Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 18:37

Блокпост «Курахове». Як виїхати з донецького гетто


Бойовики угруповання «ДНР» біля Старобешева. 24 лютого 2015 року. Ілюстраційне фото

Бойовики угруповання «ДНР» біля Старобешева. 24 лютого 2015 року. Ілюстраційне фото

Невже влада України вважає, що на танках гасають по «ДНР» нещасні донецькі пенсіонери, а не регулярні російські війська?

Спочатку преамбула, бо наболіло.

Дії всіх гілок української влади щодо громадян України з Донецька не піддаються жодній логіці – починаючи від 6 квітня 2014 року, коли декілька беззбройних проросійських «активістів» захопили приміщення Донецької облради.

Замість того, щоб здійснити зачистку приміщення, як це зробили в Харкові та інших обласних центрах, влада повірила Ахметову, який переконував, що він з кримінальними злочинцями, які насильно захопили адміністративне приміщення Донецької ОДА, домовиться. Про що зі злочинцями можна було домовлятись, не питали, і Ахметов не сказав й досі. Ось так докотились ми до того, що нами сьогодні керує Олександр Захарченко, технік-електромеханік 6 розряду, який торгував бройлерами і розмовляє матом.

Сьогодні він замість того, щоб сидіти в тюрмі, став діячем міжнародного рівня: підписує угоди разом з ОБСЄ, які тут-таки за 5 хвилин порушує. Під час підписаного ним «перемир’я» він обстрілює українські Маріуполь, Краматорськ, Мар’їнку, Авдіївку, захоплює Вуглегірськ, зрівнявши його з землею, та Дебальцеве. Добре дістається і Донецьку. Обстрілюються тролейбусні зупинки, школи, дитячі садочки та житлові будинки.

З кожним ухваленим спільно з путинськими терористами рішенням ситуація на Донеччині тільки погіршується.

Не пасе задніх у справі погіршення життя громадян України на окупованих Росією територіях і влада України. Крім скасування всіх соцвиплат, з 21 січня 2015 року у зоні АТО почала діяти система перепусток через лінію розмежування. Таким рішенням влада України перетворила території «ДНР» та «ЛНР» в таке собі гетто чи резервацію, де громадяни України стали безправними рабами і не можуть взагалі звідси виїхати без оформленого папірця.

Вони не можуть відвідати родичів, виїхати на територію, підконтрольну Україні, щоб зняти кошти з банківської картки. Порожніють магазини, які не можуть поповнити продуктами, бо продукти затримують на блокпостах; немає медикаментів.

*****

Я теж вирішила оформити омріяну перепустку і виїхала 23 лютого 2015 року, сподіваючись отримати її за 10 днів.

З Південного автовокзалу Донецька, майже порожнього, оскільки автобуси везуть тільки тих, хто має перепустку, з 6 години ранку (в Україні це 5 година, бо в «ДНР-ЛНР» московський час) возять людей на так звану лінію зіткнення – блокпост «Курахове», де, як ми дізнались, налагоджено прийом заяв на отримання перепусток.

Через кожні півгодини від’їжджають автобуси з бажаючими. Вартість квитка до блокпосту і назад – 70 гривень. Проїжджаємо практично безперешкодно три блокпости так званої «ДНР». Заходять озброєні бойовики, вітаються російською, поздоровляють чоловічу частину автобусу зі святом 23 лютого, адже «владою ДНР» цей день оголошено вихідним. Переконавшись, що в автобусі майже одні пенсіонери, бажають щасливої дороги. Тільки на одному блокпосту від перевіряючих надійшла пропозиція вийти чоловікам до 55 років з автобусу для пояснень. Таких виявилось всього двоє. Перевіривши у них паспорти та з’ясувавши, чого і куди вони їдуть, повернули їх в автобус.

Нарешті доїхали до КПП «Курахове». І тут з’ясовуєтсья, що змінились умови подачі заяв – чергові відмовляються їх приймати!

Пояснюють це тим, що були нарікання, немов здані на блокпосту заяви пропадають. Кажуть нам, що після 10 години (а у нас це після 11-ї) має приїхати представник координаційної групи сектору «Б» при Великоновосьолківському РВ ГУ МВС України і буде приймати у нас заяви. Посилились обмеження – тепер треба перепустку і на в’їзд в Україну, і на в’їзд в «ДНР».

Чекаємо. Пенсіонери, що роздобули бланки заяв, пробують їх заповнити. Не всім це вдається, бо тим, у кого рік народження 1932 – 1936, це просто не під силу. Намагаюсь консультувати – марне. Заповнюю сама. Вони тільки підписують за себе та за лежачу дружину.

Як правило, саме такий контингент пенсіонерів не переоформив пенсії в Україні через неможливість витримати процедуру та великі черги (треба було виїхати на територію України, знайти управління соцзахисту, отримати довідку переселенця, відкрити банківську картку та здати все це у пенсійний фонд). Сподівались, що все це скоро закінчиться, і проїдали кошти, відкладені на похорони. Кошти закінчились, і вони почали рятуватись від голодної смерті. На мій закид про «референдум» вони щиро дивуються. Щось навіть і не чули про таке.

Необхідних документів для оформлення перепустки із гетто у них немає. Є тільки копії паспортів та запис «маю бажання виїхати» – і далі до друзів, до племінників. І хоча б там переоформити свої мізерні пенсії, які вони не отримують 8 місяців, з липня, з часу, коли їм, немічним, приносили пенсії додому поштарі.

Чи зважить влада України на таке бажання цих ще поки що громадян України? Не знаю. Адже мала б відмовляти тільки небезпечним терористам. Приречено діляться, хто, скільки і як виживає без світла, без води та без газу. Які заспокійливі засоби приймати під час обстрілів. І де їх придбати, адже в аптеках з полиць щезли всі заспокійливі препарати.

А наше очікування представника триває. Годину, другу. В степу, на вітрі, на морозі! Всі замерзли. І хочуть вже по потребі. Автобуси і автівки стоять одна за одною. Посадки вздовж дороги немає.

Водій автобусу пропонує з двох ковдр спорудити туалет. До нас потягнулись бажаючі з інших автобусів. Жартують, що з інших автобусів треба брати за користування 2 гривні.

І немає злості, і немає ненависті. Спостерігаю за ними. Вони поводяться, як діти, і терплять незручності, терплять приниження запровадженої чиновниками з Банкової пропускної системи, терплять весь цей безлад, на який їх прирекла наша нова влада. Хтось має бутерброди, ділиться з іншими. Ковтають таблетки. Мужньо тримаються.

Чекаємо чиновника, а його все нема. Хіба йому є діло до цих нещасних з зони бойових дій, багато з яких живуть у сусідів чи орендують житло в центрі Донецька, де не так часто стріляють, як в Куйбишевському та Київському районах, що біля аеропорту, чи Петрівському та Кіровському районах, що межують з Мар’їнкою, яку бойовики хочуть захопити, бо своє житло вщент зруйноване?

Починаємо переговори з черговими, що багатьом з пенсіонерів може стати погано, а медична допомога ж тут відсутня. І таки поступились! Збираємо документи і несемо в таку тимчасову споруду, де вже інший черговий пропонує складати все це добро на столик.

Над столиком три номери телефонів для довідок. Старанно переписую, ще не знаючи, що вони всі три не відповідають. Запитую у чергового, скільки треба чекати на оформлення, адже заявлено до 10 днів. Пояснює, що на сьогодні, 23 лютого, оброблені документи тих, хто здавав заяви до 26 січня включно... От і вираховуйте самі.

А як же нам потім проїхати забрати перепустку? Пояснює: приїжджаєте до нас на блокпост, ми пересвідчуємось у базі в комп’ютері, що ваша перепустка готова, і пропускаємо вас у Велику Новосілку за нею.

На питання, чим же дістатись туди від блокпоста, адже це ще 70 кілометрів, каже: «Не знаю. Це ваша проблема».

Повертаюсь до людей, роз’яснюю все це їм. Пенсіонери розчаровані, бо ні фінанси, ні стан здоров’я не дозволить їм через місяць здійснити такий стокілометровий вояж за довгоочікуваною перепускою. Вони були переконані, що перепустки чиновник передасть на цей же блокпост, і старі зможуть їх тут отримати. Адже ми знали, що перепустки через лінію розмежування оформляються координаційними групами при управліннях МВС в Дебальцеві (тепер в Артемівську), Старобільську, Маріуполі та Великій Новосілці, також подати заяву можна на блокпостах першого рубежу, куди протягом 10 діб після подачі заяви повинні привезти вже оформлені перепустки. Тепер це змінилось. Неможливо буде отримати перепустку і тим лежачим, за яких здавали заяви їх половинки, бо перепустку людина повинна отримувати особисто, незалежно від віку і фізичного стану.

Не краща ситуація і в пенсіонерів, які поїхали здавати заяви у Велику Новосілку. Знайомі 23 лютого поїхали саме туди, сподіваючись, що це прискорить отримання документа. На КПП «Курахове» їх пропустили за пред’явленням оригіналу довідки переселенця.

В черзі були за номером 512 і далі. Приймають в день десь 80 осіб. Тому люди розходяться. І на 17.00 залишилось тільки 40 осіб з донецького автобусу. Попросили здати документи поза межами робочого часу, і працівник погодився, але оскільки автобусів на Донецьк вже не було, змушені були шукати, де переночувати. Порадили гуртожиток на краю Великої Новосілки за 40 гривень.

Рано о 9.00 виїхали назад до Донецька... Отже, витрачено 140 гривень за квитки «до» і «з» Великої Новосілки, 40 гривень за нічліг та 2 дні. І це можуть собі дозволити тільки пенсіонери з довідкою переселенця!

Через приблизно три тижні треба їхати отримувати довідки. І знову черги, і ще 180 гривень. Отже, треба витратити 360 гривень та 4 дні, щоб отримати перепустку.

*****

Українські чиновники порушують просто цілий розділ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України щодо людей, які опинились не зі своєї волі на окупованій території.

Вони пояснюють це тим, що звідти, з підконтрольної бойовикам території, йде великий потік зброї, вибухових речовин, в тому числі, для здійснення терактів. І переконані, мабуть, що особливу загрозу становлять пенсіонери з зони АТО!

Невже вони не знають про страждання людей при оформленні перепусток? Невже не можна на блокпостах здійснити перевірку сумки, з якою пенсіонер перетинає лінію зіткнення, без цих принижень, незручностей і витрачання коштів?

Правда, вже налагоджений бізнес зняття коштів з пенсійних банківських карток під 11%. І стоїть до таких бізнесменів черга.

Мабуть, влада й досі ще вважає, що на танках і градах гасають по «ДНР» оці нещасні пенсіонери та жителі Донецька, а не регулярні російські війська?

Без надії сподіваюсь, що будуть переглянуті непродумані, недолугі рішення щодо нас, і буде скасована принизлива процедура пропускної системи, яка не має нічого спільного ні з правами людини, ні з контролем за вивезенням зброї із зони АТО.

Катерина Полякова, інженер, м. Донецьк

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG