Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 20:15

Маріуполь: місяць після обстрілу


Маріуполь, мікрорайон Східний, що постраждав від обстрілу, 27 лютого 2015 року

Маріуполь, мікрорайон Східний, що постраждав від обстрілу, 27 лютого 2015 року

«Якщо бойовики вирішать взяти місто, їхні втрати складуть від 8 до 12 тисяч живої сили». Репортаж із міста, яке було приморським, а стало прифронтовим

Антон Наумлюк

Східна околиця Маріуполя була обстріляна з реактивних установок «Град» 24 січня. Минув місяць, але більшість вікон багатоповерхівок спального району Східний, який потрапив під обстріл, досі обтягнуті целофановою плівкою, що гойдаються на вітрі. На стоянці і у дворах – згорілі каркаси машин, а величезні діри в панельних будинках лише укріплені сталевими пластинами, щоб зупинити подальші руйнування.

Плівку привезли волонтери, які були тут вже через півгодини після обстрілу. Район був поділений на чотири частини, за кожну відповідали або місцева влада, або адміністрація двох найбільших металургійних підприємств – «Азовсталь» і комбінату імені Ілліча. Судячи з розповідей місцевих жителів, офіційна влада займалася в основному евакуацією в центральній частині міста. Волонтери взяли на себе підвезення води та харчування, усунення пошкоджень і навіть деякі питання, пов'язані з похороном загиблих.

Наслідки обстрілу мікрорайону Східний

Наслідки обстрілу мікрорайону Східний

Перший обстріл стався вранці в суботу, на початку десятої. Найбільше постраждалих виявилося на прилеглому ринку «Київський», який в цей час був повний людей. Ще два обстріли сталися в обід і ввечері. Загинула 31 людина, 117 були поранені.

«Стріляли і звідти, і звідти, – показує на Схід і Північний Схід від міста місцева літня жителька. – Скільки людей загинуло, і ніхто не згадує. А Небесній сотні і пам'ятник поставили, і все. Це що, ми били цю Небесну сотню, чи що? Це все з Києва пішло. У неї хтось стріляв, а про нас ніхто й не згадав». Жителі Східного спілкуються неохоче, імен не називають, але виплескують роздратування на місцеву владу і страх повторення січневих подій.

«Сюди два снаряди влетіли, – показує на зруйнований під'їзд багатоповерхівки літній місцевий житель, який пропрацював все життя теслею на заводі «Азовсталь». – Один – в дитячий садок, інший – в насосну. Вікна всі повилітали. Обстріл тривав секунд 15-20. За всіма розрахунками стріляли з чотирьох «Градів», але один лупив на Талаківці (селище, розташоване неподалік від Східного. – ред.) Туди о 8-ій, а тут о 9:20 і з трьох сторін. Я відкрив вікно і в коридорі ліг. Сусід дивом вижив: пішов платити за інтернет, а перед ним «Град» вдарив – він за стінку сховався. Побіг додому, а тут знову вдарило. Сусідка вийшла з молоком, «Град» у двір потрапив, і її відкинуло. Вона встала і забігла в під'їзд, сховалася під сходи. А «Град» у під'їзд потрапив тут же. Добре, що двері залізні були закриті в під'їзд, інакше б все повибивало».

В обстрілі Маріуполя, як і інших міст і селищ Донецької та Луганської областей, українська сторона і бойовики звинуватили один одного. Спеціальна місія ОБСЄ після обстеження району обстрілу зробила висновок про те, що «Гради» стояли на території, підконтрольній угрупованню «ДНР».

Жителі Східного, які спостерігали і пережили обстріл, в більшості своїй з цим згодні. «Ми думаємо, що це «ДНР» шуронув, – розповідає колишній заводський робітник, який живе у Східному. – Завжди стріляли важкою артилерією в сторону полігонів (зайнятих сепаратистами – ред.) А в суботу «Гради» у відповідь. Як завжди, один іншого провокує, а інший стріляє. Але потрапити по житлових кварталах... Помилитися було не можна. Зараз навіть якщо хтось знає правду, він її ніколи не скаже. Тому що скажеш, а завтра тебе вже немає. Зі Старого Криму (селище в околицях Маріуполя, зайняте українською армією – ред.) не могли стріляти, це і дурню ясно».

Дві сторони Маріуполя

Навесні 2014 року місто певний час перебувало під контролем сепаратистів, коли будівля міськвиконкому була захоплена людьми з російськими прапорами і штандартами «Донецької народної республіки». 16 квітня натовп пішов на штурм казарм Національної гвардії, таранив ворота за допомогою автомобіля і закидав співробітників міліції, які відстрілювалися, «коктейлями Молотова». Загинуло 11 осіб. У травні збройне протистояння української армії і сепаратистів призвело до загибелі кількох десятків людей. Як і тоді, зараз місто розділене на дві частини: тих, хто підтримує бойовиків і налаштований доброзичливо до російської влади, і тих, хто називає себе українськими патріотами і підтримує зусилля Києва щодо боротьби з «ДНР» та «ЛНР».

Багато жителів Маріуполя, налаштованих проросійськи, вважають, що січневий обстріл був провокацією української сторони. «Це була провокація. Все місто це знає, – переконано розповідає житель Маріуполя, таксист. – Вночі вони витягали снаряди і зашпаровували воронки в асфальті. Потім інші довбали, щоб замести сліди».

Місцеві таксисти майже поголовно підтримують сепаратистів. Міліція, яка взяла під охорону мости Маріуполя після теракту в грудні 2014 року, коли був підірваний залізничний міст через річку Кальчик, таксистам не довіряє. Деякий час тому їм було заборонено користуватися відеофіксаторами через побоювання, що відео з блокпостів, куди таксі безперешкодно заїжджають, буде використано для наведення артилерії сепаратистів. Серед таксистів багато приїжджих із селищ, захоплених силами «ДНР», там для них немає роботи, але залишилися сім'ї та надії на краще життя, яке вони пов'язують з Росією.

«Коли сюди прийдуть російські війська, побудують шестисмугову дорогу і всі товари будуть йти через Маріуполь до Криму, – охоче пояснює молодий хлопець Микола, який приїхав з Горлівки, зайнятої сепаратистами. – Ось тоді заживемо нормально. У мене родичі в Ростові. Не можу до них проїхати, що за нісенітниця». Микола теж працює таксистом. Раніше, щоб отримати ліцензію на пасажирські перевезення, він поїхав би до Донецька, тепер документ можна отримати тільки в Києві. Очевидно, це одна з побутових причин сепаратистських настроїв маріупольських таксистів. Багато хто з них – приїжджі, що залишили родичів на непідконтрольній Україні території, з низьким заробітком і відсутністю перспектив.

Розгойдати бабусь-дідусів і весь цей проросійськи налаштований маргінальний шар вже не так просто

«Питання реальної загрози – воно не внутрішнє, – вважає координатор волонтерської організації «Ми разом» Петро Андрющенко, попри поширені серед населення настрої. – Розгойдати бабусь-дідусів і весь цей проросійськи налаштований маргінальний шар вже не так просто. Безумовно, люди малюють собі ілюзії, але потрібно розуміти, що суспільство в Маріуполі складається з 20 відсотків людей проукраїнської спрямованості, стільки ж – явно сепаратистських настроїв, а інші – «вата», тобто в голові порожньо, лише б гроші давали.

Петро Андрущенко

Петро Андрущенко

У всієї прогресивної молоді міста була мета вирватися звідси. Залишалися тільки ті, хто йшов на завод. Маріуполь за радянських часів був серед лідерів за підлітковою злочинністю. Зараз ця злочинність зросла. Але поки є страх перед сильним, вони будуть перешіптуватися по кутках, збиватися в купки, але на якісь активні дії не підуть», – каже Петро Андрющенко.

Зараз проукраїнських активістів більше. Ну, у всякому разі, вони себе більше проявляють

На думку Андрющенка, всі методи впливу на ту частину населення, яка підтримує сепаратистів, вже вичерпані. Проукраїнські активісти, які навесні лише спостерігали за захопленням будівлі міськвиконкому, тепер радикалізувалися і готові чинити опір. Багато з них брали участь у будівництві укріплень міста, виїжджаючи на блокпости цілими сім'ями. «Зараз проукраїнських активістів більше, – вважає Андрющенко. – Проросійські частково виїхали, а частково зачаїлися. Тобто активних наших – більше. Ну, у всякому разі, вони себе більше проявляють».

Маріуполь, 4 березня 2015 року

Маріуполь, 4 березня 2015 року

Обгорілий величезний будинок міськвиконкому так і стоїть у центрі міста із забитими вікнами і дверима. Зайти до нього неможливо, а до відновлення досі не взялися. У сквері перед будівлею постійно перебувають кілька літніх людей: за словами місцевих жителів, це проросійськи налаштовані комуністи.

Нова еліта

У лютому 2014 року, коли протистояння проукраїнських і проросійських сил ще не переросло в збройне, мер Маріуполя Ігор Хотлубей дозволив прикріпити собі георгіївську стрічку. Через місяць, коли перспектива проведення референдуму про статус Мауріполя стала явною, Хотлубей заявив про те, що не має наміру брати участь у найближчих виборах на посаду міського голови, однак він продовжує ним бути й донині. Проукраїнські активісти місцевій владі не довіряють і критикують її за нерішучість і бездіяльність. Єдина людина, чий авторитет визнається, – це новий керівник обласної міліції генерал-майор В'ячеслав Аброськін.

«По суті те, чим ми займаємося, вже переросло рамки просто гуманітарної допомоги, це вже політика, – вважає Петро Андрющенко. – Безліч волонтерських організацій роблять те, що повинна робити влада: евакуюють населення, збирають і розвозять гуманітарну допомогу, піклуються про плівку для розбитих вікон, про обмундирування для військових». Така ситуація, коли громадські активісти, часто критично ставлячись до місцевої влади, але продовжуючи декларувати ідеї Євромайдану, фактично замінюють роботу адміністрацій, спостерігається на всьому сході України».

Галина Одноріг

Галина Одноріг

Одна з маріупольських активісток Євромайдану Галина Одноріг розповідає, як вона вивозила переселенців із сіл Гранітне та Широкине, що зазнавали обстрілу артилерії. «Мені дзвонить МНС і каже: нам сказали, що ви займаєтеся евакуацією. Допомога якась потрібна? Я кажу: потрібна. Ось адреси, потрібно вивезти. Ні, кажуть. Давайте ми надамо психологів, машини. Але вивозити не поїдемо, там же стріляють». В результаті з Широкиного понад 600 чоловік було вивезено за допомогою броньованої машини, яку надала Національна гвардія. Одноріг довелося займатися і похоронами кількох загиблих під час січневого обстрілу в районі Східний.

Вони купили кілька сотень прапорів, дзвонять мені і питають: «Галино, а де їх вішати?

На вулицях Маріуполя зараз майорять українські прапори. У місті, де за єдність України і за приєднання до «ДНР» виходила приблизно рівна кількість мітингувальників, від таких проявів лояльності до недавнього часу утримувалися. За словами Галини Одноріг, прапори – це її ініціатива, яку підтримала адміністрація. «Вони купили кілька сотень прапорів, дзвонять мені і питають: «Галино, а де їх вішати?». Тобто вони не могли навіть самостійно вирішити, на яких вулицях розвісити вже готові прапори», – дивується активістка.

Денис Гаврилов

Денис Гаврилов

Місцеві адміністрації на сході України, не витримуючи конкуренції з волонтерськими організаціями, часто намагаються налагодити з ними обережну взаємодію. У Краматорську обласна влада запропонувала створити Волонтерську Раду, а в Маріуполі для організації захисту міста залучили активістів руху «Оборона Маріуполя». Його керівник Денис Гаврилов стверджує, що місцева влада, сили АТО та волонтери зробили все, щоб захистити місто у разі повномасштабного наступу сепаратистів.

Місто захищене трьома рівнями оборони, розширена система оповіщення, а час вживання заходів у разі атаки становить 5-7 хвилин

«Ніякої паніки немає, – заспокоює Гаврилов. – Місто захищене трьома рівнями оборони, розширена система оповіщення, а час вживання заходів у разі атаки становить 5-7 хвилин». За словами Гаврилова, адміністрація та «Оборона Маріуполя» організували навчання, на яких відпрацьовують дії під час можливої атаки. Втім, жителі міста в навчаннях участь майже не беруть.

Свічки на випадок перебоїв з електрикою – найбільш ходовий товар у крамницях Маріуполя

Свічки на випадок перебоїв з електрикою – найбільш ходовий товар у крамницях Маріуполя

Очевидно, що молодим проукраїнським активістам для продовження волонтерської роботи рано чи пізно знадобиться політична влада. Галина Одноріг зізнається, що більшу частину гуманітарної допомоги купує за свій рахунок, і її невеликий бізнес практично виснажений.

Якщо конфлікт триватиме ще рік, я не знаю, що буду робити. Я буду просто розорена

«Якщо конфлікт триватиме ще рік, я не знаю, що буду робити. Я буду просто розорена», – говорить вона. Щоб мати можливість і далі продовжувати займатися гуманітарною допомогою і постачанням збройних сил, активісти вже зараз намагаються потрапити в ради і виконавчі органи влади міст на сході України. Активний і начебто такий, який влаштовує владу, Гаврилов намагався 27 лютого висунути свою кандидатуру до складу міськвиконкому. Поки невдало.

Навіщо і кому потрібне місто

Щоб взяти Дебальцеве – залізничний шлях, що з'єднує Луганську і Донецьку області – сили сепаратистів пішли, на думку української влади, на пряме порушення мінських домовленостей. Не менше значення надається і Маріуполю. «Тут порт та аеродром. Якщо Маріуполь виявиться захоплений сепаратистами, то перемир'я, яке в черговий раз буде після цього оголошено, стане підготовкою вже до повномасштабної війни», – заявляє Ярослав Єрохін, активіст організації «Ми разом», який біг із захопленого сепаратистами Донецька. З ним згоден і Петро Андрющенко, який відзначає, що, якщо у «ДНР» є намір «прорубати» сухопутний коридор з Росії до Криму, то Маріуполь – єдине місто великого масштабу на шляху. «Якщо подивитися на берегову лінію, то такого великого міста на шляху до Криму більше немає. Залишається Бердянськ та Мелітополь», – зазначає Андрющенко.

Якщо взяти Маріуполь, то можна напхати «ДНР» будь-якою технікою, і сказати, що її зібрали тут на заводі

Ще одним фактором, чому Маріуполь може бути важливий для сепаратистів, є сталеливарна промисловість міста. «Маріуполь в змозі випускати броню для танків. «Азовмаш» і раніше робив БТР, а вже в Харкові їх укомплектовували баштами, кулеметами і всім іншим. Тут же робили і танкову броню, частини підводних човнів. Якщо взяти Маріуполь, то можна напхати «ДНР» будь-якою технікою, і сказати, що її зібрали тут на заводі», – припускає Андрющенко. Називають Маріуполь і «ключем до Києва», оскільки морський порт є одним з основних джерел валюти для української влади.

Незважаючи на деклароване відведення важкого озброєння від лінії фронту, місто готується до оборони ґрунтовно. За оцінками керівника руху «Оборона Маріуполя» Дениса Гаврилова, в нинішніх умовах під час взяття міста втрати сепаратистів складуть від 8 до 12 тисяч живої сили і 5-6 тисяч одиниць техніки. На думку активіста, сепаратисти навряд чи підуть на такі жертви.

Гаврилов, посилаючись на штаб АТО в секторі М, спростовує слова міноборони про те, що «ДНР» накопичує сили під Маріуполем. «Розвідка місцевого штабу АТО цього не підтверджує, – запевняє Гаврилов. – Ми подолали психологічний бар'єр, коли не могли стріляти в наших сусідів. Тепер в міліції тільки ті, хто готовий виконати наказ і померти. Раніше ми в людей стріляти не могли, тепер готові до цього».

Таку ж оцінку обороноздатності міста дає і начальник обласної міліції В'ячеслав Аброськін. Галина Одноріг, як і більшість активістів, які постійно виїжджають на передову, вважає, що як такого штурму міста очікувати навряд чи доведеться. «Набагато ймовірніше те, що сепаратисти обійдуть місто, захопивши навколишні селища, і підуть далі, а Маріуполь опиниться в кільці», – вважає активістка. Як у такому разі поведе себе населення, велика частина якого налаштоване проросійськи, передбачити неможливо.

Михайло Пасічний

Михайло Пасічний

«Оборона багато в чому буде залежати від морального духу тих, хто встане на шляху в якості опору, – вважає Михайло Пасічний, хірург, активіст, який брав участь у весняних проукраїнських мітингах. – Є люди, яким все одно – вони будуть боятися і ховатися. Є проросійськи налаштовані люди, які теж будуть тікати, і не встануть на шляху сепаратистів».

Однак, за словами Дениса Гаврилова, зараз в Маріуполі вже достатньо тих, хто готовий підтримати Збройні сили України під час наступу сепаратистів.

Ми всі з вами увійдемо в історію. Можливо, про когось не напишуть, але в історію ми всі увійдемо

Жителі, які виїжджали на Євромайдан до Києва і виходили навесні на вулиці Маріуполя з українськими прапорами в руках, ті, хто спостерігав збройні сутички 9 травня 2014, люди, які зазнали бомбардування «Градами» в січні, налаштовані рішуче. Вони порівнюють Маріуполь, який залишився під контролем України, і Донецьк, захоплений сепаратистами, і не мають наміру віддавати місто без бою, як це було минулого року. «Ми всі з вами увійдемо в історію, – заявляє керівник «Оборони Маріуполя» Денис Гаврилов. – Можливо, про когось не напишуть, але в історію ми всі увійдемо».​

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG