Доказами у справі про воєнні злочини можуть стати оприлюднені у мережі відео бойовиків, на яких вони знущаються над полоненими українськими військовими. Лише за останній тиждень таких відео зʼявилося кілька, зокрема – й із чергового «параду полонених» у Донецьку. Правозахисники збирають ці записи як докази і закликають Верховну Раду ратифікувати Римський статут, який полегшив би процедуру позову у Міжнародний кримінальний суд.
«Обличчя підняли, хлопчики! Впізнаєш? Я – Гіві, хлопчики, Гіві, який прийшов убивати… Ти звідки? А ти? Що треба тут?» – це витяг із відео, знятого у Донецьку минулого тижня. За 20 хвилин камера фіксує і цей «допит», влаштований українським військовим одним із бойовиків на псевдо «Гіві», і «допит» кореспондентом телеканалу LifeNews, і трупи солдатів, вивантажені прямо на вулиці міста, і черговий «парад полонених» у Донецьку.
А на цьому відео – бойовики глузують із нашивок на формі українських військових. І показують трупи українських солдатів.
В угрупованні «ДНР» стверджують: це відео зняте на блокпості у Красному Партизані – населеному пункті, втрату якого в РНБО не підтверджують. Цей самий користувач у своєму каналі на YouTube оприлюднює й інше відео: з 12 полоненими українськими військовими біля блокпосту у Красному Партизані. Четверо з них – убиті, інші сидять під стіною будинку, який, імовірно, використовували як сховище.
З блокпосту у Красному Партизані бойовики виклали й інше відео – також із убитими. 23 січня – день, яким датоване це відео – лідер угруповання «ДНР» Олександр Захарченко нібито віддав наказ: полонених більше не брати.
Соціопсихолог Віктор Пушкар вважає: оприлюднення бойовиками таких відео має дві мети. По-перше, пропагандистську, щоб продемонструвати на камеру свою силу і значущість, особливо в контексті відсутності очевидних військових успіхів. Це завдання, спрямоване, перш за все, на прихильників, на думку соціопсихолога, бойовикам вдається. А от друге – ні.
«Це намагаються залякати українських військових і викликати паніку серед українців. Але тут, думаю, такі відео виконують протилежну роль. Мовляв, якщо з нашими таке роблять, ми маємо на це якось відповідати», – пояснює фахівець.
Кожне відео скачують і архівують – Матвійчук
Водночас правозахисниця Олександра Матвійчук із «Центру громадянських свобод» наголошує: ці відео – ще й важливі докази. За її словами, факти тортур, знущання над військовими – це порушення Женевської конвенції поводження з військовополоненими і воєнний злочин, згідно з Римським статутом.
«Ці відео збирає зокрема й ініціатива «Євромайдан SOS», – розповідає правозахисниця. – Вони можуть слугувати прямими доказами проти людей, які дозволяють собі таке поводження, і проти тих, хто віддає такі накази або тих, хто своєю бездіяльністю уможливлює скоєння таких воєнних злочинів. Ми кожне відео скачуємо, описуємо, формуємо в архіви. І паралельно ми ведемо активну роботу з переконання наших парламентарів ратифікувати Римський статут і стати членом Міжнародного кримінального суду».
Римський статут – договір, ратифікація якого означатиме визнання країною юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Саме ця організація притягує до відповідальності осіб, винних у геноциді, злочинах проти людяності чи воєнних злочинах. Готувати звернення до суду у Гаазі Кабміну у січні доручила Рада нацбезпеки й оборони. Україна, однак, Римський статут досі не ратифікувала.
«Йому наступають на голову і змушують цілувати землю»
Катування й убивства військовополонених підтримуваними Росією угрупованнями – справа, що стала реальністю не лише для України. Журналіст грузинської редакції Радіо Свобода Коба Ліклікадзе згадує один із найгучніших випадків російсько-грузинської війни 2008 року – знущання над грузинським військовим Геогрієм Анцухелідзе.
«Він, уже поранений, з зав’язаними за спиною руками, лежить на землі. Йому наступають на голову і змушують цілувати грузинську землю. Мовляв, ти хотів зробити тут грузинську землю, то цілуй її», – згадує журналіст.
Коба Ліклікадзе каже: той факт, що полоненого зняли на відео, мав би певною мірою убезпечити його від убивства – таких людей, зрештою, намагаються подорожче обміняти. Але у випадку Георгія Анцухелідзе це не спрацювало: його вбили. Протягом кількох місяців він вважався зниклим безвісти, а у 2009 році зʼявилося відео зі знущаннями над ним. Це відео родина військового використовує як доказ у рамках позову у Європейський суд із прав людини, провадження у якому триває.
На грузинському прикладі Коба Ліклікадзе наголошує, як важливо, щоб до процесу зʼясування правди долучалися не лише родини загиблих чи волонтери – дуже багато залежить від того, наскільки наполегливим у справі покарання винних виявиться керівництво держави. До нинішнього керівництва Грузії, каже журналіст, із цього приводу є запитання.
