Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 20:48

«Я бачив на відстані пострілу регулярну російську армію» – український доброволець


Українські військовослужбовці біля Дебальцева. 6 лютого 2015 року

Українські військовослужбовці біля Дебальцева. 6 лютого 2015 року

«Якщо було би більше озброєння і був би наказ, ця війна давно б закінчилася»

Із Олександром Сергеєвим ми познайомилися в Добропіллі Донецької області в день дострокових президентських виборів 25 травня 2014 року. Тоді ще не було повномасштабних бойових дій, з’являлися тільки перші ознаки війни, як, наприклад, зайняті під командуванням росіянина Ігоря Стрєлкова Краматорськ і Слов’янськ, захоплені адміністративні будівлі в Горлівці, Донецьку, Луганську та інших містах і, нарешті, перший бій за Донецький аеропорт між українськими військовими та проросійськими сепаратистами. Сергеєв тоді займався створенням організації «Патріоти Добропілля», що з’явилася як реакція на проведення невизнаного референдуму «ДНР» – для охорони громадського порядку.

Олександр Сергеєв тепер воює в зоні так званої антитерористичної операції у лавах батальйону «Карпатська січ». 16 днів він перебував у новому терміналі аеропорту Донецька, який згодом перетворився на повні руїни. Вимушений відступ української армії Сергєєв не вважає поразкою, а лише одним із етапів збройного протистояння в Донбасі.

Відступити – не означає здатися. Можна відступити, набратися сил і потім знову вдарити
Олександр Сергеєв на передовій

Олександр Сергеєв на передовій

– Аеропорт тримався понад півроку. Постійно обстрілювався. Там все валилося, падало. Коли ми там були, ми жили в кімнаті з гіпсокартону, яка повністю прострілювалася. Під час танкового бою, коли впала вежа, обвалилася перша частина терміналу, закрився повністю сектор обстрілу перед двома позиціями. Звідти наші хлопці стріляти вже не могли, тобто вони не контролювали підхід до терміналу. Потім підірвали колону, усе розвалилося, і залишатися там було божевіллям. Там ніде було вже ховатися. У тебе з усіх сторін стріляли. А людина, яка вийде з аеропорту, принесе більше користі в іншому місці, ніж просто нерозумно загине там. Відступити – не означає здатися. Можна відступити, набратися сил і потім знову вдарити. Або відступити, нехай це буде виглядати як поразка, але потім зайти, наприклад, з боку, з флангу. Я в цьому випадку образно говорю. Хлопці стояли до кінця. Кілька моїх друзів потрапили в полон, але я не вважаю, і нормальна людина не буде вважати це якоюсь поразкою.

– Останнім часом триває обговорення мирного виходу зі збройного протистояння на Донбасі. Водночас президент України Петро Порошенко заявляє, що військового рішення не існує. Ви як військовий згодні з ним чи українська армія могла б у цій війні перемогти?

Там «ополченці» якісь не воюють. Я бачив на відстані пострілу регулярну російську армію – форма, яка використовується тільки в Росії, озброєння, яке є тільки у Росії

– Можливість перемогти швидко у нас була приблизно 4-5 місяці тому. До того, як з Росії почали в більшій мірі надходити додаткові сили. Я знаю (і ніхто мене не переконає), що там «ополченці» якісь не воюють. Я бачив на відстані пострілу регулярну російську армію – форма, яка використовується тільки в Росії, озброєння, яке є тільки у Росії. Наприклад, автомати Калашникова соті, АК-101, АК-103: в Україні таких на 100 відсотків немає. Далі танки, яких взагалі немає в Україні. Коли говорять, що все це купується в магазинах, я б сам не проти в такий магазин сходити, якби мені сказали, де він.

Багато працюють диверсійних груп, і лише на деяких ділянках фронту йде постійний контакт із супротивником

Йде гібридна війна, вона – незрозуміла. Вона у великій мірі окопна, в цілому великих боїв або зіткнень немає. Багато працюють диверсійних груп, і лише на деяких ділянках фронту йде постійний контакт із супротивником.

Добре, що війна не прийшла пізніше, зараз я ще молодий і дітей у мене немає, але вони будуть і я не хотів би, щоб їх спіткала така доля

У нас є бойовий дух. Зрозуміло, що бувають такі моменти, коли здається: «А, нас зливають, поїду додому, війна ні до чого не веде». Але я тоді згадую слова командира мого батальйону, який говорить: «Я знав, що рано чи пізно буде війна, тому що Москва історично постійно гнітила український народ». Добре, що війна не прийшла пізніше, зараз я ще молодий і дітей у мене немає, але вони будуть і я не хотів би, щоб їх спіткала така доля. Моєму братові 7 років і сестрі – 6. І я радий, що зараз на фронті, що я приїхав воювати за своїх друзів, за своїх братів, сестер, щоб їх не спіткала така ж доля, як людей на окупованих територіях, весь жах цієї війни. А перемогти ми можемо.

Україна веде найм’якшу антитерористичну операцію за всю історію людства. Ніхто і ніколи не домовлявся з терористами

Я бачу два варіанти. Або глобальне повстання збройних сил, серед яких знайдуться командири, люди, які підуть на штурм, підуть вперед. А другий варіант – якщо наш головнокомандувач, нарешті, включить нормальний здоровий глузд і перестане домовлятися з терористами. Тому що ніхто в світі цього не робить. Україна веде найм’якшу антитерористичну операцію за всю історію людства. Ніхто і ніколи не домовлявся з терористами, а вони і є протилежна сторона, яка воює.

Якщо було би більше озброєння і був би наказ, ця війна давно б закінчилася і ми б раділи життю, відзначали б день перемоги

У нас вистачає людей, озброєння. Можливо, не в повній мірі, хотілося б чогось нового або більш досконалого, хоча б більше того, що зараз є. Тому що наш добровольчий батальйон добуває зброю або трофейну, або іншими дуже важкими шляхами. Тому якщо було би більше озброєння і був би наказ, ця війна давно б закінчилася і ми б раділи життю, відзначали б день перемоги.

– Ви кажете, що гібридна війна – війна особлива, що це війна диверсійних груп. Мається на увазі, що сепаратисти можуть з’явитися там, де знаходяться українські військові?

– Звичайно. Та й з нашого боку диверсійні групи працюють. При цьому це окопна війна. В основному працює артилерія, як у футбол грають: туди-сюди перекидаються. Але така окопна війна напружує.

– Які цілі цими методами досягаються? Адже ми щодня бачимо руйнування по одну і по другу сторону лінії зіткнення, гинуть люди.

Окопна війна напружує. На передовій у нас бувають такі моменти, коли є бажання послати все до біса і піти вперед

– Це має сенс в цій ситуації, поки у нас немає прямого наказу наступати, робити якусь масштабну військову операцію. Але якщо підготуватися, спланувати красиву тактичну операцію, продумати її і реалізувати – то це можна зробити без проблем. Але немає наказу. Одними добровольцями це не зробиш. А поки цього немає, то немає і військової потужності, коли все б разом пішли. Окопна війна, звичайно напружує. На передовій у нас бувають такі моменти, коли є бажання послати все до біса і піти вперед. Вже давно б ми пішли... А диверсійні групи працюють як з їхнього боку, так і з нашого боку. Найефективніший на цьому етапі метод ведення якихось бойових дій – вилазки малими групами, розвідка, якісь нальоти як з їхнього боку, так і з нашого боку.

– Існують батальйони, підлеглі МВС, батальйони, підлеглі Міністерству оборони України. Як вони між собою взаємодіють? Бувають якісь суперечності?

Багато відомо випадків, коли своїх не впізнали і своїх же постріляли. Цього можна уникнути, якщо скоординувати дії

– Ми робимо одну справу, мета – одна, але шляхи до неї різні. Кожен іде своєю дорогою, а тому немає особливої координації. Уже багато відомо випадків, коли своїх не впізнали і своїх же постріляли. Бувають такі моменти. Згуртованості немає, тому що це різні структури, у кожної – різні завдання. Коли одна група з регулярною армією виїжджає на якесь завдання і знає, що там нікого не повинно бути, а по приїзді з’ясовується, що там сидить група якогось добровольчого батальйону. Цього можна уникнути, якщо скоординувати дії, і це було б добре. На передовій інша ситуація, там всі один одного знають – і батальйони, і регулярна армія, і МВС. Там знають, хто за що відповідає. Там є бодай якась координація.

– Ми з вами познайомилися в Добропіллі ще до найважчих боїв. З якої причини Ви вирішили піти на передову і взяти участь в антитерористичній операції?

– Коли ми з вами зустрілися, наша громадська організація, «Патріоти Добропілля», була тільки на етапі розвитку. Зараз це вже допомога в охороні громадського порядку, патрулювання вулиць, перевірка, якщо потрібно, машин, охорона важливих стратегічних об’єктів – в районі чи в місті. Це і діалог з владою, щоб зробити місто кращим. Але це все вже працює, і я зрозумів, що там моя допомога не потрібна, що я можу бути корисний на лінії фронту.


Місто Добропілля, звідки Олександр Сергєєв родом і яке розташоване у 100-а кілометрах від Донецька, пережило за останні місяці те, що і багато інших міст Донецької та Луганської областей. Окрім референдуму, блокування та спроб захоплення відділення міліції, референдуму, а згодом і прибуття до міста українських військових. Сьогодні тут немає бойових дій, в тому числі і завдяки опору місцевих жителів: у травні вони зняли всі прапори «ДНР», які з’явилися на міських будівлях, а також намалювали українські прапори на стовпах на головній та прилеглої до неї вулицях.

«Референдум проходив досить голосно, – розповідав тоді Олександр Сергєєв. – За «Донецьку республіку», якщо бути об’єктивним і говорити правду, а не через призму українського чи бо російського думки, насправді було дуже багато людей, але не та кількість, яку озвучили представники «ДНР». Максимум тут проголосувало 4-5 тисяч осіб (населення Добропілля – 31514 осіб – ред.). Чому? Тому що тут було близько 10 осіб, грубо кажучи, півтори виборчих дільниці, і, за нашими підрахунками і результатами, вони повинні були обслуговувати дві людини на хвилину. Записати паспортні дані двох осіб за одну хвилину – фізично неможливо. З іншого боку, було дуже мало часу на організацію... У Добропіллі [під час дострокових виборів президента України] працює 30 виборчих дільниць. Ще стільки ж – в передмістях».

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редкції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG