Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 11:37

25-річна луганка написала першу книгу про переселенців


Маргарита Сурженко

Маргарита Сурженко

Маргарита Сурженко про свій Луганськ, АТО і візію України

Поки полиці книжкових магазинів заповнюють все нові й нові книжки про Євромайдан, 25-річна Маргарита Сурженко з Луганська вже встигла видати першу книгу про переселенців під назвою «АТО. Історії зі сходу на захід». Абревіатура «АТО» у назві видання – це не абревіатура антитерористичної операції, що триває на її маленькій батьківщині, а імена головних героїв: Ангеліни, Толіка і Оксани. За словами авторки, оповіді про них вигадані, але для створення кожної вона використала власний досвід та пережите своїми знайомими. «Вони залишили місто, що було для них уособленням впевненості і стабільності і взяли з собою лише мрії, страхи, стереотипи, комплекси, віру й надію. Саме це й стало їхньою зброєю для боротьби з випробуваннями». Зараз Маргарита активно презентує свою книгу по всій Україні. Між поїздками у Харків і Вінницю Радіо Свобода поспілкувалося з молодою авторкою про її першу, але вже дуже популярну роботу.

Коли Ви зрозуміли, що потрібно тікати з Луганська?

– Я виїхала 9 червня. Перед тим у нас не було два дні світла. І дуже стріляли, таке враження, що під вікном. Тоді якраз захоплювали неподалік воєнну частину. А ще перед тим, я вела сина в садочок і над нами літали винищувачі. Після цього я зрозуміла, що більше не можу там перебувати.

Я була дуже зла на луганців. Через байдужість цих людей, через їхню бездіяльність ти залишаєшся без квартири, без нічого

Я була дуже зла на луганців. Через байдужість цих людей, через їхню бездіяльність ти залишаєшся без квартири, без нічого. Але якби вони тебе послухали, якби вийшли, можливо, щось би і змінилось. Навіть, коли хтось казав, що треба їм допомагати, я обурювалась, казала: вони самі винні. І, якщо чесно, Луганську і Донецьку область я не бачу в складі України, хоч і дуже хочеться. Комусь вигідно мати там гарячу точку та й люди там не мають тих цінностей, щоб вважатись українцями. Я вірю в те, що лише тим, хто любить Україну, Україна допомагає і повертає за цю любов і відданість усе втрачене.

– Ваш колега, Олексій Чупа (автор книг «Бомжі Донбасу» та «Казки мого бомбосховища») дотримується думки, що люди Донбасу інфантильні і їм легше жити у чорно-білому світі…

– Я теж так вважаю. Типовий мешканець Донбасу ­– це байдужа людина. Вона радіє тому, що у неї є мінімальна зарплата і їй не потрібна свобода слова, бо їй нема чого казати. Звісно, що це все залежить і від рівня життя. Якби люди більше заробляли, більше подорожували, більше читали, вони б відчули що таке інші цінності. А так, з ними потрібно дуже багато працювати.

Коли я ще жила в Луганську, мені вже тоді хотілось кричати: люди, що ви там робите, їдьте звідси, тут війна

Коли я ще жила в Луганську, мені вже тоді хотілось кричати: люди, що ви там робите, їдьте звідси, тут війна. Я дізналась, що в однієї мами на очах убили дитину, і я звинувачую в цьому цю маму, адже вона її не вберегла. Людям краще жити в підвалі, але знати, що наверху їхня квартира. Їхня зона комфорту важливіша за життя. Спочатку так було і у моєї мами, яка покинула дім через місяць після мене. Тоді вже «Градами» стріляли, все трусилося і вона розповідала, що виходила в коридор молитися. Тоді вона подзвонила і сказала, що йде за квитками. Моя книга якраз про те, що не варто боятися.

Книга Маргарити Сурженко «АТО. Історії зі сходу на захід»

Книга Маргарити Сурженко «АТО. Історії зі сходу на захід»

Де Ви написали «історії», скільки часу на це пішло?

– Я написала цю книгу за два місяці в одному волинському селі, де ми жили як переселенці. Взагалі, спершу я жила у друзів у Кривому Розі, а потім вирішила, що не хочу їм набридати і треба звертатись до волонтерів або шукати власне житло. Нам допомогла волонтерка з Луцька, і перші три тижні ми жили у санаторії. Потім вона запропонувала пожити в селі в будинку сімейного типу. Я спочатку дуже боялась, думала, що я там буду робити, там 10 всиновлених дітей, як буде мій син поводитись, але все-таки поїхала. Писалось мені дуже легко і швидко. Можна сказати, що це потік свідомості був. Закінчувала вже в Києві.

Мене часто запитують чи не зарано видана ця книжка, адже рана ще не загоїлась. Втім, я вважаю, що якщо ти робиш якийсь аналіз, то тоді потрібно перечекати, а коли ти хочеш передати емоції, то потрібно писати, поки вони є. Дуже важливо це зафіксувати, щоб через кілька років нас могли зрозуміти.

Разом з тим, багатьом читачам виявилося замало 82 сторінок. Ви відчуваєте, що вмістили все, що хотіли?

Маргарита Сурженко

Маргарита Сурженко

– Я не шкодую, що вона маленька, бо якби я її дописувала і доводила до ідеалу, вона б ще кілька місяців пролежала в комп’ютері. А так, вона в потрібний час і в потрібне місце була надіслана. Зараз я пишу продовження і воно вже вдвічі більше.

А про що буде продовження і коли можна чекати на його появу?

– Це продовження буде про людей з іншою позицією, про луганських «ватників». Зараз я порівнюю факти, цікавлюсь, що там було у вересні, що в жовтні, як розвивались події. Історій буде теж три. Перша про 12-річного хлопчика, який дуже любить «Новоросію» і вбачає в цьому велику перспективу. Друга історія про 45-річну жінку, яка живе в Києві і ненавидить «хунту», але зустрічає заможного патріотичного чоловіка і починає вдавати, що вона теж патріотка, аби зачепитися за нього. І третя історія про дівчину, яка виходить заміж і дізнається, що її колишній хлопець пішов воювати в зону АТО, і вона думає скасувати весілля, але згадує свої почуття до нього.

Їхні імена теж складаються в якусь актуальну абревіатуру?

– Ні. Їх звати Оля, Яна і Ваня. І це вже будуть історії не зі сходу на захід, а із заходу на схід.


Що таке АТО за версією Марини Сурженко:

Це чудова можливість почати робити щось вперше; познайомитися з прекрасними людьми; пізнати справжню Україну; перевірити стосунки й зрозуміти, хто тобі друг; зрозуміти, яким є твоє покликання, і ,нарешті , це чудова можливість відчути одне одного й стати одним цілим.

  • 16x9 Image

    Ірина Стельмах

    На Радіо Свобода працюю з вересня 2012 року. У 2011 році отримала диплом бакалавра журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Того ж року вступила на магістратуру у Могилянську школу журналістики. Активно вдосконалюю знання англійської, польської та болгарської мов. Займалась плаванням, дублюванням фільмів та серіалів українською .

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG