Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 16:58

По обидві сторони Перешийка: історії кримчан з материка і півострова


(©Shutterstock)

(©Shutterstock)

Журналіст «Крим.Реалії» поговорив із кримчанами, які опинилися по різні боки перешийка, і дізнався, чому одні в Криму залишилися, а інші Крим залишили

Київ – Рік тому почалося захоплення адміністративних будівель у Криму. Відтоді понад 20 тисяч кримчан залишили півострів. У соціальних мережах не вщухають взаємні докори в тому, що одні з Криму виїхали, а інші – залишилися і йдуть на компроміси з владою. Журналіст «​Крим.Реалії» поговорив із кримчанами, які опинилися по різні боки перешийка, і дізнався, чому одні в Криму залишилися, а інші Крим залишили.

«Я хвилювався через те, що у мене немає нормальної професії, якою можна заробити собі на життя в незнайомому місті», – розповідає Артур, філолог за освітою. Він залишився в Криму через страх не знайти роботу і житло на материку.

Я бродив містом, і час від часу мені зустрічалися мої однодумці. Як же ми були раді один одного бачити! Будь-яка така людина була мені ближчою за деяких старих знайомих. Ось тоді була надія. А після «референдуму» надії не лишилось

Після «референдуму» в хлопця надій не було. «Чорт, я пам'ятаю десятки людей з проукраїнських мітингів, які в житті не ходили на всякі мітинги, і тут пішли, тому що це реально була єдина надія якось вплинути на події. Було розуміння, що за нас вирішувати проблему ніхто не буде, вже точно не політики з Києва. І ось вже після цих зустрічей я бродив містом і час від часу мені на шляху зустрічалися мої однодумці. Як же ми були раді один одного бачити! Будь-яка така людина була мені ближчою за деяких старих знайомих. Ось тоді була надія. А після «референдуму» надії не лишилось», – розпалившись, говорить Артур.

Акція проти російського вторгнення, Сімферополь, 6 березня 2014 року

Акція проти російського вторгнення, Сімферополь, 6 березня 2014 року

Після «референдуму» у хлопця зменшилася зарплата, а незабаром закрилася й організація, в якій він працював. «Мені не платили мій мінімум у шість тисяч рублів через плутанину з перереєстрацією, тому роботу довелося змінити. Скажімо, середня сума чека в кафе, в якому я обідаю зі своєю дівчиною, становить 600 рублів. Білетик в кіно – 200. Квіти не знаю скільки коштують... А взагалі, робота є», – говорить Артур.

У подіях він звинувачує себе і дивується, чому багато кримчан вважають винними когось ззовні. Артур розчарований у своїх земляках. Розчарований їхньою пасивністю. Особливо виразно ця пасивність виявилася на останніх українських виборах в Криму, коли більша частина населення на них не з'явилася. «Я раніше думав: та пофіг, вони все одно на моє життя не впливають. Їхня справа – красти бюджет, моя – вибратися з цієї діри. А як підсумок – вони багатьох людей просто в ній закопали. Ось така історія про корисність виборів», – говорить Артур.

Але й після українських виборів на материку у Артура не з'явилося жодних надій. «Для мене було невеликим шоком проходження Опозиційного блоку та людей, що вже в минулих урядах були. Політика, газети, телебачення, думки експертів і подібні речі стали для мене порожніми. Взагалі, вся ця ситуація змушує почати мислити самостійно», – робить висновок чоловік.

Рік життя в Криму – це дні найепічніших розчарувань. І дні великих відкриттів, як, наприклад, «чувак» з тризубом на футболці, що гуляє центром Сімферополя

Через рік Артур планує все-таки виїхати на материк. «Далі – рік життя в Криму. Дні найепічніших розчарувань. І дні великих відкриттів, як, наприклад, «чувак» з тризубом на футболці, що гуляє центром Сімферополя, або квіти біля пам'ятника Шевченку. Час переосмислень всього і вся. Час спогадів про минуле і страху від невідомості й багатоваріантності майбутнього. Що буде далі – я не знаю. Але знаю, що коли-небудь я зберу чемоданчик і поїду в Херсон, вийду на вокзалі, пройдуся проспектом Ушакова і назад, поїду в Одесу, Львів, спробую потрапити в Ужгород, потім до Києва. Звідти, напевно, на схід. Полтава, Харків, Запоріжжя. Ну, а Донецька і Луганська область – це вже як час покаже», – натхненно говорить Артур.

«Люди страшенно зловтішаються»

Я живу тут, тому що люблю своїх рідних і Крим, з горами і морем, а не з депутатами і головами урядів

Ясмін, 21 рік. Після «референдуму» вона неодноразово поривалася поїхати, але через сім'ю та близьких вирішила залишитися. «В принципі, мені не було жахливо дискомфортно, щоб їхати. Я живу тут, тому що люблю своїх рідних і Крим, з горами і морем, а не з депутатами і головами урядів», – каже дівчина.

Севастополь, 2 березня 2014 року

Севастополь, 2 березня 2014 року

У довготривалій перспективі дівчина планує виїхати. І не тільки з Криму, а з країн СНД взагалі. «Чому? Я б хотіла, щоб мої діти жили в більш стабільних державах з іншими правовими умовами», – говорить Ясмін.

Через невиконання українською владою обіцянок у дівчини виникає відчуття покинутості. «Я про складнощі з документами, кордонами, паспортами і дипломами для кримчан», – пояснює вона.

Не розумію, навіщо потрібно всіх під одну гребінку, не я ж вибирала цю ситуацію. Більше того, не я її допустила

Крім того, почуття покинутості з'являється через «гарячі обговорення в соціальних мережах». «Йдеться про пости, в яких люди говорять про чергові санкції або обмеження, пов'язані з Кримом. Люди страшенно зловтішаються, мовляв, заслужено, так і треба кримчанам. Не розумію, навіщо потрібно всіх під одну гребінку, не я ж вибирала цю ситуацію. Більше того, не я її допустила», – обурюється Ясмін.

Вона підтримує тих, хто залишив півострів. І неважливо, виїхали вони на материк український чи російський. «У будь-якому випадку, молодці. Якщо людина бачила для себе в переїзді кращі перспективи – чому ні? Відмінні ініціативи», – вважає дівчина.

«Виховувати покоління зі здоровим розумом»

Громадський активіст Енвер з окупацією не змирився досі. І виїжджати він не збирається. «Особисте життя пов'язане з півостровом. І ще це – батьківщина», – пояснює хлопець.

Після «референдуму» він сподівався на негайну реакцію України й економічні санкції. Його надії не виправдалися, але хлопець не опускає руки і продовжує займатися громадською діяльністю, планує розвиватися і «виховувати покоління зі здоровим розумом». У нинішніх умовах йому погано вдається це зробити, «але вода точить камінь».

Енвера насторожує двояка політика української влади. «Ми не бачимо змін і політичної волі. Ми не бачимо хороших сигналів з материка, прозорості при створенні структур взаємодії з переселенцями і з кримчанами, що залишилися в Криму», – говорить Енвер.

Тим, хто виїхав, він хоче сказати одне: «Нехай частіше приїжджають. Хоча б раз на два місяці. Нехай дітей піднімають на батьківщині й організовують фонди допомоги кримчанам. Нехай приєднуються до спільних проектів і відеоконференцій і зберігають рідну мову», – звертається Енвер до переселенців.

«Без грошей далеко не заїдеш»

Просто страшно залишати місце, де народився. А що, якщо потім не буде шляху назад?

Світлана залишилася на півострові через батьків. «Батьки наполягли. Та й без грошей далеко не виїдеш з незакінченою освітою. Просто страшно залишати місце, де народився. А що, якщо потім не буде шляху назад?» Після «референдуму» студентці здавалося, що вона «просто спостерігає з боку за подіями серіалу, в якому зрештою все одно переможе справедливість».

Дівчина розповідає, що відчуття покинутості було в неї завжди. «Влада особливо не цікавилася Кримом і раніше. Зараз «нова влада» веде активну пропаганду своєї діяльності. Щось робиться, звичайно, але відчуття захищеності і впевненості в завтрашньому дні як не було, так і немає», – зізнається студентка.

«Мені було б приємно, якби ви підписали, що я із Сімферополя, це моє рідне місто»

Близькі люди почали змінюватися на очах. Таке відчуття, що я їх взагалі не знав

Костянтин Савчук із Сімферополя на початку квітня 2014-го вже був в Одесі. Розповідає, що виїхав, «тому що дихати стало важко». «І в прямому, і в переносному сенсі. Близькі люди, родичі, ті люди, з яким я спілкувався упродовж багатьох років, почали змінюватися на очах. Таке відчуття, що я їх взагалі не знав. І таких людей ставало все більше», – говорить Костянтин про настрої в Криму під час «референдуму».

Проросійський мітинг у Сімферополі, 6 березня 2014 року

Проросійський мітинг у Сімферополі, 6 березня 2014 року

Крім того, у нього почалися проблеми на роботі. Костянтину поставили умову: або він стає на російську сторону й отримує російське громадянство, або переїжджає і працює на материку. «Мені все-таки здавалося, що це тимчасово і краще перечекати цю ситуацію з близькими по духу людьми, все ж у своїй країні, в Україні, а не в окупації, тому що я на власні очі бачив, як це все відбувалося. Наше підприємство захоплювали люди зі зброєю, коли я саме був на роботі», – розповідає диспетчер авіапольотів Костянтин.

Як диспетчеру, йому запропонували переїхати в інше місто України за його вибором. «Мені пощастило. У нас був один роботодавець як у Криму, так і в Україні. І він запропонував усім переїхати. Зважилися на це відсотків 20. Дуже багато сумнівалися до останнього, зокрема і я. Я все думав, що це не може бути правдою, всі ці «референдуми». Тому тримався ще до квітня», – пояснює Костянтин.

Риторика політиків і «телевізорів» змінилася в інший бік, ніби змирилися вже з втратою

Виїжджаючи, він сподівався, що рано чи пізно справедливість переможе. «Сподівався, що скоро це все завершиться. І нарешті хотілося б повернутися додому. Але час минає, а нічого не змінюється, а навпаки, риторика політиків і «телевізорів» змінилася в інший бік, ніби змирилися вже з втратою», – розчаровується чоловік.

Коли Костянтин приїхав до Львова, то відчув привітність людей, але тепер хлопець відчуває себе «не зовсім у своїй тарілці». «Деякі люди говорили, що ви здали Крим, мало не зрадили Україну. Вони не розуміють, що всі ці «референдуми» були зроблені штучно, а те, що кримчани виходили зі своєї волі на проукраїнські мітинги, тут люди чомусь з рахунків скидають», – говорить Костянтин.

Тим, хто залишився в Криму, він хоче сказати: «Тримайтеся. Напевно, це тільки початок. І для нас, і для вас», – безнадійно каже Савчук.

«Не цунамі і не землетрус... а російська окупація»

Голова громадянської організації «Кримська хвиля» Оксана Новикова в Криму займалася бізнесом. З півострова вона виїжджала «похапцем». «Досить швидко вирішили їхати. Боялися, що закриють кордон відразу після «референдуму», – розповідає Оксана.

Де є молодь – там є майбутнє, де немає молоді – там немає майбутнього. Виходячи з цього, у Криму майбутнього немає

На материку їй готові були допомогти друзі, колеги та партнери. За словами жінки, вона їхала до Львова для того, щоб змінити щось в Україні, «щоб не втратити решту території і взагалі мати якесь майбутнє». Вона переконана, що на півострові ніякого майбутнього немає. «Мені дуже боляче думати про те, що наш Крим загине. Але, на жаль, відтоді як я виїхала, таке відчуття, що час там зупинився, і регіон просто притрусило пилом. Молодь виїжджає звідти. Львів сповнений молоді, тут постійно якийсь рух. Де є молодь – там є майбутнє, де немає молоді – там немає майбутнього. Виходячи з цього, у Криму майбутнього немає. Моєму синові 17 років, і ми поїхали вчитися», – пояснює Оксана.

Жінка точно знає, що коли в Криму буде нормальна юрисдикція і правове поле, коли «стануться реальні тектонічні зміни і в мізках людей, і в ситуації», вона повернеться. Повернеться, щоб зробити зі своєї малої Батьківщини щось дійсно справжнє і якісне, те, що матиме майбутнє. «Навіть забудова Криму відбувалася хаотично і, скажімо чесно, не дуже якісно. Я завжди говорила, що тільки яке-небудь цунамі або землетрус врятує Крим від такої ганьби. Ну, не цунамі і не землетрус... а російська окупація. Це навіть крутіше, чесно сказати. Вони там ще більше нароблять всякої капості. Потім це все доведеться змінювати і перебудовувати», – говорить Новикова.

Перебуваючи там, ти не помічаєш багатьох речей і починаєш вважати їх нормою. Намагайтеся все-таки виїжджати

На півострові в Оксани залишилося багато друзів, колег і колишніх партнерів, жінці хочеться побажати їм стійкості. «Перебуваючи там, ти не помічаєш багатьох речей і починаєш вважати їх нормою. Намагайтеся все-таки виїжджати», – говорить Оксана.

«Хочу тільки передати привіт своїм у Криму»

Студент географічного факультету Ленур Абібуллаєв виїхав через десять днів після «референдуму». Виїхав, бо не хотів отримувати російський паспорт, без якого не зміг би продовжити навчання в Криму на бюджеті.

У Львові Ленур відновив навчання і знайшов нових друзів. Каже, що адаптуватися було нескладно. Відчуття покинутості у студента немає. Тут він відчув підтримку з боку місцевого населення, студентів і викладачів.

Від мене відвернулися дуже багато моїх друзів через мої політичні погляди. Після того, як я перевівся у Львів, у мене взагалі залишилося тільки декілька справжніх друзів

У Криму ж, навпаки, відчуття покинутості було. «Від мене відвернулися дуже багато моїх друзів через мої політичні погляди. Після того, як я перевівся у Львів, у мене взагалі залишилося тільки декілька справжніх друзів, які продовжують зі мною спілкуватися», – розповідає Ленур.

Йому важко припускати, що буде далі. «Я не можу прогнозувати, тому що у нас в країні все може змінитися за дві-три години, а університет я закінчу через півтора-два роки», – каже студент. Однак після окупації Ленур планує повернутися.

Кримчанам студенту сказати нічого. «Переконувати когось я не збираюся, це безглуздо. Я вже зрозумів. Хочу тільки передати привіт своїм у Криму, от і все. Тим, хто залишився моїми друзями», – посміхається Ленур.

«Вони – герої»

Культурний менеджер Халіл Халілов продає готові музичні проекти і сам створює нові. «Коли все повернеться на місце, я перенесу все це в Крим», – говорить він.

В Криму інформаційна та культурна блокада

Халіл виїхав для того, щоб зберегти і розвивати культуру свого народу. Він упевнений, що в Криму у нього б цього не вийшло. «Я розумію, що в Криму інформаційна та культурна блокада. Наступний мій проект – це джазова школа, яку ми створили спільно з львівськими музикантами, на базі якої, швидше за все, відбуватиметься і модернізація кримськотатарської музики», – ділиться планами Халіл.

Рішення виїхати він ухвалив, коли зрозумів, що буде чинитися тиск на проукраїнське населення, на кримських татар, зокрема, й в галузі культури. Чоловік був не згодний з тим, що відбулося в Криму, і відмовився отримувати російський паспорт. А людям, які, незважаючи ні на що, продовжують залишатися в Криму, він говорить, що вони – герої.

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG