Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 16:39

Справа про підпал бази «Беркуту» і «беркутівська» солідарність


Протести у Львові. 19 лютого 2014 року

Протести у Львові. 19 лютого 2014 року

Увечері 20 лютого 2014 року, коли вся країна була вражена масовими розстрілами людей у столиці, на базі львівського «Беркуту» прогриміли вибухи і спалахує пожежа

(Рубрика «Точка зору»)

Дивно, що працівники МВС у цивільному, які вигукували в Апеляційному суді Києва «Слава Беркуту!», нарікаючи на те, що їх убиті в столиці колеги начебто нікому нецікаві, не шукають правди в іншому важливому епізоді, який забрав життя ще двох «беркутівців» – львів’ян Романа Кизика та Назара Мирки. Можливо, вони їм нецікаві саме тому, що їх смерть – на руках самих «беркутівців»? І, можливо, саме з цих причин найцінніший свідок у цій справі з числа працівників МВС – був незаконно розсекречений, а саму справу прокуратура Львівщини призупинила?

Немає підозрюваного – немає справи

Увечері 20 лютого 2014 року, коли вся країна була вражена масовими розстрілами людей у столиці, на базі львівського «Беркуту» трапляється кілька вибухів та спалахує пожежа. У результаті – вогнем була знищена чергова частина та зброярня, двоє людей загинуло, зникло 287 одиниць вогнепальної зброї і боєприпасів, а також транспортні засоби. Оскільки в ті дні районними відділами міліції Львова прокотилася хвиля погромів і викрадень вогнепальної зброї, інцидент на базі «Беркуту» відразу приписали протестувальникам. Його би й досі розслідувало МВС, якби не одна людина...

Майже через рік після цих подій, у листопаді 2014-го, під час прес-конференції представників Генпрокуратури до річниці першого розгону Євромайдану сталося дещо непередбачуване. Серед присутніх на заході опинився Роман Дракус, колишній львівський «беркутівець» (прослужив у спецпризначенцях сім років, наразі є співробітником полку міліції громадської безпеки особливого призначення МВС) – єдиний, хто дав «альтернативні» свідчення щодо лютневого інциденту на базі «Беркуту» у Львові.

Короткий екскурс для розуміння фабули історії, яка проминула повз увагу багатьох із нас. Отже, в той час як правоохоронцями активно проштовхувалася версія підпалу бази майданівцями, Роман неодноразово заявляв слідчим, що пожежу спланували та спричинили самі ж «беркутів ці». Про те, що такий задум визріває у керівництва підрозділу, сам він дізнався випадково того ж дня, 20 лютого, із розмов з колегами. Разом зі ще одним правоохоронцем намагався попередити про небезпечні плани голову Львівської облради – але марно. На питання, навіщо «беркутівцям» було влаштовувати підпал власної бази, Роман висуває версію про те, що вони намагалися знищити документи про свою причетність до подій Майдану, а також викрасти зброю, яка могла слугувати речовим доказом. Прокуратура натомість стверджує, що ніяке це було не викрадення, і що таким чином працівники міліції забрали боєприпаси на збереження. Відповідну заяву робив ще попередник нинішнього прокурора Львівщини Микола Гошовський. Щоправда, якщо «беркутівці» просто намагалися вберегти зброю від рук розгніваних протестувальників, тоді виникає питання: чому після «збереження» вони не здали її назад до МВС? Як ідеться у відповіді на наш інфозапит МВС Львівської області, встановлено місцезнаходження тільки 20 одиниць із 287, які зникли зі зброярні спецпідрозділу 20 лютого.

Так чи інакше, а після свідчень Романа Дракуса львівському МВС довелося передати справу до прокуратури області, де вона розслідується з 2 червня минулого року, тобто вже більш ніж 8 місяців. Восени Сергію Голубу, який на момент підпалу бази був в.о. командира батальйону, була оголошена підозра. Але, як це в нас часто буває, – він вчасно утік (за нашою інформацією, наразі він перебуває в Рязанській області Російської Федерації), передавши через власну дружину рапорт про звільнення, і, таким чином, поповнив список «беркутівців»-утікачів та підмоги російському ОМОНу: Садовник, Кусюк, Федчук, Голуб…

Саме цей привід – відсутність головного та єдиного підозрюваного – використала прокуратура Львівщини для призупинення справи, про що був офіційно поінформований Роман Дракус.

«Це все хитро і гарно сплановано, щоб цю справу зрештою просто закрити, – вважає Роман. – Звісно, коли на сході гинуть люди, усім вже не до того, але принаймні вони мали би на місцях робити свою роботу».

«Порушень в діях працівників правоохоронних органів не встановлено»

Але повернемося до Києва, на прес-конференцію Генпрокуратури. Найбільшою сенсацією у виступі Романа Дракуса стала навіть не сама історія підпалу бази, а те, що програма захисту свідків, під якою він перебував, не протрималася й доби. Романа, як тепер кажуть, «злили» в той же день. «Я прийшов на роботу – і виявилося, що всі вже в курсі...» – згадує міліціонер. Заступник генпрокурора Заліско цей «недогляд» своїх підлеглих адекватно прокоментувати так і не спромігся. Зате, як ми дізналися вже пізніше, Львівська прокуратура за фактом розсекречування свідка призначила службове розслідування. Його результати без перебільшення вражають: «за фактом розголошення відомостей щодо особи одного із свідків у провадженні, проведено службові розслідування Департаментом внутрішньої безпеки МВС України та прокуратурою Львівської області за наслідками яких, порушень в діях працівників правоохоронних органів не встановлено». Таку відповідь на наш інформаційний запит ми отримали від прокуратури Львівщини.

Роман про результати цього службового розслідування, до речі, дізнався від нас. Каже, що не здивований. Адже саме через халатність Департаменту внутрішньої безпеки МВС України, на його думку, він і був розсекречений.

Адвокат Євгенія Закревська каже, що, на її думку, за фактом незаконного розсекречування свідка взагалі-то мала би бути порушена кримінальна справа. «Звісно, там може і не бути кримінального порушення, але навіть якщо йдеться про службове розслідування, то такі його результати – абсурдні. Можливо, злого умислу й не було, але принаймні дисциплінарне порушення там точно є.»

Час від часу телефонуємо Романові Дракусу, аби поцікавитися, як у нього справи. Одного разу він зізнається, що помсту від колег вважає справою часу. Каже, що від вендети його захищає тільки публічність. Мабуть, не без перебільшення, але стверджує, що «90% колег якби могли – розстріляли б». Загроза безпеці Романа існує, і це вже – без перебільшень. Він є дуже цінним свідком. Принаймні, був – доки справу не призупинили. А на цей випадок у Кримінальному процесуальному кодексі України передбачена норма, яка дозволяє допитати свідка слідчим суддею не безпосередньо в судовій залі, а ще під час досудового слідства, і такі свідчення можуть надалі розглядатися вже в рамках судового процесу – якщо свідок до цього етапу, наприклад, не доживе. Романові, за його власними словами, вже давно був обіцяний такий допит, але прокуратура так і не звернулася до слідчого судді з відповідним клопотанням. «Якби зі мною щось сталося, справу могли б автоматично закрити за відсутності доказів зі сторони обвинувачення», – каже Роман. До речі, в своєму запиті до прокуратури ми цікавилися зокрема тим, чому прокуратура не звернулася з відповідним клопотанням. Утім, на це питання відповіді не отримали.

Важливо сказати, що в справі про підпал бази ротація слідчих прокуратури відбулась вже двічі. Незадовго до призупинення повернули перший склад, який спершу стверджував, що загорання приміщення відбулося від лампочки... Окрім кримінальної справи, в МВС призначалася також службова перевірка – щодо невиконання певними «беркутівцями» їх зобов’язань щодо гасіння пожежі. Тобто винними вирішили зробити тих, хто не загасив пожежу, а не тих, хто влаштував підпал. Тут полетіли голови – але якось дуже непереконливо. Шестеро працівників, як ідеться у відповіді прокуратури Львівщини на наш запит, у підсумку були звільнені з підрозділу з притягненням до дисциплінарної відповідальності, двоє – звільнені з ОВС. При цьому, прокуратура, судячи з усього, сором’язливо замовчує той факт, що двоє останніх (а йдеться, як можна припустити, про екс-працівників ОВС Дідуха та Зварича) були звільнені за власним бажанням. І ніщо не заважає їм відновитися на своїх посадах будь-якої миті.

Звісно, не одна людина готувала вибухи та підпал бази 20 лютого. Працювала ціла команда. Хто саме і як це організовував – окрема тема, яка насправді тісно пов’язана з тим, хто зі львівських «беркутівців» був на Майдані та чим там займався, тим, як уже пізніше тут відбувалася люстрація і хто в підсумку пройшов переатестацію, а хто – ні. Уявіть, що навіть у відносно «вегетаріанській» львівській міліції справи з «перезавантаженням» – невтішні.

«Колишній «Беркут» і надалі будуть використовувати в своїх цілях»

У багатьох можуть виникнути питання щодо мотивації самого Романа Дракуса. Тим більше що його колишній начальних Голуб звинувачує його в намаганні отримати свої вигоди від цієї ситуації. На це питання Роман відповідає так: «Мене, як правило, вважають або божевільним, або підозрюють у тому, що маю свій інтерес. Але насправді мене просто обурює те, що керівники, які віддають злочинні накази, за це потім не відповідають. Під час Майдану я брав участь у патрулюванні міста разом із громадськими активістами. Тим часом, від колег, які приїздили з Києва, чув розповіді про те як вони били людей палицями на Майдані, добивали лежачих, вони цим хвалилися… Думаю, колишній «Беркут» і надалі будуть використовувати в своїх цілях».

У підсумку маємо доволі сумну картину: по-перше, життя Романа Дракуса під загрозою (він вважає, що єдиною відносною гарантією його безпеки є гласність та журналісти), по-друге, навіть ті люди системи, яким не чуже сумління та які потенційно могли би свідчити в цій справі або інших подібних справах, - майже напевне передумали це робити, а ті колеги Романа, які від початку його підтримували – зневірилися; винні в смертях двох «беркутівців» - не покарані, справа не розкрита.

«Ця справа важлива передусім тому, що загинуло двоє людей, винні в їх смертях мають бути покарані, а ми бачимо спробу відбитися службовими розслідуваннями та дисциплінарними санкціями, – каже Наталя Солтисяк, активістка львівської ініціативи «Варта 700», яка стежить за розслідуванням справи, а також займається громадським контролем за процесом люстрації в львівських ОВС. – Найбільше нас турбує те, що настрої серед колишніх працівників «Беркуту» (а нині вони є працівниками львівського ГУ МВС, – ред.) не надто змінилися. Під час Майдану деякі з них активно підтримували Януковича, били людей на Майдані до напівсмерті, і вони досі вважають, що були правими. А ті «беркутівці», які відмовлялися виконувати злочинні накази, сприймаються як зрадники, їх буквально «вичавлюють» із ОВС, вони не проходять переатестацію».

Славнозвісна корпоративна солідарність?

Відразу після втечі Януковича львівські «беркутівці» ставали перед народом на коліна та просили пробачення, сьогодні на стінах Львівської Академії внутрішніх справ розвішані малюнки, присвячені Небесній Сотні. Але це зовнішнє. Тоді як головне питання полягає в тому, чи змінився світогляд силовиків після подій минулої зими та чи змінилася система (або чи є бодай до того воля)? А ось із цим вже складніше.

«Злили» насправді не лише Романа Дракуса та розслідування конкретної справи. І не тільки Сергія Голуба, на якого повісили всіх собак. «Злили» передусім двох загиблих «беркутівців» – Романа Кизика та Назара Мирку, покарання за смерті яких вимагають тільки, як не парадоксально, громадські активісти. То, може, і немає ніякої славнозвісної «беркутівської» корпоративної солідарності? Є просто банальний страх і намагання будь-якою ціною врятувати власну шкуру.

Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG