Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 20:02

Путін у Мінську упіймався на дипломатичний гачок?


Продовження карикатури – після статті

Продовження карикатури – після статті

Мінськ-2 – це шанс, і за його зрив ціна, яку заплатить Росія, буде високою

(Рубрика «Точка зору»)

Якщо Путін обдурить знову, то вже не тільки Україну, а й своїх найвідданіших партнерів в ЄС – Німеччину і Францію.

Хоча більшою мірою реакція Європи на нові мінські домовленості була позитивною, однак говорити про якусь ейфорію не можна. М’яко кажучи. Адже європейці пам’ятають, що був і перший Мінськ, і постійне та зухвале порушення вересневих мирних угод сепаратистами та їхніми російськими спонсорами.

Після Мінська-1 бойові дії фактично не вщухали, тривали постійні обстріли українських позицій та житлових кварталів, а січень і половина лютого характеризувалися особливо масовими жертвами серед мирних громадян.

Тому нині найбільше вітається домовленість про припинення вогню. Якщо, звісно, вона буде дотримана – події кількох днів після Мінська і до узгодженого моменту припинення бойових дій (й після нього) не дають приводу для оптимізму.

Відтак можна зрозуміти реакцію на Мінськ-2, скажімо, голови Європейської ради Дональда Туска: «Маємо бути обережними». Чи данського прем’єра Гелле Торнінг-Шмідта: «Буду справді радіти, коли матиме місце дійсний поступ на місцях». Або ж главу німецького МЗС Франка-Вальтера Штайнмайєра, який охарактеризував нові мінські угоди як крок до деескалації, але в жодному разі не прорив. Але сам факт переговорів і угоди – позитивний. Знову ж таки, якщо все буде виконуватись.

Зауважу, що вперше саміт у «нормандському форматі» відбувся не в кулуарах якогось міжнародного форуму чи зібрання, а, так би мовити, ексклюзивно. Причому паралельно із засіданням тристоронньої Контактної групи. Меркель і Олланд навіть переступили через дипломатичну гордість і поїхали до Мінська, незважаючи на непрості відносини ЄС із Білоруссю Олександра Лукашенка.

На кону нині політичний авторитет німецького і французького лідерів. І якщо російський керівник обдурить знову – то вже не стільки навіть Україну, як пошиє в дурні найбільших і, можливо, найвідданіших партнерів Росії в ЄС – Німеччину і Францію, а не, скажімо, таку нелюбиму Кремлем Америку, якби переговори відбувалися в «женевському форматі».

Щодо самої угоди, то окрім домовленого і такого бажаного припинення вогню, звертають увагу і на те, що в Мінську не були затверджені територіальні здобутки сепаратистів від вересневих угод, а вони становлять приблизно півтисячі квадратних кілометрів. Як говорив чільний європарламентар Ельмар Брок напередодні переговорів, лінією розмежування має бути саме лінія станом на 19 вересня минулого року.

Також важливим моментом є те, що Мінськ-1 передбачав розведення важких озброєнь на 15 кілометрів з кожного боку і створення 30-кілометрової буферної зони. Мінськ-2 розводить артилерію на 25 кілометрів із кожного боку, а важку артилерію – на 35 кілометрів з обох боків. Найсмертельніші реактивні системи залпового вогню «Торнадо», «Ураган» і «Смерч», а також тактичні ракети «Точка-У» розійдуться на 70 кілометрів, створюючи таким чином зону безпеки в 140 кілометрів.

Тому литовський президент Даля Ґрібаускайте звернула увагу, можливо, на найслабший момент нової мінської угоди: кордон і контроль над ним. Угода передбачає, що Київ має взяти під контроль цілу ділянку українсько-російського кордону, яка зараз в руках сепаратистів, до кінця року. Цей неконтрольований відрізок немалий – десь 450 кілометрів, хоча влітку Київ не контролював лише 80 кілометрів.

Україна має відновити контроль над кордоном після місцевих виборів і конституційної реформи. Але де гарантії, що сепаратисти проведуть місцеві вибори згідно з українським законодавством і політичним календарем? Адже на окупованих територіях вже мали відбутися «українські» вибори у грудні, а сепаратисти натомість нашвидкуруч провели свій виборчий фарс минулого листопада...

Також не чітко в Мінську-2 прописаний механізм виведення всіх іноземних військ з території Донбасу – а саме на такому виведенні постійно наголошують ЄС та США.

Що вдалося відстояти президенту Порошенку в Мінську, так це ненадання автономії, а лише особливого статусу окупованим теренам Донбасу, а також він категорично не погодився на федералізацію України – Україна залишиться унітарною державою.

Але навіть усі ці моменти, щодо яких існують сумніви, можуть бути усунуті, а угоди виконані – якщо щиро цього прагнути. Як сказав французький президент Олланд, треба продовжувати здійснювати тиск – маючи на увазі, звичайно ж, Росію.

Про існуючу в Європі недовіру до президента Путіна говорив і британський прем’єр Девід Камерон, нагадавши, що потенціал подальшого посилення західних санкцій проти Росії далеко не вичерпаний.

І справді, санкції ніхто послабляти не збирається, на черзі розширення «чорних списків» ЄС, можливе відключення росіян від системи переказів SWIFT. У Європарламенті говорили також і про галузь атомної енергетики... Порошенко вже після Мінська заявив, що в разі зриву домовленостей Київ звернеться до Європейської ради – вочевидь, щоб підняти планку санкцій проти Москви. «Група семи» теж дала зрозуміти, що Мінськ-2 – це шанс, і за його зрив ціна, яку заплатить Росія, буде високою.

Та й тему поставок західної оборонної зброї ніхто з порядку денного не знімав. В Америці в конгресових колах з цього питання вже більш-менш є консенсус, Барак Обама думає, а за діями США в цьому питанні уважно стежитимуть європейські члени НАТО.

Якщо ситуація розвиватиметься за песимістичним сценарієм і шанс на мир, даний Мінськом-2, не буде використаний, чи не засідатимуть тоді в Мінську-3 «яструби» на кшталт Джона Маккейна і Олександра Турчинова?

Ростислав Хотин – журналіст «Радіо Свобода»

Оригінал публікації – на сайті «ТСН»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG