Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 20:30

Україні потрібно поламати плани Путіна стосовно Донбасу


Блокпост бойовиків угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним, на в’їзді в Горлівку, 14 грудня 2014 року

Блокпост бойовиків угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним, на в’їзді в Горлівку, 14 грудня 2014 року

Пора оголосити частину Донбасу територією, яку окупувала Росія. Україна поверне свої території дещо пізніше

Андрій Піонтковський

Значущим результатом мінських угод стало крихке перемир'я і фіксація нової, більш вигідної для Кремля лінії поділу сторін. Усе інше в тексті протоколу, підписаного колишнім президентом України, швейцарською громадянкою, монетизатором пільг і двома бомжами, – з галузі ненаукової фантастики.

Ілюзія збереження територіальної цілісності України (без Криму, зрозуміло) – той гачок, на який після провалу свого амбітного проекту «новоросії» Путін намагається підвісити українське керівництво. Кремлівській пастці можна протиставити тільки послідовну позицію України щодо «Лугандонії» та Криму.

Це тимчасово окуповані агресором території, в України немає військових можливостей їх повернути, рано чи пізно вона їх поверне іншими засобами, але сьогодні повна відповідальність за те, що там відбувається, – політична, економічна, гуманітарна – лежить на окупаційних владах агресора.

Андрій Піонтковський

Андрій Піонтковський

Моральний і юридичний обов'язок української держави – облаштувати всіх своїх громадян, охочих покинути окуповані райони, і використовувати всі можливі дипломатичні засоби для звільнення захоплених українських громадян, зокрема й тих, хто знаходиться на території Росії.

Нав'язувана ж Путіним гра в фіктивну територіальну цілісність вимагає від України, крім усього іншого, економічно утримувати створену Москвою в її тілі ракову пухлину. Довгий час Україну лякали другим Придністров'ям. Але виходить ще гірше. Молдова, принаймні, не фінансує Придністров'я. Для себе ж агресор залишає білосніжний одяг миротворця-посередника.

Гра в особливі статуси, в територіальну цілісність, в єдиний політичний простір – це все гра на Путіна. Нікуди він зі Сходу України не піде. Дуже просте питання – кордон він віддасть? Ніколи. Мотори своїх, шахтарів і трактористів, озброєних до зубів, прибере? Ні. Він захопив ці території і має намір їх використовувати, як гнійник, всередині України для розповсюдження хаосу на всю територію країни, блокування європейського вектора її розвитку.

Стратегія Путіна – задушити Україну не обов'язково військовими, а по можливості й економічними і політичними засобами, грою з нею в кішки-мишки, в уявну територіальну цілісність. Не минуло й дня після угоди про перемир'я, як російська сторона передбачувано порушила його в районі Дебальцева, а потім і Маріуполя. А їх величності польові командири – колишні десятники «МММ» і наглядачі копанок – вже почали диктувати Україні цілі глави її нової Конституції і визначати зовнішньополітичні орієнтири української держави. Пора виходити з цієї явно програшної гри з шулером та його «приблатненими» маріонетками і визнати «Лугандонію» тимчасово окупованою Росією територією.

Українська армія не може перемагати в наступальних операціях російську армію, яка багаторазово перевершує її в ресурсах (людських і матеріальних). Значить, після припинення вогню треба оголосити про відмову України вирішувати проблему звільнення Донбасу та Криму військовим шляхом і націлити ЗСУ на стратегічну оборону уздовж нових ліній розмежування з силами агресора. Це завдання цілком по силам українській армії.

І, навпаки, для Кремля спроби нового наступу, подальшого розширення окупованої території, подолання української активної оборони будуть коштувати дуже дорого. Як в масштабах людських втрат, неприйнятних для російського суспільства, так і в економічних збитках від різко посилених санкцій. При такому виборі військової стратегії втрачають будь-яку переконливість лукаві аргументи на Заході проти продажу Україні оборонної зброї (радари, дрони, джавеліни). Оснащення української армії сучасною зброєю не сприятиме ескалації конфлікту, а, навпаки, послужить стримуючим фактором проти подальшої російської експансії.

Що ж стосується звільнення окупованих територій, то Україна, яка добровільно відмовилася від третього у світі ядерного арсеналу, має повне право звернутися до світової спільноти, і насамперед до гарантів її територіальної цілісності за Будапештським меморандумом, з настійним закликом використовувати всі наявні в їх розпорядженні дипломатичні та інші невійськові засоби для повернення Україні захоплених у неї територій. США, як відомо, – одна з трьох ядерних держав, що підписали Будапештський меморандум. Є і ще одна причина, через яку США неминуче виявляться політично залученими в російсько-український та інші конфлікти, породжувані реваншистською концепцією «русского мира». І вже опинилися.

Ось вже більше року керівництво Росії та його пропагандистські структури займаються розгнузданим безвідповідальним ядерним шантажем, погрожуючи застосуванням ядерної зброї з будь-якого приводу. Нічого подібного не було за часів СРСР. Після екзистенційного досвіду кубинської кризи керівники СРСР і США вели себе винятково відповідально, розуміючи, що їхнє зіткнення стане всесвітньою катастрофою, і ні в якому разі не дозволяли собі залякувати або шантажувати один одного.

Нове покоління російських «керівників-гопників», що вийшло з пітерського підворіття, поводиться відповідно до свого життєвого досвіду. Віце-спікер Державної думи кожен день, збуджуючи телевізійний плебс, закликає спалити Париж, Київ, знищити повністю Балтику, Польщу, Німеччину. А альфа-самець «русского мира», заохочуючи, поплескує його по плечу: «Здорово запалює Володимир Вольфович!»

Ядерний шантаж став важливою частиною гібридної війни проти балтійських країн. Навіть найскромніша імплементація духопід'ємної програми «русского мира» зажадає зміни їх кордонів. Там же є російська меншина, яку Путін вважає своїм священним обов'язком «захищати». Але країни Балтії – члени НАТО, і Альянс зобов’язаний прийти до них на допомогу, якщо вони стануть жертвою російської агресії. Об'єднані сили НАТО, звичайно, можуть будь-яких зелених чоловічків елімінувати упродовж декількох годин, в якому б складі вони туди не прийшли. Але тоді, як попереджають російські пропагандисти та експерти в штатському, Росія буде готова застосувати ядерну зброю.

Задум сценарію розширення «русского мира», очевидно, такий: погрожуючи ядерною зброєю, змусити Захід відмовити у військовій допомозі балтійським країнам і тим самим не виконати свої зобов'язання за 5-ю статтею Статуту організації НАТО. Що означало б кінець НАТО, Заходу як суб'єкта світової політики і США як світової держави.

Розрахунок був на те, що Обама – слабкий президент, та й навіщо американцям втручатися в боротьбу за якісь віддалені і невідомі їм шматочки землі? Політично Москва ставила перед США класичне питання 30-х років минулого століття: ви готові померти за Нарву (Данциг)?

Але НАТО відреагувало досить жорстко на цей відвертий шантаж. На початку вересня на саміті в Уельсі було ухвалене рішення про дислокацію постійного контингенту НАТО на території Балтії та Польщі, і воно зараз реалізується. Там знаходяться і американські військовослужбовці. Їхня кількість там чисто символічна, ну, скажімо, 200 чоловік в Естонії та Латвії. Але сам факт їхньої присутності має величезне військове і політичне значення. Якщо ввічливі зелені чоловічки там з'являться, то Росія автоматично втягується в повномасштабне військове зіткнення з США, якого Москва розраховувала уникнути завдяки своєму шантажу.

Розмістивши своїх військовослужбовців в балтійських країнах і в Польщі, американці переадресували в Кремль поставлене ним запитання: «А ви, пане Путіне, готові померти за Нарву?» Путін був зважений і виявився дуже легким.

Ядерним шантажем займаються і персонажі, набагато більш витончені, ніж пан Жириновський, наприклад, директор Московського центру Карнегі Дмитро Тренін час від часу застерігає на сторінках респектабельних західних видань, де і коли загадкові Russians готові будуть застосувати ядерну зброю.

Частково цей шантаж спрацював, коли, почувши про готовність нового шефа Пентагону продавати зброю Україні, Ангела Меркель негайно згадала про нещодавнє зловісне попередження Треніна в інтерв'ю Financial Тimes і кинулася до Москви з Олландом в оберемку і з новою мирною ініціативою – до величезного полегшення Путіна, що знаходився вже більше двох з половиною місяців у тяжкій політичній ізоляції.

Але цей успіх не може бути довгочасним. Кремлівський шантаж тільки збільшує ймовірність продажу США зброї Україні, незважаючи на те, що Обама зовсім не хотів цього робити. Єдина в світі держава, порівнянна за ядерним арсеналом з Російською Федерацією, не може дозволити собі піддатися ядерному шантажу. Так само, як це ніколи не дозволила б собі Росія.

P.S. A поки володар мух упевнений, що він зачинив свою мишоловку: «Адже, якщо ви звернули увагу на мінський протокол, там йдеться про децентралізацію влади, а потім є виноска – що під цим мається на увазі. Так автори цієї виноски – наші німецькі та французькі партнери. Мінські домовленості – не тільки документ, який вироблений чотирма сторонами переговорів. Вони закріплені в резолюції Радбезу ООН і набули форми міжнародно-правового акту. Поки дотримуються мінських домовленостей, необхідності в екстрених заходах немає».

Андрій Піонтковський політичний експерт

Оригінал матеріалу –​ на сайті «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG