чи просто через банальну випадковість, ідея появи книги належить Андрію Миргородському. Він мав стосунок до фотоальбому про Майдан, який називається «Maidan. History of making», який вийшов буквально через два тижні після нашої книги. Він говорив, що було б непогано цей фотоальбом розбавити текстами з «Фейсбуку», і попросив мене зібрати їх, бо знав, що я – активний учасник Майдану і практично цілодобово в соцмережах. Я почала збирати матеріал, і ця робота мене дуже захопила. Я не могла відірватися і увесь вільний час витрачала на «Фейсбук», на пошук текстів. Мені весь час здавалося, що текстів мало, і хотілося, щоб Андрій оцінив мою роботу, адже вважала, що це було дуже відповідальне завдання. Але потім я так захопилася, що виявилося, що матеріалу надто багато, і ми, оцінивши обсяг, вирішили ризикнути і зробити самостійну книгу – без фотографій, просто тексти.

Анастасія Савицька та Андрій Миргородський під час презентації книги

Анастасія Савицька та Андрій Миргородський під час презентації книги

– Чому Ви назвали книгу саме «Фантомна біль»?

– Ми хотіли наголосити на тому стані, в якому всі ми зараз перебуваємо. Ми – люди Майдану, ми – українці. Як відомо, фантомний біль – це те, чого вже немає в тілі, а воно продовжує хворіти. Так українці себе відчувають після Майдану. Як явище, що співвідносне з певною територією, Майдан закінчився, площі з наметами вже немає, а події ще відгукуються всередині. Нам усім дуже боляче. І фантомний біль – це, як мені здається, найбільш чітка, найбільш містка назва для того, що ми всі відчуваємо. Паралельно вийшло так, що перші літери, Ф і Б, як «Фейсбук». Я побачила ці букви і подумала: як добре все складається.

– Чи вважаєте Ви, що цілі, які з’явилися у протестувальників за кілька місяців протесту, досягнуті? Чи це ще й фантомний біль через те, що не все з того, що хотілося, вдалося реалізувати?

Фантомний біль стосується того, що ми втратили на Майдані наших кращих людей

– Фантомний біль все-таки стосується того, що ми втратили на Майдані наших кращих людей. А те, що не все реалізоване, – це інший біль: невиправдані очікування чи, можливо, бажання, щоб це скоріше збулося. Фантомний біль – це біль, пов’язаний з минулим. Нас довго будуть турбувати смерті людей. Цілі, які ставив перед собою Майдан, безумовно, частково досягнуті. Ми хотіли змінити владу – ми це зробили. Ми хотіли новий уряд – ми його так чи інакше маємо. Але водночас ми всі розуміємо, що нам потрібно усім ще багато працювати. Починати потрібно з себе. Ми розуміємо, що Україні доведеться ще дуже довго і важко працювати. Не хочеться згадувати Москву, але «Москва не відразу будувалася». Так і з нашою державою, яка до минулої зими мала одне наповнення і зміст, а зараз, мені здається, ми прямуємо до іншого. Просто шлях неблизький і нелегкий.

Портрети загиблих під час Революції гідності

Портрети загиблих під час Революції гідності

– Ви згадали Росію, а серед повідомлень в мережах, які потрапили до вашої книги, я з подивом виявила, що ще в січні, до всіх трагічних і драматичних подій, були згадки про можливу реакцію Росії на події. Люди писали, що можуть бути проблеми в Криму, на Донбасі, згадувався Донецьк. Чи здавалося вам рік тому, що Росія може відреагувати таким страшним чином? Чи під час Майдану ці роздуми сприймалися по-іншому і всі думали про те, щоб досягти головних цілей Майдану?

– Якщо говорити тільки про мене, то, напевно, я так не думала. Я про Росію взагалі небагато думала в той момент. Я була вся занурена в наш протест, в наші події. Я не аналізувала й не прогнозувала поведінку Росії стосовно України. Напевно, я занадто добре ставилася до чинного російського уряду, недооцінювала Путіна. Напевно, якби мене змусили тоді про це подумати гарненько, я б все одно не уявила того, що відбувається зараз.

– Ваша книга розділена на кілька частин. Одна з цих частин, досить велика, присвячена вбивствам протестувальників у січні і лютому. Є там свідчення тих людей, які бачили стрілянину, на очах яких гинули люди. Хочу запитати Вас не як упорядника книги, а як безпосереднього учасника тих подій, що Ви пам’ятаєте про цю стрілянину?

Колосальна агресія і жорстокість була з боку людей, які були по той бік барикад, людей, які охороняли будівлю Кабінету міністрів і Януковича

– Ми досі не знаємо, хто стріляв, але вбивали наших мирних чоловіків, у яких для захисту були тільки дерев’яні щити та велосипедні шоломи. Складно сказати, хто стріляв. Чи були снайпери на дахах? Ким були найняті? Хто вони? Ми не знаємо. Розслідування досі не доведено до кінця. Я не була на місці стрілянини, щоб сказати, хто і в якій формі стріляв. Але можу сказати однозначно, що колосальна агресія і жорстокість була з боку людей, які були по той бік барикад, людей, які охороняли будівлю Кабінету міністрів і Януковича. Хочу підкреслити, що зброї на Майдані не було. Хлопці йшли з голими руками, захищатися їм було нічим.

– Через ці тексти, які зібрані Вами в книзі, може скластися враження, що мова йшла про ідеалістів, про людей, у яких була світла ідея, яка розбилася об каміння тієї трагедії, яка сталася в лютому. У Вас було таке відчуття?

Ми очікували штурму. Шо будуть силою зносити намети, розганяти людей. Але не того, що будуть вбивати. Смертей не очікував ніхто

– Цілком можливо, що ті люди, які вийшли на Майдан, частково – максималісти, частково – ідеалісти. Але водночас всі ми – реалісти. Ми розуміли, що протест не може бути довго мирним. Ми розуміли, що стоянням просто на Майдані ми нічого не доб’ємося. І однозначно чинна влада нас перестоїть. Ми не могли не усвідомлювати, що рано чи пізно силовий розгін неминучий. Напевно, ми не були готові, що буде стільки смертей, що розгін буде таким силовим. Ми очікували штурму. Ми очікували, що будуть силою зносити намети, розганяти людей. Ось такого застосування сили ми чекали, але явно не того, що будуть вбивати. Смертей не очікував ніхто. Хоча після того, як у січні на Грушевського були перші смерті, коли з’явилися «тітушки», тобто, хулігани, які били людей в лісах, коли з’явилися зниклі безвісти, звичайно, було страшно. Але ми не думали, що масштаб убивств буде таким колосальним. Після перших убитих, звичайно, ми розуміли, що знаходимося під прицілом, але що вбивати будуть так масштабно і так відкрито, не очікував ніхто. Досі, коли я йду по Інститутській – там, де були розстріли, – я не вірю, що це центр міста. У мене є фотографії з минулого року, де я йду по тій же вулиці з подружкою, з коляскою і дитиною – там, де вбивали. Я в це досі не можу повірити. Коли я про це говорю, мені не віриться, що в центрі Києва в мирний час вбивали людей. Тому, незважаючи на те, що ми були такими ідеалістами, ми досить реально дивилися на речі, але ніхто не очікував того, що сталося.

– Чи плануєте Ви скласти з повідомлень в соцмережах ще одну книгу, яка буде присвячена подіям після Майдану: збройного протистояння на Донбасі, анексії Криму?

– Напевно, ні. Якщо говорити про продовження, у нас є думка зробити англійську версію, але не таку об’ємну, щоб іноземцям її було зручніше читати. Ще я звернула увагу, що люди, які були учасниками Майдану, зараз, з нагоди річниці, стали писати про те, що було рік тому. Це зовсім інші враження. Пережиті емоції знову спалахнули, і було дуже багато цікавих публікацій. Можливо, я знайду в собі сили і зберу їх. Якщо, звичайно, хтось мене не випередить. Що стосується анексії Криму і війни, я не готова збирати цей матеріал. Він зовсім інший. Там занадто багато смертей, надто багато крові. Це війна.

Анастасія Савицька разом зі співавтором Андрієм Миргородським планує витратити всі кошти від продажу книги на благодійність. Оскільки половина накладу розкуплена, автори вже придбали обладнання для відділення хірургії київського Військового клінічного госпіталю, в якому проходять лікування бійці української армії, які отримали поранення на Донбасі.

Повний текст матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG