Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:27

Наші воїни досить ефективно знищують противника – Андрій Тетерук


«Маю особисті запевнення міністра оборони, що ситуація повністю контрольована у Дебальцеві й у всіх місцях, які можуть бути заблокованими»

Гість «Вашої Свободи»: Андрій Тетерук, заступник голови парламентської фракції «Народний фронт».

Віталій Портников: Пане Тетерук, Ви до нас прийшли зі вшанування пам’яті Героїв Крут. Це така історична подія, про яку ми завжди пам’ятаємо. Принаймні, пам’ятаємо від часу, як була відновлена українська державність.

І це такий символ жертовного героїзму. Молоді люди, добровольці не просто ризикнули своїм життям, а фактично принесли в жертву своє життя для того, щоб зупинити під Києвом війська більшовицької орди, якщо чітко сказати, російські війська. Тому що це були просто два різновиди російських військ – армія Муравйова, який навіть не був більшовиком, а лівим есером, але росіянином-шовіністом, і армія Денікіна, який теж не був більшовиком, був антибільшовиком, але росіянином-шовіністом. Якщо б Муравйова і Денікіна посадити в один салон вагону, я думаю, що з приводу майбутнього Росії як імперії вони знайшли б спільну мову.

Вони зупинили ці війська на той момент, але державності Україні все рівно не вдалося зберегти. Що потрібно зробити, на Вашу думку, пане Тетерук, щоб те, що відбувається зараз на сході, цей ентузіазм добровольчих батальйонів і намагання створити регулярну армію з людей, які практично ніколи реально не воювали і не брали до рук зброї, теж не скінчилося таким елементом жертовності, щоб потім це вшановували, а про державність не могли б сказати нічого переконливого?

Андрій Тетерук

Андрій Тетерук

Ми повинні вивчати помилки, які були допущені предками

– Я вважаю, що дуже слушна думка, коли хочеш знати своє майбутнє, дивись у минуле. І якщо ми хочемо коректувати наше майбутнє, ми також повинні вивчати ті помилки, які були допущені нашими предками в минулому.

Тому що це, дійсно, досить трагічна історична подія, коли зовсім молоді люди намагалися зупинити кількісно більшого і більш озброєного супротивника. І вони не тільки не мали відповідної зброї, окрім патріотизму і бажання ціною свого життя зупинити ворога, вони також робили все можливе і неможливе від них самих – і розбирали рейки, і вчиняли диверсійні речі.

Ми знаємо, що вони наразі для нас є тим символом незламності духу і боротьби українського народу, у тому числі у великій кількості таких подій, які і гартують нашу націю, які дають нам можливість наразі також протистояти дуже озброєному і в кількості значно більшому ворогові.

Але якщо брати помилки з історії минулого, коли ті, хто прийшов до влади, не змогли домовитися між собою і були врешті-решт розбиті та роз’єднані за допомогою також російської пропаганди, то нам слід розуміти, що якщо ми повторимо таку ж саму помилку 100 років потому, то наступний шанс у нас також може з’явитися вже близько 100 років потому.

Тому нам слід бути дуже обережними з тим, щоб російська влада зі своїми помічниками, які й досі присутні у системі влади або в системі призначення на посади, не дати їм можливості внести розлад вже по-новому призначеною або вибраною владою вже за голосами народу. І це дуже важливо розуміти, майже щодня приймаючи рішення і плануючи наші безпосередні дії, що будуть змінювати наше майбутнє.

– Якщо говорити про нинішню ситуацію, яка складається на фронті. Ми ж стежили нещодавно за тим, що відбувалося навколо донецького аеропорту. І було ясно, що це майже анклав з усіх сторін, крім, можливо, кількох шляхів, оточений російськими військами та їхніми найманцями. Врешті-решт відбулося, якщо не замкнене коло, то знищення анклаву.

Тепер ми стежимо за дуже схожою ситуацією на дебальцевському виступі. Теж говорять, що це майже анклав, де є тільки одна дорога до України.

І от виникає питання: наскільки взагалі, зі стратегічної точки зору, потрібно утримувати виступи, в яких кожного разу може опинитися величезна кількість наших військових і добровольців, замість того, щоб вирівняти лінію фронту і атакувати, коли є можливість, оборонятися, коли є можливість, тобто створювати собі вигідні позиції?

Для чого нам виступи на контрольованій росіянами та бойовиками території, якщо вони є такими ризикованими і ми не можемо їх обороняти? Ви можете мені пояснити?

– Дивіться, коли Ви показуєте мені малюнок у горизонтальній площині, ми повинні розуміти, що військові дуже люблять ще й вертикальні різні складові місцевості. Тому що хто контролює будь-які висоти, будь-які ключові пункти, той контролює майже всю зону відповідальності цього війська. І тому дуже важливі були втримання і Савур-Могили, і будь-яких позицій, які дозволяють вести спостереження, і корегування вогню, і все таке інше.

Маю особисті запевнення міністра оборони, що ситуація повністю контрольована, у Дебальцеві, у всіх місцях, які можуть бути заблокованими

Я також дуже переживаю за ту ситуацію, яка складається. І намагався прояснити ситуацію в міністра оборони, чи впевнені вони (таке ж саме було питання), що в нас є достатня впевненість у тому, що ми контролюємо всю цю ситуацію? І я маю особисті запевнення міністра оборони, що ситуація повністю контрольована і ми будемо контролювати будь-які рухи супротивника щодо охоплення флангу тих військ, які розташовані у Дебальцеві і у всіх тих місцях, які можуть бути, уявімо собі, заблокованими.

Пряма лінія, державний кордон, який має бути відновлений

Тому дуже важливо розуміти, що для мене взагалі пряма лінія, про яку Ви кажете, – це взагалі кордон України. Той державний кордон, який має бути відновлений.

– На яку ми колись маємо вийти.

Обов’язково вийдемо. Жодного сумніву я не маю

– Ми обов’язково на неї вийдемо. Жодного сумніву я не маю. І більшість людей військових також не мають сумнівів, тому що щоденну роботу, яку вони виконують, наближають цей день, коли ми вийдемо на свої кордони, відновимо пропускний режим, і буде в нас прикордонна служба виконувати свої обв’язки на своїх місцях попереднього несення.

Але, на жаль, коли Ви кажете про пряму лінію і відведення наших військ, то це буде поступова втрата територій. Тому що так можна дійти і до Дніпра. Найнадійніша лінія, яку не перетне супротивник при надійній нашій обороні, то це Дніпро. Але ми повинні розуміти, що це додаткові втрати і місцевого населення, і додаткові руйнування місць, і руйнування нашої надії, що ми будемо боронити нашу землю.

Тому все можливе, що ми можемо робити, утримуючи свої позиції, треба робити. Тому що кожен крок назад буде дуже важко сприйнятий усіма: і хлопцями, які перебувають на передовій, і тими, хто підтримує їх у глибокому тилу. Тому дуже важливо втримувати свої позиції і наносити ворогу щоденний збройний, нищівний опір, саме утримуючи свої позиції.

– Коли говорять про державний кордон, я погоджуюся, звичайно, з Вашою тезою про необхідність виходу на нього, але разом з цим є такі паралелі, які виникають. Паралелі кордону і державності. Співвідношення кордонів і державності.

Сьогодні, я бачу, багато хто порівнює позбавлення Росії права голосу в ПАРЄ, яке відбулося вчора вночі, з виключенням СРСР з Ліги Націй. Це виключення відбулося у зв’язку з війною з Фінляндією за дуже схожих умов, тому що СРСР говорив, що він з Фінляндією війну не веде, що він дружить з Фінляндською демократичною республікою.

– Аналогічний повністю сценарій. Такі ж були призначені лялькові…

– Звичайно.

Але разом з цим Фінляндія пручалася. Вона примусила СРСР на той момент відступити, не продовжувати далі війну. Але друге місто у Фінляндії, місто Вііпурі – це зараз російський Виборг у Ленінградській області. Ніхто навіть не згадує.

– Поки що. Зараз йде дуже багато питань щодо тих місць, які у післявоєнний час перейшли під юрисдикцію Російської Федерації.

– Це безумовно. Але у будь-якому разі там живе російське населення. Фінського населення там немає, тому що Фінляндія зробила все, щоб кожний її громадянин до останньої людини залишив окуповану територію і переселився. І, до речі, це відбувалося двічі. Двічі!

– Повністю з Вами згоден.

– Розумієте, можна було захищати це місто Вііпурі до останнього фіна. Але це було таке питання до фінського керівництва, до тодішнього головнокомандуючого збройними силами Фінляндії, фельдмаршала Маннергейм: що важливіше – зберегти лінію оборони, через яку СРСР ніколи не пройде, чи зберегти ту територіальну цілісність, яку Фінляндія отримала після розпаду Російської імперії?

Ми можемо на це не звертати уваги і говорити взагалі, що це некоректне питання, не можна про це говорити, але це історичні реалії. Їх теж не обійдеш.

– В історії немає взагалі риторичних питань. Все досить таке логічне і можна пояснити, але вже через певний час, коли будуть емоції упорядкованішими і можна буде оцінювати ситуацію більш тверезо.

Але єдине, що нам треба розуміти, що коли ми тимчасово втратили півострів Крим, коли ми втрачаємо донецьку і луганську території, коли ми будемо піддаватися на вимоги Російської Федерації щодо залишення окремих місць, окремих територій, то це призведе до жахливих наслідків у майбутньому. Навіть у найближчому. І порівнювати окреме місце, яке втратила Фінляндія, практично неможливо, з тим, що втрачає Україна.

– Фінляндія втратила частину території.

– Я розумію. Але якщо брати ту частину, яку у відсотковому співвідношенні втрачає Україна, нам за що боротися. Тому що ми розуміємо, що це лише певний маленький шматок території української, яку Путін взагалі бажає мати під своїм контролем.

Дамо закріпитися на півострові Крим, в Донецькій і Луганській областях, Одеська, Запорізька, Харківська області будуть необхідні. Потрібен сухопутний шлях. Для Росії Крим зараз повністю острів

Якщо ми дамо йому закріпитися на півострові Крим, у Донецькій і Луганській областях, то йому, безсумнівно, в кінцевому результаті Одеська, Запорізька, Харківська і всі ці області будуть також необхідні. Абсолютно. Тому що йому потрібен сухопутний шлях щодо забезпечення Кримського півострова. Тому що для Росії Крим зараз повністю острів.

І вони мають досить серйозні проблеми з його забезпеченням і зі втриманням тієї пропагандистської риторики, яку вони й обіцяли, що будуть усі мешканці півострова жити так же ж «гарно», як і всі інші росіяни. А поки що відбувається значне погіршення їхнього становища. У будь-якому сенсі, і в тому, що московська поліція насаджує ті порядки, до яких вони не звикли, закінчуючи значним підвищенням цін на будь-які продукти харчування і таке інше. Перебої з електроенергію також дуже суттєві.

Все це призведе до того, що, як вони раділи, що вони вступили до Росії, у них у певний час виникне запитання: навіщо ми це зробили, чи не краще нам жилося при Україні? І вони почнуть уже порівнювати. Тому що вони порівнювали життя в Україні з минулим життям в СРСР, а тепер уже більшість населення, яке голосувало на так званому «референдумі» за перехід до Російської Федерації, вже будуть порівнювати життя при Союзі, в Україні і тепер життя в Російській Федерації.

– Правильно я зрозумів Вашу тезу в принципі, що Донбас – це не окупована територія, а плацдарм для наступу, якщо можна такий зробити висновок?

Слава нашим воїнам, ефективно знищують супротивника, не даючи накопичувати критичну кількість військ для переходу в наступ

– Так, Ви правильно розумієте. Тому що вони за допомогою території, яку вони повністю контролюють, накопичують певну кількість як живої сили, так і техніки, яка застосовується для наступу, якщо ми дамо їм накопичувати, не руйнуючи. Але слава нашим воїнам, які за допомогою наших і розвідників, і наших артилерійських систем, і диверсійних груп, я бачу, що досить ефективно знищують супротивника, не даючи йому накопичувати критичну кількість військ для переходу в наступ.

Тому що ми повинні розуміти, що коли на цих територіях буде зібрана достатня кількість військ, коли вони будуть мати позитивний і перспективний такий процес для наступу, то вони обов’язково ним скористаються. Тому нам треба постійно тримати їх у напружені і знищувати все можливе, що ми можемо знищити на тій дальності нашої артилерії або дальності диверсійно-розвідувальних груп, які зараз ми використовуємо.

– Хочу поговорити про політичний процес, взагалі наскільки він можливий у вирішенні цього військового конфлікту, який був створений кремлівським режимом на нашій території, але перед цим – опитування, яке зробили мої колеги. Вони якраз запитували у киян, чи потрібно домовлятися про мир і з ким саме.

Респондент: Вести переговори потрібно лише з Путіним, тому що ставленики «ЛНР» і «ДНР» – це маріонетки, які нічого не вирішують. Вирішує тільки у Кремлі Путін і його оточення.

Респондентка: Якщо одна сторона іншої не чує, то про мир домовитися не можна.

Респондент: Думаю, що переговори про мир завжди потрібно вести, тому що війна ніколи не була хорошою. Війна – це смерть, це нещастя.

Мені важко сказати, з ким вести переговори про мир, тому що з Путіним вести їх – це «собака скуштувала крові», то він нам її буде до кінця вести. Розумієте?

Респондентка: Напевне, вирішення тільки воєнного бути не може, але за воєнної підтримки переговори, напевне, все-таки треба вести.

Респондент (переклад): У «нормандському форматі», тому що у «мінському форматі» – це вже ні. Щоб Росія виконувала ті вимоги, які вони зобов’язані виконувати.

Респондент: Переговори треба вести з Росією. Тільки там ні з ким вести. Росія наполягає на своєму. Вона завжди каже…. Навіть не каже вона. Вона (можна я скажу грубо?) бреше, обманює весь світ.

– От, бачите, особливого ентузіазму у людей з приводу можливості якогось політичного реагування немає. Між тим, українське керівництво просто змушене цим займатися. Це теж треба сказати, правду.

– Позиція нашого керівництва має певні обмеження, тому що ми повинні всі розуміти, що Україна наразі не може у тому стані, в якому перебуває від квітня минулого року, здійснювати повноцінний спротив і знищення угруповань Російської Федерації на рівних умовах. Нам конче необхідна допомога не тільки Європи, але й усього світу.

І ми бачимо, що основні тези, які висувають під час перемов, то це все ж таки мирні перемови. І саме тому «мінський формат» дає нам можливість все ж таки відштовхуватися від певних гарантій, які були домовлені.

Я сам маю сумніви, що російська сторона дотримається домовленостей

Але, на жаль, я сам маю певні сумніви, що російська сторона дотримається цих домовленостей.

Але іншої сторони, яка дозволяла б нам впливати і закликати російську сторону дотримуватися цих домовленостей, у нас, на жаль, немає. І я чудово розумію, що саме підтримка всього світу і Європи… І на останньому голосуванні в ПАРЄ, коли дуже, на мій погляд, цікава була ситуація: російська сторона намагалася голосувати, а їм пояснили, що вони вже не мають права голосу – весь зал почав сміятися над Російською Федерацією.

Над їхньою «величчю» просто починають сміятися. Заяви починають викликати не тільки сумніви в адекватності, стають божевільними

Це така, я відчуваю, для них буде образа, коли над їхньою «величчю», з якою вони носяться, як з писаною торбою, вже просто починають сміятися. Тому що вони виглядають не тільки смішними, але й трішечки недолугими, тому що ті заяви, які вони викидають, починають викликати не тільки вже сумніви в адекватності тих людей, які роблять такі заяви, але й у тому, що вони стають, так би мовити, трішечки божевільними.

І саме такі позиці підтверджують, що саме зусиллями всього світу ми можемо на мирний спосіб змусити, саме примусити Росію відмовитися від агресії й поступово відмовитися від окупації української території.

І дуже слушний приклад – останнє засідання Радбезу ООН. Також на російську пропозицію розглянути питання майже стовідсотково була підтримана саме українська сторона. І це знову ж таки досить могутній сигнал для Російської Федерації, що з ними вже ніхто не хоче і не буде домовлятися на тих умовах, які вони пропонують.

Тому це дуже гарна для нас ситуація, що весь світ нас підтримує і саме за мирні домовленості з Росією. Тому що, на жаль, щодня ми маємо втрати як серед військовослужбовців, так і, на жаль, трагічні втрати серед мирного населення. Тому саме мирний варіант буде доречним.

– Маємо запитання додзвонювача.

Додзвонювач: Я дивлюся на цій карті, де Дебальцеве, там просто напрошується «котел». А чому штаб АТО (там, напевне, не генерал якийсь сидить, а бувший «ефесбешник») не зробить два зворотних «котли»? Там просто напрошується два «котли»!

А знаєте, чому? Тому що начальник штабу не є військовий. Він, може, «ефесбешник», а, може, інший якийсь «есбеушник». Тобто вони у військовій справі не дуже компетентні, я бачу. І тому ми життями своїми розплачуємося, наших військових, наших добрих бійців! Треба вміти воювати. Нам теж треба «котли» робити. Чому ж не роблять росіянам «котли»?

– От це до продовження нашої розмови на початок програми.

– Ми маємо певні проблеми з тими, хто керує так званою АТО. І саме тому ми прийняли додатково законопроект, який дозволяє залучити більш фахових військовослужбовців щодо виправлення ситуації.

На жаль, у нас дійсно не вистачає аналітиків найвищого рівня, які будуть пропонувати якісь альтернативні бойові дії. Але наше головне завдання – втримати позиції наразі і накопичувати військовий потенціал. З цим щодня ми справляємося.

Надалі ж будемо бачити. Тому віримо в перемогу і підтримуємо наших бійців!

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG