Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 22:11

Працівники СБУ самі відвезли мене на обмін – підозрюваний у зраді журналіст Захарчук


«Мені дали папір підписати, що я хочу на обмін. Сказали, що іншого вибору в мене нема»

Працівники СБУ віддали представникам так званої «ЛНР» звинуваченого у державній зраді громадянина України під час обміну полоненими. А пізніше заявили, що не знімали з нього обвинувачень і що він буцімто переховується від слідства. На такій версії наполягає у інтерв’ю Радіо Свобода звинувачений у зраді українець, який працював на російські ЗМІ, Андрій Захарчук. За його словами, «звання» зрадника батьківщини є для нього дуже прикрим. Водночас Захарчук каже, що, живучи в Росії 3 роки, лишається абсолютно аполітичним і не знає, хто винен у конфлікті на cході України.

– Як би Ви прокоментували заяву СБУ про те, що Вам лише змінили запобіжний захід, а Ви самовільно виїхали до Росії?

– Це смішно. Щоб мене включили в списки на обмін, повинна бути підписана амністія, що з мене всі обвинувачення знімаються. Я таку заяву підписав. Працівники СБУ самі відвезли мене до Краматорська, де був обмін. Виходить, самі вони допомогли мені втекти до Росії.

– Вам підписана амністія?

– Так, інакше за законом бути не могло. На яких же підставах вони мене відпустили? Якщо вони кажуть, що був змінений запобіжний захід, то я теж повинен був папір підписати. Але я ж такого нічого не підписував. Вони мене самі відвезли, їм самим обмін був вигідний.

– А документи про амністію у Вас є?

Мені дуже прикро, що в моїй країні відбуваються такі речі

– Ясна річ, що нема. Я просив, але мені копії ніхто не дав. Це все робиться по напрацьованій схемі. Я вам можу сказати, що буде далі. Далі вони мене в міжнародний розшук оголосять. Мовляв, я втік. І знайдуться документи, які я, мовляв, підписав. Це зрозуміло, і мені дуже прикро, що в моїй країні відбуваються такі речі.

– А як тоді сталося, що як Ви кажете, Вас відпустили і обміняли? В чому Вас звинуватили?

– Я вже 3 роки мешкаю в Росії, у Санкт-Петербурзі, для мене нема різниці, чи людина росіянин, українець чи американець. Я ніколи в політику не влазив, я писав про спорт, про культуру, про життя міста. З цими самими завданнями й поїхав до України. На відпочинок до батьків, зробити матеріали по великих містах України. Ці матеріали є у вільному доступі, і там нема ні слова про українську владу, нічого поганого.

– Але Вас звинуватили не в наклепі чи «критиці влади» (такого бути не може), а в тому, що Ви фотографували стратегічні об’єкти?

– Миколаївський бронетанковий завод. Я про нього дізнався, коли вже перебував у Миколаєві. Пересічний чоловік на вулиці розказав мені, що цей завод зараз дуже багато працює, по 6 днів на тиждень. Сказав, як проїхати. Завод непомітний, у приватному секторі, невеличкий… нема знаків, що не можна фотографувати. Я зробив 2 фото фасаду, не залазив нікуди. Приїхала машина і мене забрали. Потім мені змінили звинувачення на те, що я співпрацюю з країною-агресором.

– А як сталося що Вас, як Ви кажете відпустили й обміняли? Ви були в Луганську, спілкувалися з представниками «ЛНР»?

Сказали, що іншого вибору в мене нема: «або сиди років 10, або іди на обмін»

– Після апеляції, яка була, звичайно, відхилена, мене повезли в СБУ, ми там балакали певний час, години чотири. І мені дали папір підписати, що я хочу на обмін. Сказали, що іншого вибору в мене нема: «або сиди років 10, або іди на обмін». Я, звичайно, підписав. У цю ж ніч мене повезли до Краматорська. Там я разом із полоненими «ЛНР» поїхав під Луганськ на обмін. Нас обміняли. Я був включений в офіційні списки. Я не міг туди потрапити без амністії.

За мене Плотницький попросив. Я здивувався. Але виявилося, шо він побачив відеозвернення моєї дівчини в інтернеті і його ніби це розчулило. Тож він вніс мене в списки, поставив ультиматум: якщо мене не будуть міняти, то нікого не будуть міняти. Виходить, що він мене врятував. Я від країни своєї такого не очікував, і тим більше я не очікував допомоги з «ЛНР».

– Чому, на Вашу думку, в СБУ, як Ви кажете, спочатку відпустили Вас, а тепер заявляють, що обвинувачення з Вас не зняті?

– Вони відразу, як мене взяли, зрозуміли, що зробили помилку. Спочатку думали, що я шпигун і вишукую матеріали для ФСБ чи ще для когось. Коли на третій десь день вони зрозуміли, що це не так, вони не знали, що робити, як з цієї ситуації вийти найбільш тихо. Але тихо не вийшло, а вийшло так. І тепер вони будуть іти до кінця.

– А яка Ваша точка зору на воєнний конфлікт в Україні?

Я підтримував Майдан, і мені в редакції ніхто претензії не ставив, що я ніби зрадник. Я не знаю, що там на війні, я не можу знати, що там відбувається. Я був тільки на обміні, два дні в Луганську

– Нема її, в тому то і справа, що я аполітичний. У мене дівчина росіянка, я з України. Я підтримував Майдан, і мені в редакції ніхто претензії не ставив, що я ніби зрадник. Я не знаю, що там на війні, я не можу знати, що там відбувається. Я був тільки на обміні, два дні в Луганську. Російських військ я не бачив, я бачив донецьких і луганських хлопців з донецьким акцентом.

– Як Ви, живучи в Росії, можете не мати ныякої точки зору на ситуацію в країні, наприклад, відсутність свободи слова, російсько-український конфлікт тощо?

– Я не маю погляду жодного. Але до української влади я ставлюсь гірше, ніж раніше. А хто має рацію, я не знаю.

– А як Ви сприймаєте те, як працюють російські ЗМІ, які часто публікують відверту брехню?

Вони помилися і помилку свою не визнали

– Це, звичайно, інформаційна війна. Але, може, колись я думав, що українські ЗМІ відрізняються від російських у кращий бік. Але коли зі мною ця ситуація відбулася і коли мої колеги, брат і я обдзвонили всі канали українські, ЗМІ, і ніхто не хотів за це братися, всі відхрестилися від цієї теми… Мені прикре «звання» зрадника Батьківщини. Я не знаю, чи мене взяли навмисно для обміну, не знаю, навіщо їм це було… Але вони помилися і помилку свою не визнали. Взяли б, перевірили і відпустили б. Але виправдальних вироків у нас же майже немає.

  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG