Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 07:51

«Соромно воювати з жінкою!» – білоруська письменниця про Путіна і Савченко


Надія Савченко під час засідання суду у Москві. 10 лютого 2015 року

Надія Савченко під час засідання суду у Москві. 10 лютого 2015 року

Білоруська письменниця Світлана Алексієвич пояснює, чому вона чекає від Володимира Путіна милосердя

Басманний суд Москви у вівторок продовжив до 13 травня арешт українського військовослужбовця Надії Савченко, яка обвинувачена в Росії у причетності до загибелі російських журналістів. Суд погодився із заявою слідчого про те, що стан здоров’я обвинуваченої не перешкоджає утриманню в СІЗО, а в разі її звільнення з-під варти вона може зникнути чи вплинути на хід розслідування.

Напередодні судового засідання група громадських діячів з Росії, України, Білорусії та інших країн світу звернулася до Володимира Путіна з проханням проявити особисте милосердя і звільнити з-під варти українську військовослужбовця Надію Савченко. Свої підписи під листом, опублікованими на інтернет-сайті «Нової газети», до 18-ї години (за московським часом) 10 лютого поставили вже близько семи тисяч осіб. У Басманному суді Москви сьогодні розглядається питання про продовження арешту Савченко, яка майже два місяці голодує, вважаючи своє затримання незаконним.

Серед тих, хто першими підтримав це звернення, – літератори Борис Акунін, Андрій Курков, Віктор Шендерович, Лев Рубінштейн, видавець Ірина Прохорова, журналісти Олександр Архангельський, Філіп Дзядко, Ксенія Собчак, літературознавець Маріетта Чудакова, режисер Володимир Мірзоєв.

Серед підписантів зварнення і сьогоднішня співрозмовниця Радіо Свобода – білоруська письменниця Світлана Алексієвич.

Це людина переконань, людина зі своїм поглядом. Це військовий, який робив свою справу – захищав Батьківщину

– По-перше, мені дуже подобається ця жінка! Я пам’ятаю найперше інтерв’ю Надії, як чесно вона говорила про все, що з нею сталося. Це людина переконань, людина зі своїм поглядом. Це військовий, який робив свою справу – захищав Батьківщину. Я вважаю, що українська армія захищає свою Батьківщину. Савченко обманним шляхом викрали, привезли до Росії, прокуратура не має проти неї жодних доказів, у неї є алібі.

На найстрашніших війнах прийнято поважати стійкість і волю противника, це робили навіть німці під час Другої світової війни, скільки таких прикладів. А чомусь ось російська влада на це не здатна

Вчора, коли я підписувала текст листа, то згадала знаменитий знімок, на якому Путін зображений верхи на коні – напівголий, торс такий потужний. І ось я думаю: ну як це уживається з тим, що чоловік воює з жінкою? З такими сильними, цікавими жінками? Коли вже ясно, що зовсім мало залишилося, щоб Надії взагалі не стало. На найстрашніших війнах прийнято поважати стійкість і волю противника, це робили навіть німці під час Другої світової війни, скільки таких прикладів. А чомусь ось російська влада на це не здатна.

– Вас не бентежить жанр звернення – прохання до «царя» про милосердя?

– А кого просити, якщо в цій країні все належить «царю»? Адже в цей перехідний посттоталітарний час ми потрапили у зовсім нові тоталітарні пастки, і влада у тирана, більше звертатися нема до кого. Ну, до Бога і до тирана! А до кого ще?

– Ви розраховуєте, що звернення до Путіна принесе якийсь результат?

– Я розраховую на те, що хоча б зіграє свою роль чоловічий сором! Я вже не буду говорити про якісь переконання. Так, вони солдати різних армій, але чоловічий сором є чи немає? Або ми взагалі перетворюємося на якесь суспільство... я вже не кажу про цінності, цінностей як таких немає, живемо за поняттями. Але все-таки красива жінка – це є чи цього немає?

– Тобто у війни знову жіноче обличчя?

– Так. Я абсолютний пацифіст, я ніколи б не пішла служити в армію, але я завжди поважаю жінок, це у мене з книги «У війни не жіноче обличчя», з книги. Тому що у мене сотні, якщо не тисячі таких жінок пройшли перед очима. І я поважаю жінок такої сили! Савченко – приголомшлива жінка, вона мені дуже подобається. І я бажаю, щоб вона була жива!

– Завтра в Мінську, у Вас на батьківщині, заплановані переговори щодо спроби мирного розв’язання кризи в Україну. Ви вірите в успіх?

– Я не дуже вірю в успіх. Мені здається, зброя вже занадто довго гуляє Україною, і люди вже перейшли межу вбивства. Як ми знаємо, ці всі примирення навіть у маленькій Чечні не проходили. А тут занадто великі геополітичні інтереси замішані. Люди навчилися вбивати, люди звикли вбивати, вони знаходять цьому виправдання. І я боюся, що це все надовго. Хочеться вірити в краще, але коли бачиш, з яким завзяттям, з якою люттю вони вбивають один одного, коли бачиш, що людина може творити з іншим, як швидко заводиться ця пекельна машина – ви знаєте, надій небагато. Але все-таки я сподіваюся. Частіше б публікувати ці фотографії нещасних біженців, дітей, які залишилися без батьків... Мені здається, щоб від сліпоти звільнився народ, це треба частіше бачити. Я не розумію, звідки це! Повинні сперечатися ідеї, а не вбивати один одного люди.

– Якого розв’язання конфлікту Ви очікуєте?

– Це буде дуже довго тягнутися, мені так здається. Це загрожує, навіть якщо буде прийнято якийсь документ, партизанською боротьбою. Я боюся, що буде велика війна. Ми живемо поруч із зоною конфлікту, і чим більше я говорю з людьми, білорусами, тим більш тривожними вони стають. Друга світова війна жорстоко пройшла Білоруссю, чверть населення загинула, і ця пам’ять поколінь ще свіжа. У людей досить похмурі передчуття. З іншого боку, мені подобається той розум, який проявляють європейські політики, та обережність, яку демонструє Барак Обама. Ясно, що європейська людина не хоче вмирати, вона не готова помирати. Це у нас знаходяться люди, які готові поїхати і ось так умирати за 15 тисяч у місяць, навіть не завжди за ідею, а просто за бажання побути чоловіком, хоча насправді це – побути не чоловіком, а твариною.

– Ви, з одного боку, апелюєте до моральних цінностей, до якостей характеру Володимира Путіна, коли підписуєте цей лист, а з іншого боку, все, що Ви говорите, свідчить про позаморальність того, що відбувається. Як це поєднується у Вашому сприйнятті світу?

Cоромно воювати з жінкою. Соромно її так принижувати насамперед, соромно її так не жаліти. Соромно бути не чоловіком!

– Ось я весь час думаю, що в тій культурі, в якій ми живемо... Це патріархальна культура, це не сучасна європейська культура, де чоловік і жінка – партнери, це мачізм такий. А з іншого боку, ось жінка ніби на других ролях. І тому, виходячи з того, що ми маємо, з нашого виховання, з наших понять, я хочу сказати, що соромно воювати з жінкою. Соромно! Соромно її так принижувати насамперед, соромно її так не жаліти. Соромно бути не чоловіком! І вже починається торгівля Савченко, її ім’ям, її символом. Це такий козир, який досить безсоромно приберігають політики. Вони ж там у ПАРЄ готові були за щось відпустити її. Ось ця торгівля – це, по-моєму, верх цинізму.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакціїї Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG