Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 03:06

«Одна миловидна дівчина зі скрипкою подивилася мені в очі, мило посміхнулася і сказала: «Коли ви всі вже здохнете, б*дь!»

У вівторок, 27 січня, в Нью-Йорку 31-річний піаніст Павло Гінтов, уродженець Києва та випускник московської Консерваторії, розговорився з музикантами Маріїнського оркестру, які виходили після концерту в Карнегі-холі. За свідченням Гінтова, полеміка, яка відбулася, стосувалася не особливостей творів Прокоф’єва і Шостакович, які виконувалися того вечора, і супроводжувалася не цілком музичною термінологією. Гінтов, який зараз закінчує докторантуру в Манхеттенській школі музики, прийшов до Карнегі-холу, щоб висловити протест проти гастролей диригента оркестру Валерія Гергієва – одного з тих, хто торік підписав лист діячів російської культури на підтримку позиції Володимира Путіна щодо України. Із вуст російських музикантів у відповідь йому посипалися образи.

Сам піаніст описав подію так: «Сьогодні відбулося щось виключно огидне. А саме – довелося поговорити з музикантами Маріїнського оркестру. Одна миловидна дівчина зі скрипкою, проходячи повз мене, подивилася мені в очі, мило посміхнулася і сказала: «Коли ви всі вже здохнете, б*дь!».

Інші говорили чергове «Ідіть працювати!», «Валіть до Хохляндії!», а один вигукнув: «Скоро і Аляска буде наша!»

​Інші говорили чергове «Ідіть працювати!», «Валіть до Хохляндії!», а один вигукнув: «Скоро і Аляска буде наша!». Один оркестрант вирішив посперечатися, ми сказали йому, що протестуємо не проти оркестру, а тільки проти Гергієва, але його товариш відтягнув його зі словами: «Чого ти з ними розмовляєш? Вони ж єб**уті». Ще одна група музикантів з інструментами голосно нас обговорювала і сміялася. Я сказав їм: «Ви смієтеся? А ви знаєте, скільки вже людей загинуло?». Один з них відповів зі смішком: «А в Африці взагалі кожного дня тисячі людей вмирають, і чьо?». Це музиканти. Це молоді люди, які закінчили або ще вчаться в консерваторіях. Це ті, хто грав на сцені Карнегі-холу. Це морок, жах і божевілля».

Павло Гінтов

Павло Гінтов

Гінтов не вперше бере участь в акціях протесту, які після російської анексії Криму та конфлікту на сході України супроводжують виступи на Заході Гергієва та інших підписантів листа на підтримку Путіна, наприклад, Володимира Співакова. За його словами, акції такого роду будуть продовжені.

– Із самого початку, після того як почалася вся ця епопея в Криму і з’явився знаменитий лист, підписаний кількома сотнями діячів культури і мистецтва Росії, вийшли інтерв’ю з Гергієвим, в яких він говорив абсолютно неймовірні речі про те, що в Україні прийшли до влади фашисти, про те, що в Києві заборонили грати російську музику. Це все страшна брехня, це пропаганда, і я вважаю, що це зрада щодо його публіки в Україні, яка завжди приходила на його концерти. Я знаю дуже багато людей, які не пропускали його концертів, і я вважаю, що він своєю підтримкою політики Путіна просто обплював своїх слухачів. І мене це нескінченно обурює.

Я поговорив тут з іншими українськими активістами, а потім до нас ще приєдналася група «Мистецтво проти насильства», це група інтелектуалів з Бостона, в основному гарвардські випускники, випускники МIT, музиканти та любителі музики, цінителі мистецтва, творча інтелігенція, причому не тільки українська, зовсім різні є люди, і американці є, і росіяни, їх досить багато, люди з різних країн, які визнали абсолютно аморальною таку підтримку діячами мистецтва війни і агресії в Україні. І ми спільними зусиллями почали ці акції протесту в кожному залі, в кожному місті, куди приїжджають діячі з цього списку. Протести були в Нью-Йорку в квітні минулого року, були влітку, були в Бостоні, в Сіетлі, у Вашингтоні, в Чикаго. Зараз будуть протести у багатьох містах. Тобто кожне місто, куди вони приїжджають в Америці, і в Європі теж, наскільки я знаю, не обходиться без протестів.

Протест проти Гергієва у Лондоні

Протест проти Гергієва у Лондоні

– У Вас саме до Гергієва такі сильні почуття виникають чи й до інших людей, які підписували цього листа, скажімо, Співакова, чи, наприклад, співачки Анни Нетребко, яка нещодавно сфотографувалася з одним із лідерів східноукраїнських сепаратистів, – вони теж переступили межу допустимого?

Вони всі переступили цю межу, і вони всі є зброєю пропаганди, і вони всі зрадили своїх слухачів в Україні, яких мільйони, і цьому немає пробачення

– Безумовно, вони всі переступили цю межу, і вони всі є зброєю пропаганди, і вони всі зрадили своїх слухачів в Україні, яких мільйони, і цьому немає пробачення. Але серед них Гергієв – людина трохи іншої породи. Скажімо, я не думаю, що Нетребко усвідомлювала, що робила, коли фотографувалася з прапором так званої «Новоросії» з паном Царьовим. Але Гергієв завжди підтримує Путіна у всій його політиці, що б це не було: і репресивна політика в Росії, і гомофобна політика, і Pussy Riot. Він у цьому послідовний, і говорити, що він тут помилився, що він чогось не знав, що він чогось недостатньо розуміє, абсолютно неможливо, це виключено. Займати таку позицію йому просто вигідно. Крім того, він в музичному світі людина... я б не сказав, що найвидатніший диригент, але в музичному бізнесі – один з головних людей в світі. У нього величезна кількість концертів у всьому світі, і тисячі його слухачів у всіх містах, де він виступає, будуть вірити його розповідям про страшних фашистів в Україні. Мені це здається особливо небезпечним.

Володимир Путін та Валерій Гергієв

Володимир Путін та Валерій Гергієв

– Ваші дії – це дії людини, що виросла в Україні, чи це дії інтелектуала, музиканта, який вважає неприпустимим саме подібну поведінку діячів культури?

Мої однокласники, деякі з них зараз в окопах сидять з автоматами, хоча на скрипці повинні грати

– Я б не сказав, що це залежить саме від того, що я народився в Україні. Хоча, звичайно, йде війна в моїй країні, і моя сім’я, мої батьки, всі мої рідні та друзі, мої однокласники, деякі з них зараз в окопах сидять з автоматами, хоча на скрипці повинні грати, такі люди теж є, і зрозуміло, що мені складно залишатися спокійним. Але знову ж моє заперечення цих дій – посібництва пропаганді, розпалювання ворожнечі, розповідання брехні – не визначене моєю національністю і тим, що я виріс в Україні. Я жив довго в Москві, я виріс фактично в Підмосков’ї, кожного літа там був з самого дитинства. Я ніколи не поділяв, що для мене Україна – це одне, а Росія – це інше. Для мене завжди було навпаки, для мене Москва – абсолютно рідне місто, я дуже любив Москву, у мене там багато друзів, багато улюблених людей. Але я сказав уже, що у нас на акціях були люди з абсолютно різних країн, і бажання протестувати продиктоване тим, що вони ходили на концерти цих діячів, а зараз через моральні принципи вони просто не можуть піти на їхні концерти. Тобто вони хотіли б, але їм доводиться приходити на концерти і стояти зовні з плакатом «Не підтримуйте війну». І я себе відношу до таких людей, насамперед, тому що вважаю цей вчинок аморальним. Музикант перш за все повинен нести мир, добро, як Гідон Кремер сказав, музикант повинен бути миротворцем, а не сприяти насильству, вбивствам і підтримувати агресора.

– Тепер питання як до музиканта. Гергієв, Нетребко, Співаков – чудові музиканти, і в історії напевно залишаться саме як чудові музиканти, у яких ось є деякі обставини біографії. Але насамперед про них будуть говорити як про музикантів. Хіба не це первинне? Що важливіше: музична діяльність людини чи те, що вона підписала? Крім того, можна уявити, що когось змусили підписати листа, чи їхнє ім’я поставили, а потім вони вже не ризикнули прибрати його. Ви не вважаєте, що все-таки найголовніше – музика?

Люди, проти яких ми протестуємо, ні слова не сказали про те, що, можливо, їх не так зрозуміли, вони продовжували наполягати на своїй правоті і засуджувати протести

– Мені не здається, по-перше, що їх там якось сильно примушували, як за радянських часів або як у нацистській Німеччині, коли у людей не було вибору. Відомі люди абсолютно відмовилися підтримувати це і висловили думку протилежну, такі, як чудова Лія Ахеджакова або Олег Басилашвілі, дуже багато людей в Росії, які в цьому списку відсутні. І навіть ті люди, яких, як ви кажете, занесли у список випадково, вони могли б натякнути або якось показати, що вони не згодні з цим насправді, що щось тут не так. Але ці люди, проти яких ми протестуємо, і Гергієв, і Співаков теж, який дійсно дуже хороший музикант, вони ніколи ні слова не сказали про те, що, можливо, їх не так зрозуміли, вони продовжували наполягати на своїй правоті і засуджувати протести. Георгієв взагалі сказав в інтерв’ю, що жодних протестів немає, що він ніколи їх не бачив, хоча ми особисто його бачили, коли він тікав від нас з Карнегі-холу в супроводі охоронців.

Анна Нетребко та Валерій Гергієв

Анна Нетребко та Валерій Гергієв

Мій педагог в Московській консерваторії, улюблений учитель Лев Миколайович Наумов, великий музикант, ми з ним багато розмовляли про особистостей, зокрема, говорили про Прокоф’єва. Він сказав: люди кажуть, що Прокоф’єв був неприємною людиною, деспотичною, грубою, дуже саркастичною, багатьох ображав. Але Наумов сказав, що не уявляє цього собі, тому що музика Прокоф’єва просто світиться добром. І Лев Миколайович вважав, що справжній музикант може бути тільки людиною дуже шляхетною, людиною великого внутрішнього добра. І я думаю, що ті люди, у яких є це внутрішнє добро, ось їхня музика в результаті і залишається. Принаймні, я в це вірю. Можливо, моя віра в це якась наївна, як і віра мого вчителя Льва Миколайовича Наумова. Але якщо в це не вірити, мені буде якось складно жити як музиканту.

– У «Фейсбуці» Ви описали невелику бесіду з музикантами з Маріїнського оркестру, в якій ці молоді люди критикували Вас за вашу позицію і в усьому, треба розуміти, поділяли позицію Гергієва. Значить, культура не є щепленням ось таких благородних почуттів?

Я не уявляю, як можна грати велику музику і при цьому абсолютно не мати поняття про співчуття

– По-перше, це були окремі репліки на нашу адресу, але це мене глибоко шокувало. Я собі уявляю музикантів як людей, які повинні нести мир, добро, це повинні бути люди, які вміють співчувати. Тому я не уявляю, як можна грати велику музику і при цьому абсолютно не мати поняття про співчуття. Навіть якщо я політично з кимось не згоден, якщо вважаю, що мій президент робить все добре, моя країна стає сильнішою, ба більше, встає з колін і так далі, – хоча мені складно уявити собі цю позицію, але все одно, якщо я навіть так вважаю, – але я не можу сміятися над людьми, які кажуть: «А ось люди загинули...». У нас кожного дня гинуть люди! А у відповідь вони кричать: «А в Африці взагалі кожного дня тисячі людей вмирають – і що». І сміються. Ось я цього абсолютно не розумію. Навіть якщо ти зі мною не згоден, навіть якщо тобі я абсолютно огидний і противний, як можна сміятися над смертю людей? Це абсолютно щось позамежне.

У Москві в консерваторії мене дуже погано вчили любити Путіна

Я, в принципі, тому і написав, я прийшов додому і не міг довго в себе прийти. Мені було дуже важко на душі. Адже я сам вчився в консерваторії в Москві, і чесно кажучи, у Москві в консерваторії мене дуже погано вчили любити Путіна. У Москві в консерваторії дуже, мені здавалося, ліберальні професори, педагоги. Можливо, мені так пощастило, у мене були чудові фактично всі люди. І та позиція, яку зараз я відстоюю, багато в чому, на 95 відсотків вихована була саме в стінах Московської консерваторії, і мені не хочеться вірити, що там люди зараз говорять подібні речі, як ці музиканти. Ці музиканти, напевно, спілкуються з моїми колишніми однокурсниками, моїми колегами, друзями, які живуть в дуже схожому суспільстві, у схожому середовищі, де я виріс у Москві. І мені прикро і боляче собі це уявити. І я сподіваюся, що далеко не всі там дійсно вважають так. Мені, до речі, після цього поста написали деякі люди з Петербурга, зокрема, наскільки я зрозумів, викладачі, які сказали, що їм було соромно читати цей пост, що вони сподіваються, що серед тих людей, які зверталися до нас з подібною лексикою, не було їхніх студентів. Тому що, як мені написав один чоловік, «повірте, ми їх вчили по-іншому». І мені теж було боляче це читати, але я дуже вдячний цим людям, які мені написали, я їх страшенно поважаю, і спасибі за будь-яку реакцію, ось таку людську. Навіть не важливо, чи згодні політично, чи не згодні, реакція повинна залишатися людською. Якщо музикант не може по-людськи реагувати, я не знаю, як він може бути музикантом.

– У Вашому колі в Росії, я маю на увазі коло музикантів, молодих, Ваших ровесників, трохи старші, трохи молодші люди які позиції займаються зараз?

– Дуже різні є люди. Дуже багато було розчарувань цього року, гірких розчарувань, які, можливо, для мене особисто стали настільки ж великою трагедією, особистою трагедією, як і взагалі весь жах, що відбувається. Коли мої близькі друзі, яких я знаю 15 років вже, які жили у мене вдома в Києві, знають моїх батьків, приїжджали до мене в Нью-Йорк, у нас дружба багаторічна, міцна, і раптом вони починають писати у себе про «хохлів майданутих», про великого Путіна, який має врятувати росіян, про танки, якими треба швидше захопити Київ, я просто не можу в це повірити. Я не можу сказати, що таких людей більшість, але були гіркі розчарування серед моїх близьких друзів. Абсолютно мені незрозуміло, і нелогічно, бо ці люди під час подій на Майдані підтримували Майдан, писали, як вони з захопленням дивляться за прагненням українців до свободи, і що вони сподіваються, що українці переможуть і повалять проклятого Януковича, і створять нову країну.

Це якийсь наркотик імперської ментальності, який абсолютно нелогічно виникає, і ніяк його не можна викинути з голови навіть найосвіченіших, найкультурніших, найталановитіших людей, на жаль

Але того дня, коли почалася в Криму вся ця історія, буквально через тиждень після того, як Янукович втік, раптом вони стали писати про те, що треба звільняти Україну від фашистів, що треба посилати танки, що Путін – молодець, і треба вводити війська. Це якийсь наркотик імперської ментальності, який абсолютно нелогічно виникає, і ніяк його не можна викинути з голови навіть найосвіченіших, найкультурніших, найталановитіших людей, на жаль. Для мене це страшне відкриття, я собі й уявити не міг.

Я багато читав книжок про події, скажімо, у нацистській Німеччині, коли до влади прийшли нацисти, і деякі талановиті люди стали їх підтримувати і захоплюватися ними, писати всілякі красиві речі про них, і мені складно було це собі уявити, я не розумів, як це можливо. Але ось зараз на своєму досвіді доведеться. Але тим не менш, на щастя, серед моїх знайомих є досить велика кількість тих, хто підтримує Україну і не підтримує політику Путіна, не підтримує війну. І завжди пишуть чудові речі, добрі слова підтримки, і без них було б дуже важко. І кожного разу, коли мені приходить повідомлення чи хтось телефонує, пише, просто запитуючи, як справи, кажуть «ми за вас, українців, турбуємося», кажуть слова підтримки, це найдорожче, дійсно, від людей з Москви, від моїх друзів з Росії, найдорожче для мене і для інших українців з того, що зараз може бути.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода


На цю ж тему:

У Нью-Йорку протестували проти музикантів, які підтримують агресію Росії проти України

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG