Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:04

Проукраїнськи налаштовані кримчани отримують «чорні мітки»


Такі листівки про кримську правозахисницю Олександру Дворецьку поширювали рік тому в Криму

Такі листівки про кримську правозахисницю Олександру Дворецьку поширювали рік тому в Криму

Українці в Криму – про перебування у «чорних писках»

Інна Аксьонова

Психологи пояснюють, що приналежність до спільноти є однією з базових потреб людини. У сучасному світі стало модно «дружити проти». Організатори одного з нещодавно створених сайтів, де формують списки людей, що підтримують українську позицію в Криму та на території Донецької області, кажуть: «Ми в жодному разі не закликаємо до розправи над людьми з бази даних… Ми тільки хочемо, щоб усі замислилися, що за свої вчинки рано чи пізно доведеться відповідати».

На теренах мережі сьогодні існує не один подібний сайт, до «чорного списку» українців на окупованій території потрапляють не лише політично активні люди, часто подібні «санкції» з боку активної більшості б'ють по пересічних мешканцях, простих городянах.

За кожним рядком, ім'ям і прізвищем, занесеним до «чорного списку», стоїть реальна людина зі своєю історією.

Формування першого «чорного списку» почалося ще до окупації Криму, тоді в Києві стояв Майдан, а в Криму вже пристрасно не любили прихильників української революції, тоді їх стали називати «майдаунами», а «майданутих міста Севастополя» місцевий форум вирішив об'єднати.

На сторінках інтернет-порталу «небайдужі городяни» почали формувати список українців, котрі відверто демонстрували свою позицію. «Місто має знати своїх «хероїв в обличчя», – так лунав основний лейтмотив списку. Тут публікували фото, імена, прізвища, посилання на особисті профілі в соціальних мережах, намагалися встановити місце роботи, домашню адресу, ділилися інформацією про родичів і друзів севастопольських українців. Оскільки місто невелике, знаходилися співробітники та однокласники, сусіди та співробітники, які готові були поділитися інформацією. Список з кожним днем збільшувався. Нерідко лунали погрози, переважно з бажанням вигнати українців з міста, «очистити простір» для «русского мира».

Українські активісти у Сімферополі на акції до Дня народження Тараса Шевченка, 9 березня 2015 року

Українські активісти у Сімферополі на акції до Дня народження Тараса Шевченка, 9 березня 2015 року

«Пригадую, склала листа до модераторів та адміністраторів сайту, грамотно, з посиланнями на українське законодавство. Писала про порушення закону про персональні дані та крадіжку авторських фотографій. У відповідь отримала «пораду» швидше вивчати законодавство Російської Федерації. Тоді ми й гадки не мали, що може статись анексія, швидко та неощадно, тоді я була впевнена, що міжнародне право нас захистить», – розповідає кримчанка Аліна.

За деякий час доступ до гілки на форумі було обмежено. Зараз сторінка з «чорним списком» продовжує існування, однак доступ туди відкритий не для всіх учасників форуму.

Переважно про те, що їхнє ім'я у списку, дізнавалися від друзів, часто в приват «стукали» співчуваючі та ті, хто щиро підтримував український Севастополь. Нерідко присутність у списку могла вплинути й на бізнес.

Першою реакцією були шок і сльози. Я плакала, просила адмінів спільнот видалити це жахіття. Потім якось заспокоїлася – зрозуміла, що розмови марні

«Першою реакцією були шок і сльози. Інформацію про мене та мою політичну позицію опублікували разом із закликом бойкотувати мої послуги – я дитячий фотограф. Згодом інформацію стали розсилати моїм друзям, багато прихильників Росії писали, що розчаровані. Я плакала, просила адмінів спільнот видалити це жахіття. Потім якось заспокоїлася, поспілкувавшися з ними – зрозуміла, що розмови марні. Це було дуже неприємно», – розповідає кримчанка Інна.

У Криму відзначають річницю «референдуму», 16 березня 2015 року

У Криму відзначають річницю «референдуму», 16 березня 2015 року

​Про звернення до правозахисників не могло бути й мови: до того часу «русский мир» відчув себе господарем становища. Тепер, розповідає Інна, грубіянили та погрожували представники правоохоронних органів.

До мене додому приходила поліція. Такі нахаби! «Де чоловік? Де російський паспорт?! Ви на території Російської Федерації, підкоряйтеся!»

«До мене додому приходила поліція. Такі нахаби! «Де чоловік? Де російський паспорт?! Ви на території Російської Федерації, підкоряйтеся!» Гадаю, що звернення до органів лише загострило б ситуацію. Ну, а в Україні я якось навіть не думала про це», – тепер вже спокійно каже Інна, перебуваючи в Одесі.

«Довелося приховувати своє ставлення до подій»

Олексій також мав «щастя» познайомитися з представниками ФСБ. Зацікавлення з боку «органів» було викликане неприхованою політичною позицією парубка. Сьогодні він вже не в Криму і може називати своє справжнє ім'я.

Вочевидь, екстремізмом був прапор на балконі, який висів там з 2012 року

«Спочатку з'явилися «поліцаї». Приходили додому, потім до себе, на Пушкіна, 10 викликали, до відділу боротьби з екстремізмом. Вочевидь, екстремізмом був прапор на балконі, який висів там з 2012 року. А ФСБ підключилася вже після того, як ми з друзями весело гульнули в місцевому клубі. Комусь не сподобалася моя футболка з написом «ПТН ХЛО». Ну і вирішили вони дізнатися про мене побільше, шляхом допиту про мої політичні погляди, плани на життя та ставлення до всього, що відбувається», – розповідає активіст.

Історія завершилася обшуком, забрали кілька книжок, лептоп і старий телефон, згодом – усе повернули. Олексій каже, що, судячи з усього, його персоною цікавились з давніх років, коли теперішні працівники ФСБ носили шеврони СБУ: вже надто багато історій йому пригадували під час зустрічей російські спецслужби.

А от Микита «засвітився», допомагаючи українським військовим. Під час захоплення штабу ВМС України та військових частин на мисі Фіолент передавав бійцям їжу, за що і став «почесним» членом «чорного списку», вірніше, не він сам, а його машина, фото й номери якої були опубліковані разом з розповіддю про бажання хлопця допомогти українцям.

Спочатку турбувався трохи, а потім відпустило. Проте в соцмережах були видалені всі пости про Україну і тому подібне

«За пару днів вранці виявив, що на машині спустили колеса (однак завжди гадав, що це діти) і все. Просто номер машини запам'ятати важко. Спочатку турбувався трохи, а потім відпустило. Проте в соцмережах були видалені всі пости про Україну і тому подібне», – каже Микита.

Таким чином, довелося приховувати своє ставлення до того, що відбувається, змінити ім'я і прізвище у відкритих ресурсах і, як і раніше, перебуваючи на території Криму, не демонструвати своїх політичних поглядів.

В ідеалі можна створити скріншот сторінки, де поширюють особисті дані, звернутись до адміністрації сайту з проханням посприяти в обмеженні поширення особистої інформації. Потім звернутись до правоохоронців із заявою та скаргою як на конкретну особу, що оприлюднила дані, так і на адміністрацію сайту, яка допускає поширення даних, а згодом справа може дійти до суду.

Однак це юридична теорія, на практиці «зі скаргами подібного типу ніхто не звертався, та й взагалі помітно, що люди втратили довіру до судів», – каже юрист організації КримSOS у Києві Вікторія Савчук.

«Багато людей бояться звертатись до судів. Не вірять у їхню ефективність, нема довіри до судової системи. Навіть якщо людина стикнулася з порушенням її прав, вона 100 разів подумає, чи варто звертатись до суду. Лише невеликий відсоток звертається зі скаргами з бажанням відстояти своє право», – розповідає Вікторія Савчук.

Викладаючи особисті дані до соціальної мережі, кожний користувач має бути готовий до втрати контролю над даними. В реальності українці змирилися з правилом: живеш у Криму – мовчи.

Оригінал матеріалу на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG