Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:56

Сам двох росіян лікував, були і військові у «відпустках» – хірург з Артемівська


Українські військові поблизу Артемівська, 23 лютого 2015 року

Українські військові поблизу Артемівська, 23 лютого 2015 року

«Всі ці курси долара – дрібні неприємності в порівнянні з мінометом або з залповою артилерією» – інтерв'ю з хірургом, який перейшов на бік України з «ДНР»

Антон Наумлюк

Незважаючи на оголошене перемир’я, в зоні конфлікту між українською армією і сепаратистами тривають сутички. Артемівськ –​ одна з «гарячих точок» у розпеченому Донбасі, місто, яке після відходу української армії з Дебальцева опинилося на лінії фронту. Тут, в Артемівську в госпіталі, лікують поранених українських військових – але не тільки їх, буває, що медичну допомогу доводиться надавати і тим, хто воює «по той бік». Про це кореспонденту Радіо Свобода розповів лікар-хірург артемівської лікарні Дмитро Бондар, який ще минулого року працював на стороні «ДНР». Ми публікуємо його емоційну розповідь з мінімальними правками.

– Я взагалі з того боку, я там працював. 18 липня все почалося у нас. Я поїхав на роботу. І почалося: в Артемівськ везли Нацгвардію, «донбасівців» і 128-у бригаду, а нам везли «партизан», як їх тоді називали. До 31 серпня ми жили на роботі, тому що піти було неможливо, постійні обстріли плюс поранені – цивільні, мирні...

За цей час було у мене четверо бійців з того боку... Тут навіть справа не в тому, хто вони, звідки вони – а справа в тому, що вони теж люди, помирають точно так само

Потім ми вийшли самі. Роботу треба було шукати. У Попасній був не варіант, тому що там лікарня ледве дихала. Влаштувався сюди працювати. За цей час було у нас... ну, особисто у мене – четверо бійців з того боку. Скажімо так, допомога їм надається в повному обсязі, абсолютно в повному. Тут навіть справа не в тому, хто вони, звідки вони – а справа в тому, що вони теж люди, помирають точно так само, і вони вже не бійці. Лікуємо по повній програмі, оперуємо. Останній випадок був – танкіст-навідник, 25 років – опік дихальних шляхів, опік обличчя, очі постраждали серйозно. Лікували. І плазму переливали, і кров переливали, підійшла, як це не дивно (сміється – ред.) Зробили все по повній програмі.

Дмитро Бондар

Дмитро Бондар

​До цього теж пара потрапила до нас. Вони заїхали на наш блокпост, це ще було в жовтні, там їх прийняли... У багажнику зброя була. Поранення в стегно, перелом стегна. Прооперували, місяць він у нас лежав, лікувався. Потім його обміняли, як я зрозумів. Якби тоді, влітку і навесні, не було б ось цих необачних заяв Михайла Коваля (на той момент – міністра оборони України – ред.), коли він сказав, що всіх з Донбасу треба в табори загнати, коли там тітка теж, відморожена на всю голову, Фаріон, по-моєму, стала заявляти, що нас тут усіх треба розстріляти і у в’язницю посадити... Це було сказано по «Інтеру», по центральному каналу. Якби не ці заяви, у цих хлопців було б набагато менше послідовників. Я скажу більше: на тій стороні, в тих містах, які обстрілюють, їх дуже мало... пишуть вже на парканах і на стовпах: «казаки, забирайтеся!»

Лікуємо їх повністю, це навіть без питань. З двох причин. По-перше, тому що рефлекс, тому що лікувати потрібно, а по-друге, виміняти можна буде

Я вчора був у Попасній, я сам звідти родом, обстріли тривають. Періодично по Горську, по Золотому летять. Відповіді немає поки, але це, знову ж, поки що. А люди там розуміють, що, якщо стріляють ці, то рано чи пізно полетить відповідь. Рано чи пізно! Ось буквально вчора я сам був там і чув – обстріл і все інше. Лікувати їх треба, лікуємо їх повністю, це навіть без питань. З двох причин. По-перше, тому що рефлекс, тому що лікувати потрібно, а по-друге, виміняти можна буде.

– Як сепаратисти самі ставляться до Вас і до того, що їм надають тут допомогу?

Ті, хто були ідейні, їх уже вибили. Ті, хто пішов туди і вижив, вже не хочуть воювати. Якби не ось ці ось постачання зброї і ось ці «казачки», все б давно затихло

– Та нормально вони ставляться. До них же теж доходить. І я скажу так. Ті, хто були ідейні, їх уже вибили. Ті, хто пішов туди і вижив, так вони вже не хочуть воювати. Якби не ось ці ось постачання зброї, якби не ці ось «казачки», це все б уже давно затихло. Ну немає у міліції на складах танків, «Градів», і безпілотників! Нема їх там і не було ніколи! Спочатку – так, були міліцейські три міномети, які десь вони взяли, я не знаю, але... Але те, що зараз... безпілотником керувати за місяць не навчишся, та й за два, я думаю, не навчишся. Якби не поставки зброї, це все б вже давно припинилося.

Я одне не можу зрозуміти: чого вони хочуть? Я реально не можу цього зрозуміти

Я одне не можу зрозуміти: чого вони хочуть? Я реально не можу цього зрозуміти. Не хочуть пускати в Європу? Ну, так нас туди ніхто не візьме, Україна у найближчі 20 років, я так розумію, – нікому не потрібний камінь на шиї. Хочуть знищити економіку? Так її вже немає. І це можна було зробити простіше, набагато простіше. Скільки у них людей у Верховній Раді – все можна було вирішити. Навіщо це все, я не можу зрозуміти.

– Ті, хто до Вас потрапляв, це місцеві жителі чи з Росії приїхали?

Сам особисто двох росіян лікував. Ну, людини 3-4 були місцеві. Це були і добровольці, і військові у «відпустках» так званих

– І місцеві були, і росіяни були. Сам особисто двох росіян лікував. Ну, людини 3-4 були місцеві.

– А ці росіяни – добровольці чи військові у відпустках?

– Це були і добровольці, і військові у «відпустках» так званих. Судячи з того, як вони тримають зброю і поводяться з нею... Спочатку це були адекватні хлопці, реально адекватні, з того боку. Тобто вони допомагали мирним, не було провокацій, годували, забезпечували щось. Потім усе змінилося, причому досить різко змінилося. Десь у жовтні-листопаді. Пішли провокації ось ці незрозумілі. Я говорю саме щодо свого району, ось тут, що я бачу, що я знаю чітко від людей.

Вони стали набирати вже масу неадекватів, які або кілька термінів відсиділи, або... Спочатку вони вивели всіх наркоманів, вони їх загнали на громадські роботи. Вивели всіх бандитів, закрили всі наркоточки. Ну, містечка маленькі, всі знають всіх. Реально вони ганяли наркоманів. Потім все різко змінилося. Стали вже... Скажімо так, їм це байдуже стало. Їм головною стала війна. Їм не важливо, що буде тут після війни, як буде після війни, як житимуть люди, де вони будуть жити. Ніхто не думав про те, чи потрапить у житловий будинок, чи потрапить кудись ще.

Дуже багато пішло мирних! Попасна, Дебальцеве, Миронівське. Я навіть не кажу про мужиків, а це бабусі по 80 років, це діди такого ж віку, це мінно-вибухова травма... дітвора, 7 років, 8 років. Відкриті переломи і все інше

Навіщо обстрілювати житловий сектор, там, де ніколи не було бійців, мені теж незрозуміло. Що стосується мирних, дуже багато їх було, починаючи десь від грудня. Дуже багато пішло мирних! Попасна, Дебальцеве, Миронівське. Я навіть не кажу про мужиків, мужики молоді, які боєздатні, а це бабусі по 80 років, це діди такого ж віку, це мінно-вибухова травма, дітвора, 7 років, 8 років. Відкриті переломи і все інше. Ось 13-го числа цього місяця, будь ласка, на м'ясокомбінат прилетіло – жоден військовий не постраждав. В Артемівську. Жоден військовий! Потрапило чітко в мирний район. Якби потрапило в сам м'ясокомбінат, міста б не було, тому що там аміак, і було б дуже весело. Було у нас семеро поранених та молода жінка і дитина. Це «Смерч» прилетів, касетний.

Український військовий у лікарні Артемівська, 18 лютого 2015 року

Український військовий у лікарні Артемівська, 18 лютого 2015 року

Я вчора був у Попасній, місто дуже побите. Не так, як Первомайськ, але... Первомайськ побили, звичайно, дуже сильно! У перші дні. Я теж не розумію, навіщо це було провокувати, тому що з Первомайська, фактично, нічого не летіло, а туди летіло по 120-150 снарядів. Тільки снарядів з артилерії, за день. Це реально було, це летіло. Стояла батарея, 128-й дивізіон, протитанковий, і летіло... Я розмовляв з батьками, вони там, удома були, чую – ба-бах... «У нас приліт». Це ще більше спровокувало народ, розумієте. Насамперед, я думаю, почалося все зі Слов'янська. Можна було зачистити це місто без артилерії.

– Місцеві жителі якось змінюють свій настрій?

На тій території залишилися ще ті, які вірять в ідею «русского мира» і все інше, але більшість прекрасно розуміє, що хорошого нічого з цього не вийде

– Так. Місцеві жителі змінюють свій настрій. Скажімо так, на тій території залишилися ще ті, які вірять в цю ідею «русского мира» і все інше, є такі, але більшість прекрасно розуміє, що хорошого нічого з цього не вийде. Росії не потрібні ці території, абсолютно не потрібні. Зруйноване місто з голодним населенням, без газу, світла, зі зруйнованими будинками – воно нікому не потрібне. І ці відновлення... Так, відновлення відбувались, але це була більше пропаганда.

Зараз ми розуміємо, як добре жили тоді, до війни. І зараз нам все одно, який курс долара. Зараз би перестали стріляти

Розбите Дебальцеве – що вони з ним робитимуть? Ну, шляхи вони відремонтують, а будинки? А хто буде працювати? А де людям жити? А водопостачання, а все інше? За великим рахунком, тут нікого абсолютно не хвилювало, поки не починали нагнітати з мовою ось цей момент, всім було начхати. Починають закручувати гайки: пишіть історію українською – мені це незручно! Я прекрасно розумію, з другого класу читаю вільно українською, але мені незручно писати! Починають нагнітати – починається протидія. Це нікому не треба, народ більше цікавила робота і зарплата. Зараз ми розуміємо, як добре жили тоді, до війни. І зараз нам все одно, який курс долара. Зараз би перестали стріляти – і люди б повернулися і стали б відновлювати якось щось. Якби все це закінчилося, всі ці курси долара, все це – дрібні неприємності в порівнянні з мінометом або з залповою артилерією. Ось так ось!

Зруйнований будинок у Дебальцеві

Зруйнований будинок у Дебальцеві

– А до Вас ставлення було нормальне, коли Ви працювали на тій стороні?

– Так, нормальне. Спочатку нормальне. Я ж кажу, спочатку так, а потім вони стали змінюватися. Ідейні, які реально хотіли зробити життя тут кращим... Скажімо, так: Майдан хотів зробити життя там кращим, а ці тут хотіли зробити життя теж кращим. Але їх уже вибили. Ставлення було нормальне спочатку. Потім... ну, по-різному. Мені особисто з'являтися там (на окупованій території – ред.) не особливо хочеться. Та мене туди і не пустять.

Там з магазинів вигребли все. Машини позабирали. За телефон у руках на вулиці – в комендатуру, в підвал, і розбираються відразу ж! Я коли сюди приїхав, перші дні... у мене телефон дзвонить на вулиці, а я його похапцем вимикаю

У Луганську я розмовляв з хлопцями – в принципі, місто існує. Не живе, але існує. Грошей не платять, люди на роботу ходять за інерцією, щоб не сидіти вдома. Тут є якийсь закон, порядок. Якщо, припустімо, ті ж армійці починають випивати і чудити, на них є комендатура, на них є, зрештою, звичайна міліція. Там усього цього немає. Щодо Первомайська – там з магазинів вигребли все. Машини позабирали. За телефон у руках на вулиці – в комендатуру, в підвал, і розбираються відразу ж! Я коли сюди приїхав, перші дні... у мене телефон дзвонить на вулиці, а я його похапцем вимикаю. Тому що не дай Боже! Рефлекс залишався.

Поранених українських військових привозять до лікарні Артемівська, 18 лютого 2015 року

Поранених українських військових привозять до лікарні Артемівська, 18 лютого 2015 року

І йдеш ближче до будинків, щоб, якщо свистить, то падати. Це реально було! Пішли в кіно, військовий якийсь фільм був, по ходу дії мінометний обстріл – так я під лавку мало не забився (сміється – ред.)

Пропаганда працює дуже добре. Скажімо так, за Артемівськ прилетіло, ну, наші це якось не використали. Зате коли прилітає там по мирних, вони це використовують дуже добре!

– Чи повертаються мирні жителі, які виїжджали на територію Росії?

Повертається дуже багато! Житло, робота, свій дім, своя квартира. Та своє місто, врешті-решт! Якщо припиняться обстріли, народ туди повернеться і буде все відновлювати

– Повертається дуже багато! Житло, робота, свій дім, своя квартира. Та своє місто, врешті-решт! Якщо зараз припиняться обстріли, дай Боже, народ туди повернеться і буде все відновлювати. За великим рахунком, людям, що живуть біля лінії фронту, їм все одно, яка влада, їм лише б не літало. Те, що буде гірше чи краще, це буде потім. Зараз головне, щоб не летіло, розумієте?

Від вересня два чи три кульові поранення були, і то це снайпери. Решта – осколки. Це війна артилерії

Ось це основне. Причому, на автомат уже навіть уваги не звертаєш. Свист, міна, «Град» – це так. За весь цей час, починаючи від вересня і до сьогоднішнього дня, два чи три кульові поранення було, і то це снайпери. Решта – це осколки, артилерія. Це війна артилерії, ось про що вся мова йде. Це війна артилерії. А що таке артилерія? Тут же одне місто плавно переходить в інше, межі немає фактично. Ось Горлівка, ось Микитівка – це одне і те ж. Первомайськ, Попасна, Гірськ, Золоте, Брянка, Алчевськ, Стаханов – якщо хочеш проїхати нормальною дорогою, освітленою, їдеш до Луганська через ці міста. Дорога всюди освітлена фактично, їдеш містом. І тут застосовується артилерія. А лікувати їх треба всіх! І вмирають усі однаково. І всередині всі однакові. Тому діватися нам нікуди. І дуже шкода, як ми жили добре...

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG