Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 01:07

«Майдан» Кошкіної: VIP-історія революції


Майдан Незалежності, Київ, 19 лютого 2014 року

Майдан Незалежності, Київ, 19 лютого 2014 року

Книжка цікава насамперед там, де йдеться про політиків: як сприймали Майдан, намагалися вплинути, очолити чи розігнати, як тікав і ламався Янукович… Однак політики не були «головними героями тієї історичної зими»

Із книжкою Соні Кошкіної «Майдан. Нерозказана історія» – із доволі претензійним підзаголовком «Головне розслідування подій Революції» – сталася кумедна історія. Книжка опинилася в тіні презентації, яка отримала неоднозначні відгуки. Когось обурило, що на презентацію прийшли колишні регіонали, когось неприємно вразив надто мажорний тон цього заходу… Утім, справа, звісно, не в презентації, а в самій книжці, яка однозначно заслуговує на увагу.

Безумовною перевагою цієї книжки є те, що в ній подані свідчення з обох сторін – і влади, і опозиції. Крім балансу свідчень, «Майдан» Кошкіної має інші риси хорошої журналістської книжки: перевага віддається фактажу та свідченням очевидців, мінімум власних оцінок, додумувань і всіляких «відсебеньок». І якщо першопричини якихось важливих подій невідомі – скажімо, хто вранці 20 лютого почав стріляти із філармонії або чому силовики вдень 21 лютого поспіхом залишили урядовий квартал, то авторка не наганяє туману, а чесно про це каже.

Мабуть, єдиним винятком із правила збалансованої подачі інформації є те, що автор некритично подає інформацію про те, що сутичка на вулиці Банковій 1 грудня 2013 року була організована провокаторами. Не беруся стверджувати, що провокаторів на Банковій не було, однак ситуація виглядала не так однозначно, як це випливає із наведених у книжці слів Петра Порошенка й Сашка Положинського. В усякому разі, Володимир Падура – один із членів «екіпажу» грейдера, який намагався таранити міліцейський кордон – розповідає про цю подію зовсім інакше, і його свідчення для розуміння цієї історії не менш важливі і не менш цікаві.

Зрештою, опозиційні лідери попервах називали провокаторами й тих, хто атакував міліцейські кордони на Грушевського, однак швидко зрозуміли, що симпатії Майдану на боці тих, хто б’ється з «ментами», а не виступає зі сцени…

Можливо, на цьому моменті й не варто було б загострювати увагу, але він характеризує основний недолік «Головного розслідування подій Революції». З книжки складається враження, що головними дійовими особами Революції гідності були політики. Що це наче була така собі шахова партія, де одні рухали загонами протестувальників, а інші – міліціонерів та «тітушок». Ну, інколи – починали грати в Чапаєва. Насправді, це не так. І якщо продовжити аналогію із шаховою партією, то принаймні із боку Майдану половина фігур на шахівниці ходила на власний розсуд.

Між «головним розслідуванням» і «нерозказаною історією»

В анотації на задній сторінці обкладинки сама авторка чесно каже про те, що книжка базується на «відвертих інтерв’ю з головними героями тієї історичної зими» – далі іде 17 прізвищ відомих політиків, представників великого бізнесу (зрештою, в Україні великий бізнес – це і є велика політика) і трьох (на той час) громадських активістів. Чи всі вони були щирі й відверті – по ходу книжки виникають великі запитання. Але справа не в цьому, а в тому, що політики не були «головними героями тієї історичної зими»! Вони лише впливали на розвиток подій чи підлаштовувалися, але аж ніяк не визначали революційний порядок денний. Аж ніяк не хочу сказати, що свідчення цих людей нецікаві. Навпаки! Ці свідчення є цінними, але вони не дають вичерпного уявлення про ті події.

Зрештою, самі опозиційні політики на сторінках книжки визнають, що активісти Майдану жили своїм життям, далеко не завжди дослухаючись до лідерів. Особливо це стало очевидним після того, як почалося силове протистояння.

У главі про події на Грушевського авторка наводить таке твердження Олександра Турчинова: «На Майдані ми все тримали під контролем, але Грушевського – це був уже механізм, який самостійно функціонував і регулював сам себе. У штабу (Національного спротиву, який очолював Турчинов – ред.) ніхто не запитував, що кидати і в кого кидати. Хоча треба відзначити, що через декілька днів це уже не був хаос. З’явилися нові польові командири…».

На наступній сторінці схожу характеристику дає також і Арсен Аваков. Однак свідчень цих польових командирів у книжці якраз і немає! На її сторінках взагалі бракує голосу Майдану (звісно, йдеться не про Євгена Нищука). Адже від самого початку описуваних у книжці подій було достатньо моментів, коли саме не персоніфікований Майдан мав вирішальний голос, а політики лише підлаштовувалися під розвиток подій.

Між тим, книжка цікава насамперед там, де йдеться про політиків – про те, як вони сприймали Майдан і реагували на нього, намагалися вплинути, очолити чи розігнати. Особливо цікаво, коли йдеться про дії влади: як готувалися до розгону студентів, як тікав і ламався Янукович… Тобто, якщо говорити про владу й опозицію – це справді «головне розслідування подій Революції». Однак, якщо говорити про зміну настроїв тих, хто вийшов на Майдан, як виникла і розвивалася самооборона, як протест переріс у повстання і революцію – це таки «нерозказана історія» в буквальному розумінні.

У книжці наведені твердження Сергія Тарути про те, що, на думку Віктора Януковича, подіями на Майдані з лікарні-в’язниці керувала Юлія Тимошенко. «Мовляв, це саме вона віддає усі команди». Це свідчить, наскільки неадекватно уявляв собі ситуацію тодішній президент. Думаю, так само було б помилкою вважати, наче політики мали вирішальний вплив на перебіг протесту та його переростання в революцію. Утім, без них ця історія також була б неповною.

Дмитро Шурхало – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG