Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 10:33

В Україні вводять елементи воєнного стану, але не оголошують офіційно – Іллєнко


Евакуація людей з Дебальцева. 5 лютого 2015 року

Евакуація людей з Дебальцева. 5 лютого 2015 року

«Росія є агресором. Наступний крок – розірвання дипломатичних стосунків із Росією. Далі – введення санкцій, воєнного стану»

Нова хвиля мобілізації, врегулювання поводження з військовополоненими та довідки при перетині кордону – це елементи воєнного стану, на оголошення якого влада не наважується. Таку думку висловив народний депутат, представник партії «Свобода» Андрій Іллєнко, коментуючи останні рішення Верховної Ради щодо оборонного сектору. Депутат додає, що Україні не варто намагатись маневрувати між дипломатією та «всидіти на двох стільцях»: дипломатично домовлятись і воювати водночас.

Андрій Іллєнко

Андрій Іллєнко

– Є дуже багато рішень, які, по суті, є введенням елементів воєнного стану: створення військово-цивільних адміністрацій, мобілізація, питання військовополонених, багато інших питань. І коли ми вводимо воєнний стан не так, як він був прописаний і розроблений, а частинами, то це призводить до того, що остаточно розбалансовуємо і так розхитану управлінську систему держави.

Закон про воєнний стан писався на той випадок, коли все потрібно робити комплексно

Власне, закон про воєнний стан і писався на той випадок, коли все потрібно робити комплексно. На випадок, коли держава опиняється у тій ситуації, у якій Україна, фактично, існує упродовж року.

– Розмови про введення воєнного стану – це предмет постійних політичних спекуляцій. Утім, у порядку денному Верховної Ради його немає. Чому так, і чи доцільно зараз запроваджувати такий режим для України?

Воєнний стан – це питання мобілізації усіх ресурсів держави на війну

– Говорять, що воєнний стан забороняє отримувати міжнародну фінансову допомогу. Я не бачу жодної заяви, жодного офіційного представника, наприклад, Міжнародного валютного фонду, де таку позицію би озвучували. Є тільки посилання на якісь приватні бесіди. Наприклад, коли говорять, що воєнний стан – це оголошення війни, то це теж неправда. Це, взагалі, не питання зовнішньої, а внутрішньої політики, це питання мобілізації усіх ресурсів держави на війну.

У нас є окупація частини нашої території, іноземні війська, повномасштабні бойові дії. Всі ознаки війни

І воно не є взагалі елементом взаємовідносин з іншими країнами. Більше того, за законом, воєнний стан може вводитись навіть тоді, коли немає війни, але є загроза. А у нас є не лише загроза, а й окупація частини нашої території, іноземні війська, повномасштабні бойові дії. Тобто, всі ознаки війни давним-давно очевидні. Тобто, той факт, що вводяться елементи, доводить нашу позицію: потрібно вводити стан загалом. Все-одно без цього ніяк.

– Україна обирає дуже обережні формування щодо бойових дій на Донбасі, лише через рік визнала Росію агресором. На вашу думку, бойові дії на Донбасі так і залишаться війною лише де-факто, а не де-юре?

Росія є агресором. Наступний крок – це розірвання дипломатичних стосунків із Росією. Далі – введення санкцій, воєнного стану

– Ми не маємо оголошувати Росії війну, ми маємо визнати той факт, що Росія є агресором. Уже оголосили це політичним рішенням, наступний крок – це розірвання дипломатичних стосунків із Росією. Далі – введення санкцій, воєнного стану. Оце є той комплекс заходів, який дійсно говорить, що держава перейшла на рейки боротьби з окупацією. Ми не маємо оголошувати війну, ми маємо оголосити той факт, що Росія веде проти нас війну, це різні речі.

Верховна Рада одразу, майже після того, як Крим був окупований, визнала, що Крим є окупованою територією саме Російською Федерацію. Коли ми говоримо про Донецьку і Луганську області, саме території, що зараз контролюються проросійськими бойовиками, а де-факто – російською армією, то ці території так само мають бути визнаними тимчасово окупованими Росією. Тоді ми зі свого боку правильно ставитимемо акценти. Сьогодні статус цих територій ніяк не врегульований. Є закон від 16 березня, який абсолютно фіктивний, абсурдний, не має жодного стосунку до реальності і є шкідливим. Більше ніяких правових актів, які з точки зору України визнають, що відбувається на цих територіях, немає.

– Україна веде політику оборони, не наступу. Утім, Маріуполь тривалий час був прифронтовим містом, бойовики часто оголошували про плани зробити наступ на місто. Чому ж коли його все ж обстріляли, місто немов застали зненацька?

– Більше того, ніхто не знає взагалі, що робилось оці декілька місяців щодо підготовки до оборони. Говорили, що нам потрібне перемир’я, якого ж насправді і не було, адже велись бойові дії, хоч і менш інтенсивні. І ці місяці, починаючи з вересня, як вони були використані з точки зору підготовки до наступних бойових зіткнень? Мені здається, що сьогодні керівництво держави не дає взагалі ніякого чіткого розуміння українцям, що насправді відбувається. Тобто, з одного боку, нема однозначності щодо війни: воєнний стан не вводиться, керівництво держави не виступає з закликами «Все для війни, все для перемоги!».

З одного боку є гучні заяви, що ми звільнимо Донбас, і це правильно, але що для цього робиться?

А з іншого боку, ведуться якісь дуже дивні переговори, які викликають нерозуміння в суспільстві. Тому є зараз проблеми на тих територіях, де безпосередньо зараз прифронтова зона і в тилу. У людей немає розуміння, що відбувається, чітко не пояснюють. І з одного боку є гучні заяви, що ми звільнимо Донбас, і це правильно, але що для цього робиться? Якщо президент каже, що ми не готові до наступу і звільнення тих територій, тоді до чого ми маємо готуватись? Тоді маємо готуватись, принаймні, до оборони. Але ніхто не будував потужні укріпрайони.

Той же Маріуполь, фактично, не має сьогодні готовності оборонятись. Насправді, якщо ми говоримо про ситуацію військово-політичну, то вона є неадекватною: керівництво держави намагається всидіти на двох стільцях. З одного боку, змушені, так чи інакше, існувати в умовах воєнного протистояння, але з іншого – намагається залишити за собою можливість мати якісь політичні домовленості, про які українське суспільство взагалі нічого не знає. І це дуже сильно вводить людей у неспокій.

– Зараз Україна чекає офіційної реакції Кремля на зрив бойовиками Мінських переговорів. Маєте очікування щодо цього?

Вважаю Мінські переговори взагалі абсурдними. Україна визнає «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, але сідає з ними за стіл переговорів. Рішення приймає Кремль, а не ці маріонетки

– Жодних очікувань, я вважаю Мінські переговори взагалі абсурдними. Наприклад, хто, насправді, представляє Україну на перемовинах. Є фактор Медведчука – кого він там представляє? Україна визнає «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, але сідає з ними за стіл переговорів і публічно вимагає, щоби лідери цих угруповань були присутні. Тобто піднімає їхню політичну вагу, називаючи їх людьми, які ухвалюють рішення. Це абсурд, рішення приймає Кремль, а не ці маріонетки. Я взагалі не знаю, куди ми котимось і як це називати. Переговори зриваються: російсько-терористична сторона не збирається їх проводити, вони абсолютно нічого не дадуть. Максимум, це може бути якась чергова спроба відволікти увагу чи десь затягнути час. Але глобально вони ні на що не вплинуть, тому що російська агресивна політика чітко доводить, що вони не налаштовані на жодні переговори.

Наша позиція – готуватись до, на жаль, довгого протистояння, тому що швидко це не вирішиться. Треба все робити для збільшення боєздатності наших силових структур армії, перш за все. І нам треба домагатися жорсткішої міжнародної реакції на політику Росію. Дипломатичний шлях не спрацює. Дипломатія – це завжди наслідок реальної політики: ресурси, сила, військова потужність, а вже потім – дипломатія.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG