Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 08:15

«Недостатня робота над історичними фактами створює атмосферу страху у самому суспільстві» – історик

Берлін – У Німеччині згадка про нацизм чи фашизм викликає особливе занепокоєння, адже це явище дорого коштувало не лише європейцям, які стали жертвами нацистської агресії в час Другої світової війни, але і самим німцям. Після війни німецьке суспільство також пройшло болісний процес денацифікації, усвідомлення того, що віра у власну вищість та втрата людяності призвела до страшних трагедій. Тому німці мають особливу чутливість навіть до згадки про фашизм, нацизм, чи новітні прояви цього явища. Не дивно, що німецькі дослідники цього явища є і одними з найкращих у Європі спеціалістів з цього питання. Але, якщо вони можуть відкрито дебатувати ці проблеми щодо кожної європейської країни, то Росія залишається своєрідним табу. Чому?

Німці, котрі ще нині відчувають свою відповідальність за розв’язання Другої світової війни, мають особливе ставлення до Росії. Вони, приміром, є постійними учасниками міжнародного історичного конгресу, який проводиться заради збереження пам’яті про Другу світову війну.

І досі їхні погляди на те, що таке фашизм і нацизм, збігалися з поглядами російських колег. Але минулорічна наукова конференція у Москві показала, що росіяни тепер схильні знаходити позитивні моменти в діяльності Гітлера, а фашистів пропонують шукати в Україні. Німецькі вчені були обурені. Один із засновників конференції, історик Свен Борше, висловив протест. Був здивований і його колега, директор музею Другої світової війни у Карлсхорсті доктор Йорг Морре.

Народ перейняв те, чого сам боявся

Історик Сара Райнке з «Товариства захисту пригноблених народів» пояснює, що для німців важко усвідомити, що, народ, який боровся проти фашизму, нині бере його на озброєння.

Якщо сказати у Німеччині, що у Росії є неонацистський рух, це не зрозуміють

«Якщо сказати у Німеччині, що у Росії є неонацистський рух, це не зрозуміють. Адже у нас, німців, склалася думка, що росіяни під час розквіту німецького націонал-соціалізму вважалися «народом нижчого класу», а до слов’янської нації ставилися вороже. Як стало можливо, що нині саме цей народ перейняв те, проти чого він боровся? У Німеччині існує щодо цього велике нерозуміння» – вважає Сара Райнке.

На її думку, у Росії не відбувається глибокого вивчення історичних подій. Це особливо відчувається, якщо порівняти нинішній час із відкритістю суспільства часів Горбачова та Єльцина. Відтепер, приміром, Сталін поруч із Гітлером не розглядається більше, як жахливий злочинець 20-го століття. Сара Райнке відзначає й зміну у відносинах між громадянами і їхньою державою.

«На мою думку, такий розвиток для Росії – катастрофа. Недостатня робота над історичними фактами створює атмосферу страху у самому суспільстві. У людей складається враження, що політики намагаються насадити свавілля, залякування і насилля. Я вважаю, що це дуже важливий факт у відносинах громадян і їхньої держави».

Побудова держави за ультранаціоналістичною схемою

Андреас Умланд

Андреас Умланд

Вивчення історії Веймарської республіки і сходження німецького фашизму – важливий чинник для розпізнавання суспільної динаміки в інших країнах, зокрема у пострадянській Росії. Як визнає німецький політолог Андреас Умланд, структура політики цих суспільств почасти схожа. Ідеться про ідеологічну схожість – революційний ультранаціоналізм, що є визначенням фашизму.

У Росії ми спостерігаємо кілька угруповань такого штибу. Партія Жириновського, Міжнародний євразійський рух Александра Дугіна, групи скінхедів

«У Росії ми спостерігаємо кілька угруповань такого штибу. Приміром, Ліберально-демократична партія Росії Володимира Жириновського, Міжнародний євразійський рух Александра Дугіна, групи скінхедів і ще низка схожих інших угруповань. Вони закликають до ультранаціоналістської революції, тотальної перебудови Росії за ультранаціоналістичною схемою» – зазначає Андреас Умланд.

Маніпуляції політиків

До таких угруповань належить і молодіжна організація «Наші», котра розвивається у силовому і націоналістичному напрямку. На думку Умланда, нині в Росії партії і угруповання використовуються, як політичний засіб, приміром, для маніпуляції тих чи інших політичних процесів. Вони активізуються з допомогою Кремля, і не несуть загрози, оскільки часто ці групи існують доти, поки мають його підтримку. Небезпека криється у тому, що в такий спосіб може бути випущений джин із пляшки, коли Кремль втратить контроль над ситуацією.

Так, наприклад, організація БОРН («Бойова організація російських націоналістів»), що починала із вбивства гастарбайтерів та полювання на антифашистів, як з’ясувалося вже у процесі щодо вбивства московського адвоката Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової, мала «кураторів» у Кремлі. Нині, як з’ясувалося на тому ж слідстві, члени цієї організації воюють на Донбасі.

Сьогодні у засобах масової інформації Росії відбувається величезна кампанія, котра поширює націоналістичні ідеї і в такий спосіб отруює суспільну дискусію. Вона має спотворити нинішнє обличчя України та завадити співпраці ЄС, Заходу та Україною. Андреас Умланд вважає, що і в Україні є праві екстремісти і неонацисти. Але вони не набагато сильніші, а й навіть слабші, ніж в інших європейських країнах.

На російську пропаганду немає контрпропаганди

«Різниця щодо більшої уваги у Німеччині до слабшого правого екстремізму в Україні полягає у тому, що над цим працює величезний апарат пропаганди Росії із системою міжнародних мас-медіа. Вони безупинно намагаються привернути і привертають увагу Заходу до українських правих екстремістів, котрі безперечно існують. І немає схожого механізму пропаганди, який би привертав увагу західного суспільства до правих російських екстремістів, котрі набагато сильніші від українських, і мають більше впливу, більше наповнення і більше виборців», – наголошує Андреас Умланд.

Тому на Заході менше вивчають цю тему, так само з’являється менше журналістських повідомлень про російський правий екстремізм. І попри те, що існує чимало наукових досліджень, у західному суспільстві цій темі все ж не приділяють належної уваги.

Тим часом Німеччина часто закидає Путіну його диктаторський характер, засуджує політику пригноблення меншин та утиски свободи слова і преси. Однак у Німеччині не точаться дискусії про причини чи наслідки такої російської політики. Тож тут не почуєте жодного слова про неофашизм або ультранаціоналістичні тенденції, до яких, серед іншого, належать нове трактування історії, вигнання кримських татар, переслідування громадян «кавказької зовнішності», залякування опозиції чи й безпосереднє її знищення. Складається враження, ніби суспільство, котре з історичних причин мало б бути дуже чутливим до правих настроїв, нині паралізоване щодо тем фашизму і націонал-соціалізму.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG