Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:26

Чи є в Україні справжні джентльмени? Чи спроможний глава держави їх знайти?

(Рубрика «Точка зору»)

7 жовтня 2014 року на сайті президента України був оприлюднений Указ № 760/2014 про створення Комітету з питань розвідки на чолі з радником Петра Порошенка Ігорем Смешком, «але ні його персональний склад, ні положення про його діяльність, ні структура та штатний розпис апарату забезпечення його діяльності так і не було затверджено» (Ігор Смешко). Чому?

Чотири місяці перегодом, 30 січня 2015 року, Порошенко підписав Указ №42/2015 «Про вдосконалення системи забезпечення керівництва, координації та контролю за діяльністю розвідувальних органів України». Попередній Комітет з питань розвідки ліквідовано, а його голову, Ігоря Смешка, звільнено від виконання обов’язків. Без жодних пояснень.

Голова нової структури мав у місячний строк внести проект Положення про Об’єднаний комітет і пропозиції щодо його персонального складу. Місяць вже минув. Жодної інформації про його керівника у ЗМІ не появилося. Може, і правильно – за давньою традицією ім’я справжнього очільника Секретної служби Великобританії залишається невідомим. Чи не тому Указ №42/2015 містить два пункти з позначкою «таємно»? Але ми не про це. Ми про винятково важливу роль розвідувальної служби в обороні Української держави.

Можна припустити, що структура, яку формував Ігор Смешко, не влаштовувала оточення президента. Категорично відкидати припущення стосовно існування агентів впливу в цьому оточенні не можна – противник надто зацікавлений в тому, щоб маніпулювати інформацією, що надходить до першої особи держави. Хай там як, але факт метушні довкруж української розвідки годі заперечити. І це – під час війни!

2500 років тому китайський стратег Сунь-цзи наголошував, що для перемоги над ворогом треба про нього володіти максимально повними знаннями, які можна отримати лише від людей і лише за допомогою розвідки.

Большевики це також добре розуміли. Так, 6 вересня 1920 року, розглянувши причини поразки в польській кампанії, Політбюро ЦК РКП (б) вирішило кардинально реорганізувати закордонну розвідку: «Враховуючи те складне міжнародне становище, в якому ми перебуваємо, треба поставити питання про нашу розвідку на належну висоту. Тільки серйозна, правильно поставлена розвідка врятує нас від випадкових ходів наосліп».

Під час підготовки в грудні 1952 року проекту постанови ЦК КПСС «Про Головне розвідувальне управління МҐБ СССР» на одному із засідань Комісії Сталін висловив своє зауваження: «У розвідці ніколи не будувати роботу так, щоб направляти атаку в чоло. Розвідка має діяти обходом. Інакше будуть провали, і важкі провали. <…> Постійно змінювати тактику, методи. Постійно пристосовуватися до світової обстановки. <…> Найголовніше, щоб у розвідці навчилися визнавати свої помилки. <…> Не можна бути наївним у політиці, але надто не можна бути наївним у розвідці. <…> Розвідка – свята, ідеальна для нас справа. У розвідці має бути кілька сотень людей-друзів (це більше, ніж агенти), готових виконати будь-яке наше завдання».

Чим не підказка для керівництва Української держави? Але. Стратегія національної безпеки України досі не ухвалена, не затверджена Воєнна доктрина, хоча обидва документи мали бути підписані Президентом ще до кінця 2014 року. Кадрові призначення людини, наділеної статусом «верховного главнокомандувача», вже навіть не дивують. Чого лише варта історія з «незамінимим» Гелетеєм… Чимало запитань і до нинішнього начальника Генерального штабу Віктора Муженка, який, зокрема, після проведення так званої операції з виведення українських військових із Дебальцевого звітував президенту Порошенкові, що на відновлення залізничного вузла у Дебальцевому терористам знадобиться 8-9 місяців.

А що ж розвідка? «За даними розвідки, залізничний вузол у Дебальцевому відновлений. Ворог використовує його для транспортування озброєння та військової техніки в зазначений район» (речник штабу АТО полковник Андрій Лисенко). То де раніше була розвідка? Що змусило начальника Генштабу ввести в оману президента?

Перетворити українське військо на сучасне, не влізаючи в політику, неможливо. При цьому слід пам’ятати, що розвідка політику не творить, а є лише її інструментом. Розвідка покликана знаходити джерело проблеми і визначати можливості його усунення чи нейтралізації, а не воювати з наслідками. Розвідка завжди має діяти за планом. Причому план цей не призначений для того, щоб улещувати керівництво.

Україна щодня зазнає величезних збитків через війну, втрачає шанси розвитку через блокаду інвестицій. Та замість того, щоб ініціювати позовні акції в міжнародних судах проти Росії (вартість її закордонного майна, що може перейти у відповідальне управління судових виконавців, співмірна зі збитками, які Російська Федерація завдала Українській державі), українські чиновники блукають світами, вишукуючи гроші для закупівлі газу у ворога. Для нашої зовнішньої розвідки лише на міжнародному правовому полі непочатий край роботи. Йдеться, зокрема, про ретельний пошук юридичних каналів для обґрунтування позовів і збору документів з метою створення бездоганної доказової бази. Конкретні судові постанови за фахово підготовленими позовами спроможні «придушити» ворога скоріше, ніж, скажімо, блокування системи SWIFT, на що невідомо коли зважаться Захід і невідомо коли таке блокування дасть результати. Скептики, які сумніваються в оперативності дії європейських арбітражних судів, можуть скористатися загальнодоступним порталом Мін’юсту Німеччини – якщо тамтешній адвокат переконаний у бездоганності фактів з боку клієнта і впевнений в отриманні винагороди за свою працю, справа довкруж позову «закипає». Коли літаки «Аерофлоту» або торговельні кораблі Росії будуть арештовані в портах «далекого зарубіжжя», коли їхні екіпажі почнуть харчуватися сухпайком, тоді Кремль буде змушений увімкнути «задній хід»…

«Ця робота надто важка і брудна, тому займатися нею можуть тільки джентльмени» – знаменита фраза, яку приписують серу Френсісу Уолсінгему, одному із засновників англійської Секретної служби. Висновок, зроблений у XVI столітті, залишається актуальним для розвідки будь-якої країни. Питання: чи є в Україні справжні джентльмени? Чи спроможний глава держави їх знайти?

Олег Романчук – публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум»

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Олег Романчук

    Олег Романчук – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси ЛНУ імені Івана Франка, член Національної спілки письменників і Національної спілки журналістів. За першим фахом – радіофізик. Від 1993 року – шеф-редактор (засновник) журналу політології, футурології, економіки, науки та культури «Універсум». Лауреат премії імені Івана Багряного 2008 року «за визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства». Лауреат міжнародної літературної премії 2009 року імені Дмитра Нитченка. Лауреат конкурсу українського фонду Воляників-Швабінських за навчальний посібник «Системний аналіз у журналістиці». Лауреат обласної премії імені В’ячеслава Чорновола 2012 року за публіцистичну збірку «У пошуках універсуму». Автор книги публіцистики «Перезаснування України» (2013).

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG