Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 01:28

Розуміння, що «Кримнаш», об’єднує Україну – Бекешкіна


Графіті у Сімферополі, 17 березня 2015 року

Графіті у Сімферополі, 17 березня 2015 року

Більшість громадян України продовжують сподіватися на повернення півострова до складу держави

Більшість громадян України продовжують вважати півострів своєю національною територією і впевнені, що успіх економічних і політичних реформ в країні рано чи пізно змінить суспільні настрої в Сімферополі та Севастополі.

Економічні труднощі, військові поразки, повільний темп суспільних перетворень знижують популярність нової української влади, проте, за свідченням соціологів, значна частина громадян, як і раніше, готова переживати деякі труднощі заради європейської перспективи. Співрозмовник Радіо Свобода – київський соціолог, директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.

Загальні умонастрої в країні – «Кримнаш». Так вважають близько 70 відсотків громадян України

– Загальні умонастрої в країні – «Кримнаш». Так вважають близько 70 відсотків громадян України. Тільки 14 відсотків визначають Крим як територію Російської Федерації, такі настрої реєструвалися і рік тому, і зараз. З цих 14 відсотків опитаних лише 8 вважають, що включення Криму до складу російської держави здійснилося законним чином, а 6 відсотків вважають, що це було зроблено протизаконно. Україну це розуміння – «Кримнаш» – об'єднує. На загальному тлі виділяється Донбас, та й усередині Донбасу відмінностей більше, ніж між різними регіонами України.

Ірина Бекешкіна

Ірина Бекешкіна

– Ви маєте на увазі ту частину Донецької та Луганської областей, яка знаходиться під контролем української армії?

– На Донбасі приблизно порівну тих, хто вважає, що Крим – це територія України без застережень, і тих, хто вважає, що свого часу вона була приєднана до Радянської України не зовсім легальним чином.

Інший аспект – як повернути Крим, ось тут якраз єдності немає. І в настроях громадян України, і в поведінці влади спільні шляхи повернення втраченої території не є помітними. Тільки 14 відсотків респондентів вважають, що Крим можна повернути військовим шляхом, тобто у більшості ідея війни за Крим не користується підтримкою.

Є дві надії щодо того, що Крим повернеться сам: у зв'язку з погіршенням внутрішньої політичної та економічної ситуації в Росії, і, навпаки, внаслідок успішно проведених в Україні реформ

Є дві надії щодо того, що Крим повернеться сам: у зв'язку з погіршенням внутрішньої політичної та економічної ситуації в Росії, і, навпаки, внаслідок успішно проведених в Україні реформ. Тоді українці стануть жити краще росіян, і Крим попроситься назад до України. Знову-таки тут відрізняється Донбас – половина жителів вважає, що жодним чином Крим вже не повернути, але в цілому по Україні таких песимістів тільки 16 відсотків.

– Усього кілька тисяч осіб відмовилися прийняти російські паспорти в Криму. Ми спостерігали деякий потік тих, хто від'їжджав з півострова, напевно, кілька десятків тисяч чи кілька сотень тисяч людей виїхали – до родичів або просто на нове місце проживання до інших районів України. Це не створює у більшості громадян відчуття, що ситуація в Криму абсолютно програшна, що півострів буде російським завжди?

Ніхто не рахував, скільки кримчан зберегли свої українські паспорти – таких питань соціологи не ставлять, тому що на них не варто очікувати правдивих відповідей

– Тут дуже сильний побутовий аспект проблеми: людям, які залишилися в Криму, треба якось жити, а без російських паспортів жити там складно. Інша справа, що ніхто не рахував, скільки кримчан зберегли свої українські паспорти – таких питань соціологи не ставлять, тому що на них не варто очікувати правдивих відповідей. Але не секрет, що дуже у багатьох кримчан залишилися українські паспорти.

– На кого українці покладають відповідальність за втрату Криму? Чи є претензії до нової української влади, до Віктора Януковича, до України взагалі, яка за 23 роки незалежності не змогла щільно «прив'язати» до себе півострів? Чи путінська Росія – єдине джерело зла?

– Основна відповідальність покладається на Путіна і на Росію. Про це, до речі, свідчить і динаміка погіршення ставлення до Росії. Це питання моніторингу ставилося протягом декількох років, його досліджував Київський міжнародний інститут соціології та «Левада-Центр» у Москві. Аж до лютого 2014 року ставлення українців до Росії було дуже позитивним, на рівні 80-90 відсотків. У Росії був перепад – під час війни з Грузією, коли українці підтримали Грузію, ставлення росіян до України різко погіршилося, але потім рівень симпатій знову відновився. Взаємні симпатії просто звалилися після анексії Криму: до 30 відсотків позитивного ставлення українців і 20 відсотків позитивного ставлення росіян.

– Крим – це відносно новопридбана українська територія, і сам автономний статус цієї території у складі України вказував на особливе становище півострова в політичній системі держави. Цей факт – що Крим не такий, як решта України, – усвідомлювався більшістю українців? Чи цю зону вважали звичайною територією, незалежно від особливостей політичного шляху Криму до складу України?

– Ситуація була дуже запущеною, і з цим пов'язано те, що трапилося минулого року. Крим мав автономію, оскільки був в Україні єдиною територією, де етнічні українці не становили більшості. Автономний статус Криму означав для влади в Києві наступне: взагалі не втручатися в те, що там відбувається. І це, звичайно, було серйозною помилкою. Смішно говорити про те, що, наприклад, у Криму якимось чином переслідувалась російська мова, – це на території, де працювали тільки 7 українських шкіл, хоча за статистикою українці становили чверть населення Криму. Будь-якою українською владою Крим розглядався як райський куточок, де непогано би відхопити собі шматочок землі. І це теж, звичайно, формувало негативне ставлення до київської влади з боку кримчан.

Лінійка в українській гімназії у Сімферополі, 1 вересня 2014 року

Лінійка в українській гімназії у Сімферополі, 1 вересня 2014 року

– Як в Україні ставляться до тих кримчан, які переїхали до інших регіонів України? Їх все-таки досить багато, хоча й не так багато, як людей з Донбасу. Зрозуміло, що спочатку в країні піднялася хвиля співчуття до переселенців, а як справи зараз?

– До переселенців дуже по-різному ставляться, звичайно. Але до кримчан ставляться, я б сказала, все-таки в цілому краще, ніж до тих, хто приїхав з Донецька чи Луганська. По-перше, їх все-таки набагато менше, вони поїхали раніше, і, що дуже важливо, виїхали з ідейних мотивів, оскільки в Криму не стріляли, і ті, хто хотів пристосуватися до життя в Росії, цілком могли пристосуватися. Ми не проводили спеціальних досліджень щодо цієї проблеми, я кажу вам з власного досвіду. В основному біженцям і з Криму, і з Донбасу допомагають, вони викликають співчуття, хоча в деталях буває по-різному. Щоправда, іноді людям з донбаською пропискою важко зняти квартиру, це факт, але це зазвичай пов'язане не стільки з упередженнями, скільки з тим простим фактом, що власники житла не завжди впевнені в майбутній платоспроможності постояльців.

– З одного боку, головний ідеологічний девіз України останнього року говорить: «Україна – єдина країна». Цей надпис можна бачити всюди на екранах телевізорів. З іншого боку, частіше, ніж раніше, йдеться про регіональні відмінності: донецькі – одні, кримчани – інші, «западенці» – треті. Події останнього року в цілому об'єднали націю на тлі непростої політичної ситуації, в якій опинилася Україна, регіональні відмінності стали більш виразними?

Раніше досить сильною була регіональна самоідентифікація, але за останній рік ідентифікація за допомогою громадянства України помітно зросла – з 51 до 75 відсотків

– У соціології є таке моніторингове питання, воно ставиться у нас вже протягом понад 20 років: ким ви вважаєте себе насамперед – жителем свого міста, жителем свого регіону, громадянином України, громадянином колишнього СРСР і так далі? Очевидно, що людина може відчувати себе в кількох іпостасях, але від неї вимагається визначити основну. Раніше досить сильною була регіональна самоідентифікація, але за останній рік ідентифікація за допомогою громадянства України помітно зросла – з 51 до 75 відсотків. Це відбулося за рахунок скорочення регіональної ідентифікації, в основному в східних і південних регіонах.

– Економічна ситуація у вашій країні непроста, і не можна сказати, що вона покращується, політичні проблеми існували і раніше, війну, як багато експертів вважають, Україна програла, Крим не повертається... У цьому зв'язку які очікування майбутнього, рівень соціального оптимізму в суспільстві?

– Думаю, що в останні місяці, звичайно, рівень соціального оптимізму впав. Однак якщо порівнювати літо 2013-го з літом 2014 року, коли проводилися останні моніторингові дослідження про те, які почуття люди відчувають, думаючи про майбутнє України, то ось що цікаво.

Оптимізм, який ніколи не був властивий українцям, виріс з 12 відсотків до 24

Візьмемо літо 2013 року – формальна стабільність, гривня стабільна, все стабільно, жодних серйозних потрясінь немає – а почуття надії при думках про майбутнє України було тільки у 38 відсотків. Тепер візьмемо літо 2014 року – вже почалися військові дії, вже гривня поїхала вниз, вже незрозуміле майбутнє, вже ми програємо війну – тим не менш, рівень надії виріс до 51 відсотка. Оптимізм, який ніколи не був властивий українцям, виріс з 12 відсотків до 24.

Подальше передбачуване зниження оптимістичних настроїв пов'язане насамперед з економічною ситуацією, різким падінням гривні. А ось чому раніше особливого оптимізму не було – відповідь дають причини Майдану. Майдан трапився в значній мірі тому, що, здавалося, країна живе, як у відомих рядках: «Живи ще хоч чверть століття, все буде так, результату немає», – Майдан трапився ще і від безвиході.

– А зараз немає відчуття безвиході, зважаючи на те, що відбувається з Кримом і з Донбасом?

– Відбувається серйозна активізація рухливих верств громадян, міського населення, студентів, патріотів. У країні є певне вирування.

– Що показує Ваш професійний досвід: як довго можуть протриматися такі настрої? Адже людині не властиво жити в революційній ситуації і постійно жертвувати собою заради батьківщини.

10 відсотків респондентів були готові терпіти заради реформ скільки завгодно, і ще понад 30 – протягом року-двох. Якийсь резерв часу ще є, але він, звичайно, не нескінченний

– У грудні ми проводили опитування про те, чи готові люди терпіти заради реформ. 10 відсотків респондентів були готові терпіти скільки завгодно, і ще понад 30 – протягом року-двох. Якийсь резерв часу ще є, але він, звичайно, не нескінченний. Очевидно, що люди хочуть і чекають від країни успіхів.

– Це позначається на популярності влади?

– У грудні 2014 року для тієї ситуації, в якій перебуває Україна, популярність влади, взагалі кажучи, була порівняно високою. Співвідношення довіри і недовіри до президента Петра Порошенка було плюс 6, до прем'єр-міністра Арсенія Яценюка було мінус 4. Це, загалом, непогано. Зараз – точно не знаю. Ще раз повторю: після того, як гривня впала (а це означає серйозне зростання цін, підвищення тарифів), ставлення до влади, ймовірно, буде набагато гірше. Але поки ми не бачимо якихось серйозних соціальних заворушень. Можливо, вони трапляться після того, як навесні громадяни стикнуться з новими платіжками за комунальні послуги, тарифи підвищуються в кілька разів. Але і це багато в чому залежить від того, наскільки успішно буде впроваджена система субсидій для малозабезпечених верств населення. Освічена частина міського населення в цілому з великим розумінням ставиться до такого роду проблем.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG