Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 20:52

Загадка 16 «беркутівців», або Як тікала «чорна рота»: версії та знаки питання


Спецпризначенці ведуть вогонь по майданівцям. Київ. 20 лютого 2014 року

Спецпризначенці ведуть вогонь по майданівцям. Київ. 20 лютого 2014 року

СБУ стверджує, що затримала 16 підозрюваних, МВС – що 16 втекли, а ГПУ каже, що їх було не 16, а вісім

Що то була за «дурнувата ситуація» в квітні із затриманням 16 «беркутівців», про яку говорить міністр внутрішніх справ? Чи справді існують докази щодо їхньої причетності до розстрілів на Майдані? А якщо так – то де вони, бо в матеріалах слідства, за словами адвокатів, їх немає? І якщо такі докази існують, то як сталося так, що правоохоронців не було затримано і вони зрештою втекли до Криму та Росії? І якщо втікачі справді причетні до вчинення масового розстрілу, то чи не маємо ми права дізнатися їхні імена – де б вони не переховувалися?

Із наближенням роковин розстрілів на Майдані неминуче повертаємося до теми розслідування найгучнішої в історії країни справи. «Справа Майдану» – назва умовна. Насправді йдеться про безліч епізодів і проваджень, які розслідуються ГПУ, МВС, прокуратурою Києва та інших регіонів. Які новини маємо останнім часом? У грудні минулого року в Генпрокуратурі було створене управління спеціальних розслідувань. Адвокати Небесної сотні кажуть, що відтоді справа Майдану зрушила з мертвої точки. Крига начебто скресла й у справі «тітушок», яку веде МВС: затримано 13-х учасників подій у Маріїнському парку 18 лютого.

Так, успіхи у розслідуванні вражають не надто, але ми вже готові радіти будь-чому. Війна. До того ж, складно не помітити, як система, сформована роками кругової поруки та безкарності, чинить опір: розкриття правди про Майдан неминуче має призвести й до реформ. Недаремно виявилося, що четверо правоохоронців, затриманих за підозрою в участі у силовому розгоні Майдану 30 листопада, перебували на керівних посадах у вже переформатованому «Беркуті».

До цього додайте складнощі субординації: в ГПУ з МВС співпраця складається непросто – відбувається справжня інформаційна війна. Відомства звинувачують одне одного в неефективному розслідуванні або свідомому гальмуванні справи. Хоча великою мірою те, що справа досі не «розчинилася» в коридорах ГПУ та МВС – це заслуга групи адвокатів Небесної сотні, активістів і родичів загиблих, які не дають спуску слідчим органам, самотужки збирають докази, шукають свідків, приходять на всі судові засідання у справах Майдану, де намагання системи себе вберегти якраз найбільш очевидні.

Взяти хоча б нещодавнє слухання справи підозрюваних у розстрілі 39 майданівців Аброськіна та Зінченка у знаменитому Печерському райсуді Києва. Воно тривало 11 годин та супроводжувалося спектаклем із ротацією суддівського складу, вже традиційними для справи Майдану «серцевими нападами» та викликами швидкої (проблеми зі здоров’ям регулярно давалися взнаки, нагадаємо, в Садовника та його адвоката Вилкова, а цього разу – в одного з трійки суддів).

Дмитро Садовник

Дмитро Садовник

Кількома тижнями пізніше суддів того-таки Печерського райсуду один зі слідчих спеціального управління ГПУ звинуватить у намаганнях приховати можливий «російський слід» у справі про масовий розстріл на Інститутській. Зрештою, передусім саме судді Світлані Волковій (яка несподіванка – знов Печерський суд!) має дякувати Садовник за можливість втекти від слідства. Хоча не тільки. Якраз днями адвокат Світлани Волкової Микола Павленко оприлюднив звернення до Ради суддів України, в якому йдеться про те, що співробітники міліції, а саме, Дніпровського РУ ГУ МВС України, які контролювали місцезнаходження Дмитра Садовника, не розпочинали активних дій з його розшуку протягом п’ятнадцяти годин з моменту отримання сигналу тривоги на пульт моніторингу. Справжні обставини зникнення Садовника свідомо приховуються керівництвом силових органів, заявляє Павленко. Справді, ще після зникнення Садовника виникло питання, на яке досі немає відповіді: чи розслідувані належним чином та в повному обсязі обставини втечі командира «чорної роти» – і не лише в частині рішення судді Волкової, а й у частині подальшого розгортання подій?

Ця обставина безпосередньо пов’язана з тим, про що ми маємо намір розповісти вам далі. А розповісти ми плануємо про всю ту суму питань, на які належить віднайти відповіді, аби відтворити картину подій зими, що нас змінила. І весни, яка змінила нас не менше. Зрештою, для історії важливим буде не лише те, хто стріляв, а й те, хто, коли і за яких обставин дозволяв тікати вбивцям.

Чому «чорна рота» зволікала з утечею?

Взагалі-то, дивна річ... Значна частина «беркутівців» утекла відразу після зникнення Януковича – станом на початок квітня заступник міністра внутрішніх справ Сергій Яровий заявляв про 67 таких бійців. Серед них знакова постать: заступник командира київського «Беркуту» Сергій Кусюк, якому протестувальники на Грушевського присвячували монументальні графіті.

Дивна річ полягає в тому, що хлопці з «чорної роти» київського «Беркуту», яких підозрюють у розстрілі щонайменше 39 майданівців, засиділися в Києві аж надто довго. Можливо, очікували, що минеться (адже майже всі докази були знищені), і що дуже скоро все повернеться на круги своя. В принципі, майже так і сталося. Ніщо не віщувало біди: «Беркут», із розформування якого зробили велику піар-акцію, насправді був просто реорганізований у полк міліції громадської безпеки особливого призначення.

Утім, на початку квітня, доки ми заворожено стежили за фокусами з появою «зелених чоловічків» у Криму та дестабілізацією на Донбасі, відбулося щось, що змусило більше від десятка колишніх правоохоронців терміново пакувати валізи.

Інформаційні запити не спрацювали

Часом складається враження, що наші силові органи живуть в паралельних реальностях – настільки різні версії вони висувають щодо одних і тих же подій. Між іншим, ми б і не дізналися про цю історію, якби не бажання керівників силового блоку підкреслити свої заслуги в розкритті справи Майдану.

18 листопада під час брифінгу голова СБУ Валентин Наливайченко заявляє, що МВС спільно з СБУ «було затримано і заарештовано 16 офіцерів колишнього «Беркуту», найбільш небезпечних, тих людей, яких найбільше підозрювали в Генеральній прокуратурі щодо пострілів у протестуючих на Майдані».

Стоп, яких 16? Ми знаємо тільки про трьох – командира спецроти Дмитра Садовника (який благополучно втік та нині перебуває в розшуку), а також його підлеглих – Павла Аброськіна та Сергія Зінченка, які перебувають під вартою. А де решта?

Того ж дня заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко ще більше нас заплутав, коли озвучив альтернативну версію: МВС знає, що розстрілювали Майдан саме ці 16, але вони не затримані, а вислизнули з рук слідства: «Ми знаємо повністю, хто стріляв на Інститутській 20 числа. Це 16 осіб, котрі втекли з України – хто в Крим, хто в Росію».

То вони, ті 16, затримані чи втекли? І якщо «ми знаємо повністю, хто стріляв» або бодай якщо їх «найбільше підозрювали в Генеральній прокуратурі», то чому вони не в статусі підозрюваних? Хто дав їм утекти?

Наші намагання з листопада минулого року розгадати таємницю «16 беркутівців» і встановити, хто і як утікав, вдалися тільки частково. Не в останню чергу через те, що в Україні інститут інформаційного запиту працює в односторонньому режимі, тобто «на що хочу – на те відповідаю, а не хочу – надсилаю відписку». У відповідь на перші наші спроби прояснити ситуацію силові відомства просто «увімкнули дурника». В ГПУ, наприклад, відповіли, що, окрім Садовника, Аброськіна та Зінченка, у справі Майдану слідчими ГПУ ніхто не затримувався. У МВС порадили звертатися до ГПУ. Відповіді від СБУ ми так і не отримали.

Щоправда, нам вдалося поставити своє запитання особисто голові СБУ Валентину Наливайченку під час однієї із зустрічей з громадськістю. Але у відповідь не почули нічого нового: «В березні-квітні з ризиком для життя, із застосуванням усіх наявних на той час у Службі безпеки і технічних, і оперативних, а найголовніше силових засобів на доручення Генеральної прокуратури затримані 16 особливо небезпечних співробітників «Беркуту». Усі 16, заявив Валентин Наливайченко, були доставлені до слідчих ГПУ та МВС.

Тобто затримання все ж були. А що ж сталося далі?

Восьмеро «беркутівців» розчинилися

Один із координаторів групи адвокатів Небесної сотні Віталій Титич називає цю історію «каламутною». Утім, посилаючись на процесуальні документи, каже, що може розповісти про деякі подробиці, що можуть прояснити картину. Судячи з усього, на початку квітня ГПУ наважилася на, так би мовити, складну операцію.

«На початку квітня 2014 року Генпрокуратура вирішила допитати 16 працівників колишнього «Беркуту», які на той час працювали у реорганізованому підрозділі. З метою убезпечитись від можливої втечі, прокурори звернулися до керівництва МВС із тим, щоб саме міліцейське керівництво викликало правоохоронців до ГУ МВС міста Києва у зв’язку з проведенням службового розслідування. На випадок можливої спроби втечі було задіяне також СБУ, розповідає Віталій Титич. – Але інформацію про такий задум «злили», і ці 16 просто не прийшли на виклик у встановлений час, залишаючись на службі, а частина почала переховуватися під різними приводами – лікарняний, відпустка тощо. Наприклад, Садовника на своєму власному авто віз із Києва діючий начальник спецроти переформатованого «Беркуту» (зараз полк міліції громадської безпеки особливого призначення, ред.), але десь на виїзді з міста був зупинений співробітниками СБУ та супроводжений до слідчого».

Це до питання про опір системи. Окрім того, тут ми зіштовхуємося з тим, що наразі так і не змогли з’ясувати: скількох саме «беркутівців» із 16, яких було викликано на розмову, доставили до органів слідства? І скільки саме, окрім Садовника, намагалися втекти? СБУ в особі Наливайченка двічі заявляло, що затримували 16 осіб. Керівник центру СБУ зі взаємодії з Генпрокуратурою в розслідуванні кримінального провадження за фактом загибелі Небесної сотні Анатолій Дублик у телефонній розмові уточнює, що затриманих осіб було доставлено до слідчого відділу головного управління СБУ на Аскольдовому провулку в Києві. «Ми їх фізично затримували, підрозділ «Альфа». А далі їх опитували, допитували та приймали всі інші процесуальні документи слідчі слідчої групи ГПУ».

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков в одному з нещодавніх інтерв’ю також згадав про затримання 16осіб. Окрім того, розповів деякі подробиці: «Так, ми тоді затримали 16 осіб, це було складне пропрацювання. Привезли їх у відділення, під нього вийшов бунтувати залишок того «Беркуту», осіб 50. Прокурори тоді (старий склад групи), соррі за прямоту, злякалися, до ночі дали санкції на трьох, інших випустили. Половина з них відразу сіла на потяг і поїхала до Криму. Дурнувата була ситуація...»

Отже, МВС звинувачує в усьому прокурорів, мовляв, це вони під тиском інших правоохоронців не дали санкції на затримання «беркутівців». Між іншим, коли ми втретє звернулися із запитом до ГПУ (друге наше звернення було особисто до старшого помічника генпрокурора Валерія Карпунцова – безрезультатно), Генпрокуратура виявилася більш говіркою. Утім, в її версії невідомо куди зникли 8 із 16 «беркутівців».

«У квітні 2014 року оперативним підрозділам МВС України було доручено для проведення слідчих дій забезпечити явку 16 працівників вказаної роти, однак фактично прибуло лише 8 осіб», – ідеться у відповіді ГПУ, яка не уточнює гостросюжетні подробиці з переслідуванням Садовника і компанії, участю «Альфи», бунтом «беркутівців» і тим, що міністр внутрішніх справ називає «дурнуватою ситуацією». Хоча на неформальному рівні наші джерела в органах слідства підтверджують, що під ГУ МВС Києва, де перебували затримані, вночі прийшло навіть не 50, а «від 200 до 300» колишніх «беркутівців», які «ледь не взяли штурмом управління», вимагаючи звільнити «своїх». «Це все відбувалося вночі, був дуже великий скандал», – так описує ту ситуацію наш співрозмовник.

Адвокат Віталій Титич уточнює, що, за його інформацією, 8 із 16 керівництво ГУ МВС в Києві «вмовило прийти і дати свідчення». Вони з’явилися до главку, де спершу давали свідчення на поліграфі, а «коли допитувати їх прийшли слідчі ГПУ, то якимось дивом до охоронюваних приміщень потрапили їхні адвокати (і це в закритому приміщенні главку унікальний випадок в історії адвокатури!), і в цей момент «беркутівці» просто припинили давати свідчення».

У підсумку лише щодо трьох із них – Садовника, Аброськіна та Зінченка – було ухвалене рішення про затримання за підозрою у вчиненні злочину. Згідно з офіційною інформацією ГПУ, п’ятеро осіб із восьми, «враховуючи отримані дані про причетність, після проведення допиту як свідків, були відпущені».

Наведену вище заяву Арсена Авакова Віталій Титич називає дивною. «Я не вигороджую ГПУ, але заява Авакова про те, що прокуратура злякалася, звучить дивно. Бо цей допит відбувався саме на території МВС, а отже сам Аваков на своїй власній території не зміг забезпечити те, що зобов’язаний був забезпечити ефективну співпрацю з прокуратурою», – каже адвокат, додаючи, що має питання до міністра внутрішніх справ не лише в розрізі справи про розстріл 39 майданівців, а й інших майданівських справ.

«Заяви Авакова є просто піаром. По суті, він використовує путінські технології: в ефір агресивно та безапеляційно вкидаються меседжі: «ми розслідували», «ми затримали», які не підтверджуються. Наприклад, у цьому ж інтерв’ю Аваков каже про те, що, виявляється, у справі Веремія затримано вбивць. Це неправда (Віталій Титич є адвокатом потерпілої сторони у справі про вбивство журналіста Веремія, на сьогоднішній день затримано особу, яка, приймала участь у нападі і побитті Веремія, але до власне вбивства, на думку обвинувачення, не причетна – ред). Аваков говорить також про «кулю Жизневського» та 700 експертиз. Це взагалі абсурд, оскільки кулі, якою було вбито Жизневського, не знайдено, вона пройшла навиліт. Із чим саме вони там проводять експертизи, незрозуміло. А якщо в Авакова є ця куля і він проводить якісь експертизи поза рамками кримінального провадження, яке перебуває в ГПУ, то це злочин», – зазначає Віталій Титич.

Ще одна деталь. Під час зустрічі з родинами Небесної сотні Валентин Наливайченко заявив: «Ніяких проблем немає з тим, щоб розсекретити імена тих людей, які затримувалися», кажучи про тих 16, яких, за інформацією СБУ, затримувала «Альфа». Ми здогадувалися, що жодних прізвищ від СБУ ми не діждемось, але про всяк випадок перепитали – раз голова сказав, що проблем немає. Анатолій Дублик імен не назвав, нагадування про обіцянку пана Наливайченка не спрацювали. «Є кримінальне процесуальне законодавство, яке каже, що дані досудового слідства можуть бути оприлюднені тільки з дозволу слідчого. Я не слідчий... – заявив пан Дублик у телефонній розмові. Служба безпеки не відмовляється надавати інформацію, не перекручуйте...»

Версія екс-генпрокурора

Щоб остаточно вас заплутати, потрібна ще версія тих подій в інтерпретації екс-генпрокурора Махніцького. В інтерв’ю від 31 грудня 2014 року він каже, що всі докази щодо 16 «беркутівців» (які на той час ще працювали в органах внутрішніх справ) були зібрані за три місяці, і що він передав їх новому генпрокурору, який тягнув резину – доки ті не втекли.

«Ми всього за три місяці зібрали необхідні докази, встановили винних і підготували всі документи для судів.... Процес затягувався настільки, що вони всі «раптово» в один день звільнилися з органів і втекли в Крим чи Росію хто куди».

Але щось тут не зростається. Якщо ГПУ зібрала всі необхідні докази, то в чому проблема? Чому не були проведені затримання? До того ж, саме за прокурорства Махніцького «чорна рота» й повтікала. Нагадаємо, що з прокурорського крісла на посаду радника президента Олег Махніцький пересів тільки в середині липня.

Слова екс-генпрокурора ставить під сумнів також адвокат Віталій Титич. Він каже, що жодних доказів, окрім тих, що стосуються Садовника, Аброськіна та Зінченка, в справі немає. А якщо вони є в Олега Махніцького – то, щонайменше, він має виступити свідком.

«Якщо громадянин Махніцький має інформацію щодо участі у злочині інших осіб, він має бути допитаний в суді як свідок у цій справі. Якщо Махніцький, будучи генеральним прокурором, зібрав якісь докази і вони відсутні зараз в матеріалах кримінального провадження це злочин. В такому разі його мають допитувати вже в іншій якості. Якщо йому щось відомо, він повинен не говорити про це в пресі, а повідомити слідству про наявні докази. Між іншим, докази, які проходять у справі (і які є належними та допустимими доказами в розумінні кримінально-процесуального кодексу) були закріплені експертизами буквально кілька місяців тому, через значний проміжок часу після того, як Махніцький пішов із посади генпрокурора», – стверджує адвокат.

«Міжкланові війни розвалюють «Справу Майдану»

Віталій Титич стверджує, що саме тоді, на початку квітня, слідству в справі про розстріл 39 на Інститутській було завдано найбільшого удару. Можна зробити висновок про те, що втеча осіб, які могли бути причетними до розстрілу – продумана та покроково реалізована технологія.

«Якраз на тій стадії, на мою думку, і було завдано найбільшої шкоди слідству. Цю слідчу дію (затримання підозрюваних «беркутівців», – ред.) розвалили зсередини: усе було організовано поспіхом для окозамилювання, а не для розкриття злочину, фактично усупереч волі слідчих, що вели планомірну роботу, яка хай через місяць, але б дала більш повний та необхідний результат. Через бездіяльність МВС не відбулося основного: належного забезпечення організації та проведення слідчих дій, які дозволили б отримати більш повні докази причетності «беркутівців». І саме це зараз дає можливість обмежити встановлення об’єктивних обставин справи про розстріл 39-ти учасників протесту на Майдані… Найгірше те, що всі інформаційні вкидання, які стосуються цієї справи, як мені здається, є елементами міжкланових війн, і вони розвалюють справи Майдану. Досі намагалися розвалити досудове розслідування, зараз пряма шкода завдається судовому слідству».

Що ж маємо в сухому залишку?

Маємо СБУ – яке стверджує, що затримало 16 особливо небезпечних підозрюваних; МВС – яке стверджує, що 16 вбивць Майдану втекли; ГПУ – яке каже, що було не 16, а 8, і їх не затримали, а викликали для дачі пояснень, а пояснення вони давати відмовилися. У результаті – тільки троє затриманих, щодо решти – суцільні знаки запитання.

Ми досі не знаємо повного переліку імен тих, хто розстрілював людей на Майдані. Ми не можемо точно встановити подробиці втечі тих, хто, ймовірно, був до цього причетний. Зате ми поіменно знаємо, хто ті 39, яких ранком 20 лютого позбавили життя вистрілами з автоматів Калашникова з позицій біля Жовтневого палацу люди в чорних одностроях.

1. Георгій Арутюнян

2. Валерій Опанасюк

3. Олексій Братушко

4. Микола Дзявульський

5. Олександр Щербанюк

6. Сергій Байдовський

7. Ігор Пехенько

8. Сергій Кемський

9. Богдан Вайда

10. Василь Мойсей

11. Андрій Саєнко

12. Богдан Сольчаник

13. ІванТарасюк

14. Андрій Мовчан

15. Андрій Дигдалович

16. Ігор Дмитрів

17. Роман Точин

18. Роман Варениця

19. Юрій Паращук

20. Ігор Костенко

21. Володимир Жеребний

22. Іван Бльок

23. Богдан Ільків

24. Анатолій Корнєєв

25. Віктор Чміленко

26. Роман Гурик

27. Максим Шимко

28. Сергій Бондарчук

29. Олександр Царьок

30. Віталій Коцюба

31. Ігор Ткачук

32. Йосип Шилінг

33. Іван Пантелєєв

34. Едуард Гриневич

35. Анатолій Жаловга

36. Назар Войтович

37. Микола-Олег Паньків

38. Леонід Полянський

39. Віталій Смолинський


Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG