Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:40

Премію було засновано з антиукраїнською метою – розбудову на Закарпатті «русского мира», а заодно і «русинського» (тутешнього проекту Кремля)

(Рубрика «Точка зору»)

На Закарпатті не так багато літературних відзнак, тому поява нової – це вже подія. Є обласна літературна премія імені Федора Потушняка, є премія з претензією на всеукраїнський статус – імені поета Зореслава, є молодіжна відзнака «Дебют» – за першу книжку. Оце, либонь, і все. Тому, коли раптом із небуття у 2005 році з’явилася «Русская премия», це викликало подив. Адже Закарпаття посідає одне з останніх місць в Україні за кількістю російськомовних. Тут нема жодного населеного пункту, де б вони складали хоча б 10% від загальної кількості. Абсолютна більшість – це мігранти часів СРСР. А російськомовних літераторів порахуєш на пальцях однієї руки.

І раптом – ціла літературна премія! Але вчитавшись у положення, починаєш розуміти, звідки ноги ростуть. Щорічною премією нагороджують за твори російською та (увага!) «русинською» мовою. Як можна поєднати ці два різні ментальні світи, знають тільки організатори. (Чому не румунською, словацькою, ромською, угорською?)

Коли ж серед перших лауреатів засвітилося прізвище відомого українофоба Івана Петровція, стало все зрозуміло. Премію засновано з антиукраїнською метою розбудови на Закарпатті «русского мира», а заодно і «русинського» – як головного тутешнього проекту Кремля.

Засновником премії став Олександр Гегальчій, уродженець Ужгорода, якого в нещодавньому інтерв’ю представляють як «гражданина Чехии русского происхождения». У часи СРСР він здобував у Москві, вочевидь, не тільки освіту.

Раз на рік Гегальчій збирав в Ужгороді журналістів та лауреатів, аби повідомити їм про рішення журі. Все це транслювалося на закарпатські телеканали, широко висвітлювалося в пресі. Ба, навіть було видруковано спеціальний збірник лауреатів «Русской премии» на грантові кошти від московського фонду «Русский мир».

Для чого засновнику літературної премії вибори в «Лугандонії»?

Однак таємне все одно стане явним. Як грім серед ясного неба прозвучала новина, що серед міжнародних «спостерігачів» на осінніх так званих «виборах» ватажків угруповань «ДНР» і «ЛНР» був присутній і «попечитель» закарпатської «Русской премии». Респектабельний Олександр Гегальчій разом з іншими «викликаними» з ситої Європи «друзями Кремля» прибув до Москви, а звідти через Ростов-на-Дону – у так звану «Новоросію».

В інтерв’ю російськомовному «Празькому експресу» розбудовник «виртуальной Подкарпатской Руси» (так він себе подає) розповідає, що отримав офіційне запрошення від «голів виборчкомів» угруповань «ДНР» і «ЛНР». Вони й оплачували дорогу та проживання. Як обпалена війною і нестатками бідолашна так звана «Деенерія» може розшукати у Празі якогось бізнесмена і ще й оплатити йому немалі витрати, залишається таємницею. Ба більше, Гегальчій зізнається, що в комплекс послуг входило навіть відвідування театру в Москві. «Практической, диспетчерской работой занималась молодая украинско-русская команда «Пресс-центр Новороссия», – розповів він.

До так званих «виборів» на захоплених територіях, які розкритикував цілий світ і котрі не визнала навіть Росія, в Олександра Гегальчія ніяких зауважень. (Інакше для чого його туди б возили?). Зате претензії в нього є до України. Цитата з інтерв’ю: «Украинский неонацизм» может быть побежден только «атигитлеровской коалицией». Не більше і не менше!

Та й чому тут дивуватися, якщо засновник закарпатської «Русской премии» каже про звичайних українців: «У меня на Украине много знакомых, которые ничего, кроме украинского телевидения не смотрят. Я говорю с ними как с больными арийцами, сверхчеловеками». І цього українофоба щороку пропагували закарпатські мас-медіа!

Може б, цей «гражданин Чехии русского происхождения» подивився чеське телебачення чи сусіднє німецьке, польське? Тоді б у нього інформаційна картинка стала яснішою, ніж на «п’ятихвилинках ненависті» російської пропаганди, яка вже переплюнула й Геббельса.

Цілком справедливо цьому горе-діячеві СБУ заборонило в’їзд в Україну, що стало для Гегальчія неприємною новиною, бо «это может уничтожить мой бизнесс в Украине» (А він, неборака, на що сподівався? Що буде обпльовувати державу, підтримувати тих, хто проти неї воює, і залишатися «білим і пухнастим»?).

Москва змушена була засвітити своїх агентів у Європі, скликавши їх на шоу під назвою «вибори в Лугандонії». Ніхто у світі у цю дешеву постановку не повірив, а от ху є ху стало одразу зрозуміло.

«Русская премия» «виртуальной Подкарпатской Руси» виявилася черговим політичним проектом Кремля. Про літературу там найменше йшлося. Важливо було пропагувати українським «неонацистам» «потрібних» діячів.

У 2014 році присудження премії вперше не відбулося. Чи надовго?

P.S. Як з'ясувалося, Гегальчій у минулому році «Русскую премию» таки присудив. Щоправда, без закарпатських телеканалів, тож в Ужгороді про неї ні слухом, ні духом.

Вельми показово, що новим лауреатом став мінський «писатель Кіріл Шевченко», зокрема, за працю «Военные репрессии как орудие этнокультурной инженерии: русины Австро-Венгрии в 1914 г. и Донбасс в 2014 г.». Тут уже й коню зрозуміло, що до ніякої літератури цей «кремлівський агітпром» стосунку не має.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG