Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 06:50

Поки ми знімали, стали справжніми параноїками – автор фільму про Білорусь


Кадр з фільму «Made in BY»

Кадр з фільму «Made in BY»

Італійський режисер про Білорусь і те, як може творчість вижити в ієрархічному режимі

Ганна Любакова

«Європейська Північна Корея», «остання диктатура Європи», «країна-привид». Так документальний фільм «Made in BY» італійського режисера Луїджі Мілярді описаний на сайті. Сам режисер і знімальна група кілька разів відвідали Білорусь, в цілому вони жили тут близько двох місяців. Протягом цього часу спілкувалися з незалежними творцями – художниками, музикантами, журналістами, фотографами. Навіщо італійці поїхали знімати фільм про Білорусь, що їх найбільше вразило і чому вони називають її «Європейською Північною Кореєю»? Про це Радіо Свобода поговорила з режисером фільму «Made in BY» Луїджі Мілярді.

В Білорусі досі немає ні IKEA, ні Zara, ні H&M, ні Ryanair, ні Шенгенської угоди. Це може бути погано для білоруського громадянина, але – хоч це і цинічно – це добре для антрополога

– Мене завжди дуже захоплювала історія і культура колишнього Радянського Союзу. І Білорусь, на мій погляд, була місцем, де я міг досі побувати в екзотичній атмосфері ще часів перед так званою перебудовою. В Білорусі досі немає ні IKEA, ні Zara, ні H&M, ні Ryanair, ні Шенгенської угоди. Це може бути погано для білоруського громадянина, але – хоч це і цинічно – це добре для антрополога. Інший аспект, який мене дуже зацікавив, це спостереження за тим, як сильно політична система впливає на культурне життя, і як може творчість вижити в ієрархічному режимі.

– Ви приїхали до Білорусі і жили там якийсь час. Що Вас найбільше здивувало?

Кадр з фільму «Made in BY»

Кадр з фільму «Made in BY»

– На перший погляд, Білорусь здавалася мені набором красивих картинок з футуристичного фільму 20-х років Фріца Лянга. Те, що я побачив, коли прилетів до Мінська, було чимось величним і жалобним одночасно – це гранітні фасади багатьох будівель і гвоздики на вітринах квіткових магазинів в підземних переходах. Білорусь мені здалася скоріше не країною утопії, а країною негентропії, де все залишилося без змін протягом останніх десятиліть. Так само як японські солдати покинули острови, які утримували протягом 30 років після закінчення війни, білоруси, як мені здається, залишилися вірні лінії, незважаючи на новий напрямок, взятий історією, і відставку власного генерала.

Незважаючи на романтичний сценарій фільму, у мене склалося враження, що Білорусь має сильну, глибоку і цікаву культуру, яку слід відкривати. Я ніколи не жив у країні, в якій є диктатура. Я розмовляв з багатьма людьми в Білорусі та намагався більше зрозуміти ситуацію. З часом я розумів все більше, як це виглядає.

– І як на Ваш погляд, все це виглядає?

Це стереотип, що у важких умовах важко створити хороші твори мистецтва. Я вважаю, що в Білорусі є сильна незалежна культура

– Важко узагальнити, але мені здається, що ми можемо спостерігати сильний вплив політики на життя. Я також зустрів багатьох художників, тому що цей проект стосується мистецтва, культури. Тому я вважаю, що цей сильний вплив політики позначається також на мистецтві, культурі і на всьому іншому – на моді, графічному дизайні і так далі. Тобто це стереотип, що у важких умовах важко створити хороші твори мистецтва. Але я вважаю, що в Білорусі є сильна незалежна культура. Але навіть якщо художники не займаються якимось політичним мистецтвом, то політика також має на них вплив. Це і цензура, і самоцензура.

– На сайті фільму Ви говорите про Білорусь як про «Європейську Північну Корею», але коли Ви приїхали туди, Ви побачили вогнища незалежної культури, мистецтва. Чи змінилася Ваша думка про Білорусь в цьому контексті?

З 2013 року Лукашенко отримав ще більше влади, міжнародних кредитів – також і завдяки війні в Україні – тому зараз є навіть менше шансів для радикальних політичних змін

– Якщо говорити про політичні речі, мені здається, що Білорусь залишилася більше в радянському періоді, ніж Москва, хоча там теж важко створювати мистецтво. Ситуація, звичайно, розвивається дуже стрімко, але з 2013 року, я вважаю, Лукашенко отримав ще більше влади, міжнародних кредитів – також і завдяки війні в Україні – тому зараз є навіть менше шансів для радикальних політичних змін в короткостроковій перспективі.

– Чи були у Вас якісь проблеми в Білорусі, коли Ви робили фільм?

– Ні, у нас не було якихось проблем, також тому, що ми приїхали до Білорусі в якості туристів, знаючи, що нам було би набагато складніше, якби ми приїхали як журналісти. Незважаючи на те, що нічого не сталося, потрібно визнати, що ми стали справжніми параноїками в останні дні зйомок, особливо після розмови з Францишком Вечерком і Павлом Виноградовим. Ми почали чути дивні звуки в наших мобільних телефонах, під час користування інтернетом стали відбуватися дивні проблеми. Ми не знаємо, чи за нами стежили, але страх втратити записаний матеріал дава нам дійсно гострі відчуття.

– Який посил Вашого фільму до глядачів? Для кого Ви зняли фільм?

Це фільм для таких італійців і європейців, як я. Я точно не знімав фільм для активістів чи правозахисників

– Я намагався, наскільки міг, не давати якогось упередженого політичного послання глядачам, але політика є неминучою дійовою особою у фільмі. Я намагався перемістити фокус на культуру і на життя молодих людей, які поділяють мої цінності і мрії, як і багатьох європейців. І мета фільму – більше дізнатися про цих людей і ці історії. Тому це фільм для таких італійців і європейців, як я. Я точно не знімав фільм для активістів чи правозахисників.

Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG