Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 12:15

Зараз у нас творяться такі чудеса, які в мирний час давно б викликали різкі протести

(Рубрика «Точка зору»)

Більшість наших людей сприймає слово «революція» як щось позитивне. Як очищення, руйнування старого, котре стоїть на заваді прогресу. Водночас революція – надія на краще. Сподівання, що чимало проблем буде розв’язано і більш ефективно запрацюють механізми управління. І що, зрештою, народ заживе краще.

Насправді, люди, які хоч трохи розбираються в історії, знають: революція – це часто трагедія. Вона супроводжується вбивствами, смертями, розбитими долями людей. Революція не лише змінює системи управління. Революція – це перерозподіл власності, влади. Коли ті, що вчора були «ніким», сьогодні стають «всім».

Революція – вимушене зло. Її можна порівняти із хірургічною операцією. Щоб організм поборов хворобу, потрібне радикальне втручання. Добре, якщо це все пройде успішно. А якщо – ні?

Певно, кращим шляхом для спільнот є шлях еволюційний. Принаймні такий шлях не супроводжується різкими потрясіннями.

Є нації, які здійснили відносно успішні революції. Наприклад, французи. Але чи належимо ми до націй, які вміють це робити? Чесно кажучи, в мене тут є питання. Я не знаю прикладів успішних українських революцій.

Хмельниччина, яку зараз деякі історики називають «національною революцією», завершилась Руїною і прилученням значної частини українських земель до Московії. Визвольні змагання 1917-1921 років, які теж у нас часто іменують «українською революцією», за великим рахунком, завершилися нічим. Розвал СРСР і виникнення незалежної України, що теж можна трактувати як революцію, не призвели до виникнення України як успішної європейської держави. Зате виникла корумпована держава із аморфною національною ідентичністю, де матеріальні ресурси й реальна влада зосередилися в руках купки олігархів. Про «успішність» Помаранчевої революції, думаю, говорити не варто.

На жаль, рік часу, що відбувся після завершення Революції гідності, не додав нам оптимізму. Так, був повалений наскрізь корумпований і проросійський режим Януковича. Це, безперечно, позитив. Але Україна втратила Крим і частину Донбасу. Також ми отримали війну на Донбасі, яка вже вартувала не одну Небесну сотню. Та найприкріше те, що нинішня українська влада, схоже, не бачить стратегічних шляхів вирішення «донбаської проблеми», а «пливе за течією», вдаючись до тих чи інших тактичних кроків.

Влада «професіоналів»?

Передусім вражає дилетантство нової влади. Не так давно ми сміялися з команди «проффесора» Януковича. Але професіоналізм нинішньої влади нічим не кращий, а то й гірший. Спостерігаючи за призначенням як у Києві, так і на місцях «юних реформаторів», котрі не мають ні належної освіти, ні досвіду роботи, берешся за голову. Добре, якщо ці «реформатори» спокійно сидять у своїх кріслах. Але коли вони починають вводити якість новації, то маємо гору непотрібної паперотворчості, дивні ініціативи, які можуть хіба що розхитати ситуацію й породити озлоблення.

Хочеться сказати «добре слово» й на адресу новообраної Верховної Ради. Чи може вона похвалитися працелюбністю в цей непростий час? Чи ухвалила конструктивні закони, які б покращили ситуацію в країні? Відповідь, радше, буде ні. Зате маємо предостатньо популізму в її роботі, чимало дивних заяв з уст окремих депутатів, які дивують своєю «наївністю» й інфантильністю. А може так і треба? І комусь це вигідно?

Іноді мені наша Верховна Рада нагадує дитячий садок, де дітки отримали гарні іграшки, тобто владу. Але в цьому садочку є «вихователі», які знають, що роблять. Ось тільки чи це ЩО робиться на користь українського суспільства?

Владарюй і поділяй

Зраз у нас творяться такі чудеса, які в мирний час давно б викликали різкі протести. Революція (і це цілком закономірно) призвела до поділу власності.

Зовсім недавно, у грудні місяці, нас порадували віяльними відключеннями електроенергії, що для багатьох людей створювало чималі незручності. Мені довелося писати про це на Радіо Свобода. Тоді я висловив несміливу думку, що, можливо, ці відключення мають стосунок до перерозподілу енергетичного ринку. Тепер я цілковито впевнений: саме так є. Перед Новим роком віяльні відключення враз припинилися. Наші урядовці різко відмовилися від поставок південноафриканського вугілля, зате, судячи з повідомлень, пішли поставки вугілля з «ДНР» і «ЛНР», навіть із Росії. Більше того – з Росією укладено угоду про постачання електроенергії на досить невигідних для нас умовах. Скандал навколо цієї угоди швиденько затих. А й справді, кому хочеться, щоб були віяльні відключення електроенергії? Цікаво, хто виграв від цих ігор? Зрозуміло, країна-агресор, з якою ми реально воюємо. Відповідно, змінилися енергетичні потоки. Якісь компанії від цього виграли. Питання – які? Чи не виграв тут пан Ахметов, роль якого в «розхитуванні» Донбасу була немалою. Хоча, певно, не лише Ахметов.

Або зверніть увагу, що робилося в нас із валютним курсом. Я прекрасно розумію: чимало чинників, які «тягнуть» нашу гривню донизу. І говорити, що вина в цьому лише Нацбанку не дуже коректно. Але виникає одне цікаве питання: чому протягом кількох місяців Нацбанк встановив занижений курс валют, у результаті чого існував «офіційний» курс і курс на чорному ринку. Невже такі ігри були потрібні для нашої економіки? Різниця між «офіційним» і «чорним» курсами валют дозволили деяким людям збагатитися. При чому збагатитися серйозно. Ось лише питання – за рахунок кого?

Негаразди у фінансовій сфері водночас призвели до банкрутства банків, у тому числі й крупних. При цьому банки, які отримали серйозну підтримку з боку Нацбанку («Ощадбанк», «ПриватБанк»), намагаються розширити свій вплив. Отже, іде перерозподіл банківського ринку.

Щось подібне відбувається і в інших сферах економіки. На це можна було б махнути рукою. Мовляв, хай багаті чубляться між собою, переділяють майно. Нам, «простим смертним» що до того. Та справа якраз у тому, що нинішні «господарі життя», котрі опинилися при владі, все частіше й нахабніше залізають у кишеню до простих людей. Економічна політика нинішньої влади реально веде до «розкуркулення» середнього й малого бізнесу, а також до зменшення доходів громадян, які живуть на зарплату чи пенсію.

Але «прості смертні», як правило, цього «не помічають». Їм не до цього. Бо ж іде післяреволюційна війна. На неї багато що можна списати.

Закономірно, читач поставить питання: а який вихід з цієї ситуації, що робити? Моя відповідь буде така: тільки не чергову революцію. І справа не лише в тому, що Україна цієї революції може не витримати. А Путін лише мріє про неї, аби остаточно розвалити нашу державу. Боюсь, що після цієї революції до влади прийдуть ще гірші «професіонали», які займуть черговим грабунком громадян. Бо для революціонерів це – свята справа.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG