Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:39

Московські технології не спрацювали в Україні – російський режисер


Крістіан Жереги на фронті

Крістіан Жереги на фронті

Всі схеми, які були застосовані для боротьби з Майданом, були написані десятки років тому в Москві, з урахуванням психології росіян – режисер Крістіан Жереги

Російський громадянин, кінорежисер і журналіст Крістіан Жереги звернувся до Петра Порошенка з проханням про надання йому українського громадянства. Його прохання знайшло відгук в Адміністрації президента України. Крістіан, син відомого молдавського кінорежисера Валерія Жереги, живе в Києві вже кілька років, у 2014 році був активним учасником Майдану, отримав поранення. У червні він став добровольцем батальйону «Київська Русь», що бере участь у боях на Сході країни.

– Ви ще в дитинстві стали свідком ключової події, яка супроводжувала прихід Володимира Путіна до влади: вибухів житлових будинків у Москві. У Вашому будинку теж шукали гексоген. Що Вам запам'яталося?

Державі-агресору, щоб відвернути увагу від економічних проблем, ефективніше використовувати теракти всередині держави

– У 1999-му мені було 9 років, все це відбувалося в нашому районі. Добре пам'ятаю хвилі паніки, підозрілості. Народ був сильно наляканий. У моєму будинку була евакуація, вночі вибігали в шкарпетках на вулицю, стояли з дітьми кілька годин перед під'їздом у темряві. Я пам'ятаю цей страх, і на мене це справило дуже велике враження. Це одна з основ, яка сформувала мою картину світу, тому що завжди було питання: кому це було потрібно і для чого? Зараз, у більш зрілому віці, я починаю доходити певних висновків. Державі-агресору, щоб відвернути увагу від економічних проблем, ефективніше використовувати теракти всередині держави. Багато питань, на які у мене немає відповідей, але є привід замислитися.

– З цієї історії почався путінізм, і вже тоді розумні люди здогадувалися, до чого це все веде. Але багато росіян Вашого покоління, все свідоме життя яких пройшло за Путіна, не тільки не висловлюють невдоволення скороченням громадянських свобод, але навіть мріють про повернення до Радянського Союзу, коли взагалі ніяких свобод не було. Як Ви пояснюєте цю парадоксальну тенденцію?

Впроваджувалась терпимість до корупції всередині держави – думка про те, що корупція непереможна, треба просто звикнути, всі так живуть, не треба висовувати голову з ями

– Я народився в 1990 році, в 1999-му моєму поколінню було 9-10 років, перші класи школи. Далі – рання молодість, час вступу до інституту, йде формування. Страх впроваджувався усюди, ксенофобія, нетерпимість на національному підґрунті, нетолерантність, страх перед представниками законної влади, який впроваджувався через телебачення, «Вулиці розбитих ліхтарів» та інші серіали, терпимість до ідеї корупції всередині держави – думка про те, що корупція непереможна, треба просто звикнути, всі так живуть, не треба висовувати голову з ями. Те, що відбулося в останні роки, спортивно-військова путінська доктрина – це кінцевий щабель зміни масової свідомості, яка відбувалася від 2000 року. Всі ці фактори призвели до формування потреби в жорсткому лідері з ідеологічною концепцією держави – те, що зараз ми можемо назвати путінізмом.

– Проте Ви знайшли сили для опору і виробили абсолютно протилежний світогляд. Як Вам це вдалося?

Я помітив таку тенденцію: коли відбувалися якісь події в Москві, політичні колапси, відразу в якомусь із регіонів відбувався теракт, повінь, що-небудь

– Від 2007 року я працював на російському телебаченні на різних телеканалах. Методологія зміни масової свідомості була вже тоді помітна. Я помітив таку тенденцію: коли відбувалися якісь події в Москві, політичні колапси, відразу в якомусь із регіонів відбувався теракт, повінь, що-небудь ще, що миттєво перемикало інформаційне поле на цю проблематику.

У 2007 році я вперше приїхав до України, до країни абсолютно не знайомої. Я був вражений тим, що все, що було ідеологічно всотане, не мало точок дотику з дійсністю, яку я бачив. У мене виникло запитання, чому так активно пропагується україноненависництво. Я вивчав історію України, побачив, наскільки сильно змінена історія: Україна взагалі виключалася з поля зору, про Київську Русь мало говорилося. У підручниках – половина сторінки, а все інше – вже історія Росії. Це один з моментів.

Другий момент – те, що мене безпосередньо торкнулося. У 2007 році був теракт у московському метро. Я їхав у наступному поїзді. Другий раз у житті я стикнувся з терактами безпосередньо, з тих пір у метро не їжджу. Система законів, податків, рейдерство, міліцейське свавілля, соціальна незахищеність – все сприяло народженню думки, щоб виїхати з Росії. Зазвичай усі вибирають напрямок на Захід, але я звик до слов'янського суспільства. Я спілкувався з російської опозицією, але відчував, що це абсолютно безглуздий рух, якому настільки міцно закручені гайки, настільки щільно перекритий кисень.

У російській інформаційній війні, як правило, міняють місцями причину і наслідок – це дуже характерна риса

Потрапивши на Майдан, я побачив на власні очі всю міць інформаційної боротьби проти України, коли десятки видань дають абсолютно неправдиву інформацію, яка не збігається з реальністю. Я був учасником великої кількості подій на Євромайдані, своїми очима бачив, як усе відбувалося. У російській інформаційній війні, як правило, міняють місцями причину і наслідок – це дуже характерна риса. Якщо на Майдані з лінії розмежування «Беркут» починав штурм, а потім відступав під контратакою, то в російських ЗМІ це уявлялося як провокація, яка почалася з ініціативи прихильників Майдану, які напали на «Беркут», якому довелося відступити.Завжди мінялися місцями причина і наслідок.

– Ви зазнали поранення на Майдані. Як це сталося?

– Мене поранили не надто тяжко, героїзму особливого не було. Це була ніч з 18 на 19 лютого, якраз, коли була зроблена спроба силового розгону, Майдан з усіх боків був оточений, на площі були знищені намети, лінії барикад були прорвані, точилося люте зіткнення із застосуванням зброї, «коктейлів Молотова», застосовувалися спецзасоби – шумові гранати, які обмотувалися скотчем, там були загорнуті камені, гайки і все, що можна було знайти. Якраз одна така граната в мене дуже вдало потрапила, і це мене вивело з ладу на певний час.

– Як Ви думаєте, чому, за всієї схожості режимів Януковича і Путіна, в Україні виник сильний рух опору, який переріс у революцію, а в Росії уявити собі Майдан неможливо?

Україна більш схильна саме до горизонтальної системи організації, коли немає вертикальної ієрархії: без верхівки організація продовжує працювати. Напевно, це було не враховано в тій розробці, яка велася режимом Януковича

– Я завжди ставив собі це запитання. Справа в тому, що всі схеми, які були застосовані під час Майдану, вся система боротьби була розрахована на ліквідацію вертикальної ієрархії в структурах. Це все технології, написані десятки років тому в Москві, написані КДБ, міліцією, з урахуванням психології росіян. Не врахували, що Україна з огляду на інші психологічні особливості більш схильна саме до горизонтальної системи організації, коли немає вертикальної ієрархії: без верхівки організація продовжує працювати, тому що є горизонтальні зв'язки. Так завжди було. Історія України, історія козацьких підрозділів про це яскраво говорить. Українці – просто інша нація, яка набагато гостріше реагує на залякування, на силову протидію.

Україна не настільки централізована, тут такі центри, як Дніпропетровськ і Львів, мають значний вплив, і люди не прагнуть «побачити Київ і померти»

Напевно, це було не враховано в тій розробці, яка велася режимом Януковича. Все-таки технології московські, а в Росії державна влада, всі ресурси відрізняються. Україна не настільки централізована, тут такі центри, як Дніпропетровськ і Львів, мають значний вплив, і люди не прагнуть «побачити Київ і померти». Саме через цю різницю сталося те, що сталося. Люди тут набагато швидше об'єдналися горизонтально, їм не потрібні були лідери. На Майдані було багато різних лідерів, які між собою домовлялися, їх не можна було затиснути лещатами. Не було одного лідера, як, наприклад, Навальний, якого можна закрити, і на цьому вся організація розвалюється. Ось це ключова різниця.

– Якби Ви знімали фільм про свій власний Майдан, яку сцену зробили б центральною?

– Українці схильні до того, щоб гасити пожежу, не шкодуючи себе. Не стільки героїзм, скільки жертовність, хоча героїзм теж. Був випадок, який стався після розстрілів на вулиці Інститутській, – наступного дня зібралися вшанувати пам'ять загиблих.

Так було під час всього Майдану: там, де було небезпечніше, туди всі і йшли

Вся країна знала про те, що сталося, що силовики застосовували зброю, на Інститутській були масові розстріли, багато жертв. Уявіть собі таку мізансцену, коли на сцені Майдану стоїть величезна кількість людей, які прийшли туди з дітьми, з сім'ями, літні люди в тому числі, просто звичайні люди, які прийшли підтримати Майдан. Раптом на іншому кінці Інститутської пролунали дуже гучні два хлопки, що звучать, як постріли. Зі сцени Майдану помилково озвучили, що пролунали постріли і терміново потрібні медики. Уявіть: люди налякані, що відбуваються розстріли, що вже там убивають. Замість того, щоб натовп відхлинув, пішов в інший бік, ті, хто були з дітьми, намагалися б їх захистити, почалася б паніка, – замість цього вся ця юрба пішла в ту сторону, звідки лунали постріли. Можете уявити цю мізансцену, цей масовий рух?Найяскравіший епізод, бо так було під час усього Майдану: там, де було небезпечніше, туди всі і йшли.

– Відразу після Майдану Ви поїхали до Криму і бачили його захоплення...

– У Криму я опинився з низкою воєнкорів, журналістів – це було 24 лютого. Як тільки пішов перший тривожний дзвіночок про те, що відбувається там, мене попросив телеканал Бі-Бі-Сі бути їхнім спеціальним кореспондентом, документалістом, поїхати до Криму, я погодився і відразу поїхав. Буквально в першу ж ніч, коли я приїхав до Криму, я був свідком введення російських військ, машин з номерами кавказького регіону, які перекидали через кордон, особового складу, прапорів і всього такого, що потім активно приховувалося Росією. І перше ж захоплення бази в Балаклаві було мною зафіксоване на камеру, через кілька годин воно вже з'явилося в ефірах того ж Бі-Бі-Сі, CNN та інших телеканалів.

Крістіан Жереги під час акції на підтримку Олега Сенцова

Крістіан Жереги під час акції на підтримку Олега Сенцова

– Чи не думаєте зробити документальний фільм?

– Звичайно, момент втрачений, вже рік минув. Ситуація ускладнюється, і те, що здавалося тоді найзмістовнішим, зараз стає менш змістовним. Я був не тільки спостерігачем, але й учасником подій і камеру відкладав. У Криму займався завезенням гуманітарної допомоги. У АТО надавав волонтерську допомогу. У зв'язку з цим не було можливості документальне кіно робити. Але, я думаю, рано чи пізно картина з'явиться.

– Чи можна говорити, що після революції в Україні стався культурний вибух? Зявилося щось нове в українському мистецтві? Напевно, про кінематограф передчасно говорити, тому що це довгий процес...

Українське кіно зараз – це складний вінегрет з патріотизму, ура-патріотизму, людей, які звикли жити на найбільших державних відкатах, псевдопатріотів і взагалі аполітичних людей

– Я б відзначив проект «Вавилон-13», в якому я теж брав участь. В українському кіно зараз ситуація досить непроста. Це складний вінегрет з патріотизму, ура-патріотизму, людей, які звикли жити на найбільших державних відкатах, псевдопатріотів і взагалі аполітичних людей. Зараз кіно переживає складний період. Ми хочемо сказати нове слово в кінематографі, сподіваюся в цьому брати участь, але зараз довелося відкласти роботу над великим мистецьким проектом про антитерористичну операцію, точніше, про війну Росії та України.

Документальне кіно довелося теж відкласти, тому що війна зайшла у складну фазу. Але Ви маєте рацію в тому, що стосується культурного сплеску в Україні, народженого цими подіями, починаючи з Майдану. Я б відзначив пласт графічної культури, літературу, поезію, бо зявилася неймовірна кількість талановитих людей, які ніколи цим не займалися і раптом почали писати, виробляти якийсь продукт. Характерно, з яким гумором це відбувається. Тому що всі інформаційні вкидання, що в Україні вбивають снігурів, у Слов'янську розпятий хлопчик, гвалтують інвалідів війни, принизлива назва «укроп» – все перетворилося в елементи гумористичної культури. Можна часто зустріти шеврони «хунта» і «укроп», які з'явилися після цих вкидань. «Укроп» – це взагалі стало однією з національних ідей в Україні, тому що георгіївську стрічку, якою користується «Новоросія», називають колорадською, а укроп – це та рослина, якої колорадський жук дуже боїться. Ця ідея обіграна зараз скрізь, кожен військовий вважає своїм обов'язком начепити шеврон «укроп», тому що це стьобно. Це елемент візуальної культури, який народився у відповідь на жорстке інформаційне опромінення, що йде з боку Росії.

– Зараз іде очищення від російської масової культури. Забороняють показ серіалів, російських фільмів типу «Брат-2», трансляцію російських телеканалів. Чи правильно роблять, це приносить плоди?

Російські серіали та ідеї «русского мира», острах перед міліцією, ідеї всеосяжної корупції, ідеї домінування Росії є вкрай шкідливими

– Я спілкуюся з ідеологами цього процесу. У цей історичний період це дуже правильний крок, на жаль, як би він не виглядав антидемократичним і антигуманним. Зараз цей процес абсолютно виправданий і життєво необхідний, на жаль. Є реальний негативний ефект, є реальний вплив пропаганди з боку Росії, який деморалізує військових, деморалізує народ. Це все елементи масового терору, який застосовується Росією проти України. Я сподіваюся, що ситуація після закінчення російсько-української війни нормалізується. Але поки триває війна, це необхідно. Я теж багато публікуюся щодо цього, докладаю зусиль, щоб цей процес дійсно йшов. Він повинен відбуватися цілеспрямованіше, тому що російські серіали та ідеї «русского мира», острах перед міліцією, ідеї всеосяжної корупції, ідеї домінування Росії є вкрай шкідливими.

– Багато художників, письменників, кінематографістів підтримали революцію, але на пальцях можна перерахувати тих, хто бере участь у бойових діях, в антитерористичній операції. Ви – доброволець загону «Київська Русь». Чи можна Вас називати учасником бойових дій? Ви рядовий боєць чи тільки спостерігач, журналіст, кінематографіст?

– Я провів у АТО понад сім місяців. Я спочатку пішов добровольцем в батальйон, проходив навчання, з цим батальйоном працював як військовий журналіст, перебуваючи на передовій. Я об'їздив усю лінію фронту як військовий документаліст, оператор. В принципі, я є учасником АТО. У дуже непрості зіткнення на передовій я потрапляв, отримував проблеми зі здоровям після цього. Але сказати, що я воював, я не можу.

– Тобто Ви були з камерою, не з автоматом?

– Я намагався розмежовувати, щоб не було того ж, коли російський актор приїжджав в АТО і стріляв з кулемета, перебуваючи на території іншої держави, по військовослужбовцях цієї держави. Але тут ситуація інша. У якихось подіях я тримав у руках автомат, це було не дуже часто, але це було необхідно. В основному, я тримав в руках камеру.

– Ви були в Луганській області в основному?

– Ні, практично у всіх секторах АТО, починаючи від Маріуполя, закінчуючи Дебальцевом. Я провів багато часу в Луганській області, знімав, в основному, з «Правим сектором», з тими батальйонами, які перебували коло донецького аеропорту та в Пісках.

– З ким іде війна, і як Ви розумієте сенс цієї війни? Це громадянська війна чи війна України з Росією?

– Термін «громадянська війна» в Україні, мені здається, створений штучно. Надто вже велика зацікавленість іншої держави. Орім того, військовослужбовці іншої держави офіційно чи неофіційно воюють в Україні. Росія постачає зброю, яка використовується прихильниками ідеї відділення Луганської та Донецької областей. Зрозуміло абсолютно всім, що без прямої підтримки Росії ситуація була б іншою. Вже ні для кого не секрет, що беруться в полон росіяни, знаходяться там документи російських громадян, величезна кількість техніки російської, російський слід там дуже яскравий.

– Ви були в ситуаціях прямих зіткнень з російською регулярною армією?

– Один раз. У Луганській області, в районі міста Щастя, коли точилося бойове зіткнення із застосуванням стрілецької зброї між українською стороною і одним з підрозділів, які практично повністю складали російські військовослужбовці, всі мали російські документи. Захоплених у полон також бачив, поспілкуватися було ніколи, але було зрозуміло, хто звідки, питань не залишилося.

– Часто мені доводилося чути від знайомих у Києві: так нехай ця Луганська та Донецька області відійдуть до Росії, Україні буде без них краще, потрібно відрізати цей шматок. Що б Ви сказали тим, хто так думає, погодитеся з ними?

Я прихильник ідеї, що територіальна цілісність країни, тим більше забезпечена угодами, які були досягнуті за столом переговорів багато років тому, свята і непорушна

– Справді, існує така думка, що цей регіон не принесе ніякої користі, з ним абсолютно буде неможливо жити в одній квартирі, як з сусідом-пияком в комуналці, який усім псує кров. Зараз у цих регіонах інфраструктура зруйнована, відновлення потребує величезних грошей, все це зрозуміло. Але я прихильник ідеї, що територіальна цілісність країни, тим більше забезпечена угодами, які були досягнуті за столом переговорів багато років тому, свята і непорушна. Неправильно, якщо відбувається такий жорсткий вплив іншої держави, відсікається якийсь із регіонів, нехай це буде Крим чи ще щось. Просто у людей спрацьовує такий інстинкт, коли не вистачає сил боротися: нехай цього не буде, лише б не було війни. Це теж зрозуміло, це теж позиція, вона теж зрозуміла.

– Ви весь цей час залишалися російським громадянином і зараз хочете отримати українське громадянство, звернулися до президента Порошенка з проханням...

– Справді, я звернувся до президента, але не безпосередньо, а через соціальні мережі. Причому, я не очікував відповіді і резонансу, який це викличе. Це моментально розійшлося. Чесно кажучи, було дуже несподівано отримати на наступний день дзвінок з Адміністрації президента з відповіддю, що моє прохання почуте, розглянуте і там готові піти назустріч у моєму питанні.

– Ви вже отримуєте громадянство чи це ще довга справа?

– Бюрократія – складна штука, та все ж, я думаю, це буде реалізовано в найближчий час.

– Ви, напевно, зустрічали і інших росіян, які беруть участь в АТО на стороні України?

– У АТО на боці України бере участь багато іноземців: грузини, чеченські підрозділи, узбеки, росіяни, багато кримських татар, жителів Донецької і Луганської областей, які перейшли на бік України і позбулися всього, що у них було.

– За Росією, за телевізійним, кінематографічним середовищем Ви не відчуваєте ностальгії? Не хотіли б повернутися?

Не можна забувати дитинство, будинок, де ти виріс. Але ностальгія за усім хорошим перекреслюється тим мороком, тим негативом, який народився за останні роки

– За російською природою, російською глибинкою, усім хорошим, що є в Росії, за культурним, духовним середовищем, яке не повністю ще знищене путінізмом, є певна ностальгія. Але до Російської Федерації, до держави, я готовий, можливо, повернутися через кілька років, і то як громадянин іншої країни – як гість, не більше того. Не можна забувати дитинство, будинок, де ти виріс. Але ностальгія за всім хорошим перекреслюється тим мороком, тим негативом, який народився за останні роки в результаті планомірного знищення всього духовного. Режим жахливий, новий виток постсталінський епохи, культ особистості.

Туди зараз просто їхати не хочеться, спілкуватися не хочеться ні з ким. Прірву, яка виникла між нами, буде дуже складно переступити, навряд чи найближчим часом це можливо.

– Ви думаєте про кінець війни, чи зараз неможливо уявити, що війна може завершитися?

– Точиться війна не тільки за територіальну цілісність України, не тільки війна проти тероризму, незаконних збройних формувань. Я наведу слова, сказані командиром 25-го батальйону «Київська Русь», дуже правильні, дуже точно сформульовані слова: «Україна вийшла з СРСР однією з перших, і свобода їй дісталася досить легкою ціною. Зараз українці платять ту ціну, яку вони повинні були заплатити за свою свободу багато років тому».

Війна відбувається за вихід зі сфери впливу, за вихід з-під контролю. Це війна, в якій враховуються інтереси і Європи, і Америки, і країн, що вийшли з Радянського Союзу, всі вони є учасниками

Війна відбувається за вихід зі сфери впливу, за вихід з-під контролю. Тому це війна не тільки за Україну, це війна, в якій враховуються інтереси і Європи, і Америки, і країн, що вийшли з Радянського Союзу, всі вони є учасниками. Так само, як з втратами виходила Грузія, так само, як Молдова з Придністров'ям – це все та ж схема. У Росії з Придністров'ям добре вийшло – створена маріонеткова республіка, яка дозволить у разі чого перекидати озброєння, тримати на мушці країну, що розташована по сусідству.

– Ви маєте намір повернутися в батальйон «Київська Русь»?

– Чесно кажучи, здоров'я за рік уже стало катастрофічно поганим, війна залишила свій слід. Перебувати на передовій постійно військовою одиницею здоров'я не дозволяє. Зараз ми створили благодійний міжнародний фонд, який називається «Чисте небо», така романтична назва. Ми займаємося допомогою фронту, згодом сподіваємося працювати за напрямками реабілітації. Ми намагаємося передбачити проблематику, яка виникне після закінчення війни: у тому числі, психологічну реабілітацію, боротьбу з афганським, тобто вже з донецьким, синдромом. А як тільки закінчиться війна – сподіваюся, що вона скінчиться найближчим часом і будемо всі живі – повернемося до кіно, будемо відроджувати мистецтво, створювати щось нове.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG