Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:10

Як сформувати проукраїнський погляд на історію?


Плакат з виставки радянського передвиборчого агітпропу у Музеї історії Києва, 2013 рік

Плакат з виставки радянського передвиборчого агітпропу у Музеї історії Києва, 2013 рік

Кремль «використовує мертвих, щоб правити живими» – Шаповал

Київ – У Росії замість музею ГУЛАГу ще рік тому створили музей тюремників, нещодавно відкрили музей Сталіна, Росія фактично «привласнює» перемогу у Другій світовій війні й у боротьбі з нацизмом. В Україні науковці називають такий підхід «одержавленням історії», тобто – перетворенням історичної науки на знаряддя пропаганди. Тим часом в Україні після нової хвилі спонтанного «ленінопаду» політика пам’яті стає більш осмисленою й системною, і дедалі більше орієнтується на європейські наукові традиції, зазначають фахівці.

Київська міська рада вирішила «очистити» місто від радянської символіки і продовжить процес перейменування міських вулиць, які отримали назви за часів СРСР. Як повідомив журналістам голова комісії Київради з питань місцевого самоврядування Олександр Бродський, упродовж місяця буде створено базу з повним перерахуванням символіки.

Демонтувати треба, викидати шкода, імовірно, створимо спеціальний музей

«Тоді будемо вирішувати, що з усім цим робити. Демонтувати треба, викидати шкода, імовірно, створимо спеціальний музей», – пояснив Бродський.

Якраз музеї і мають сприяти формуванню політики пам’яті, але чимало українських музеїв, на жаль, працюють за старими радянськими традиціями. У результаті – поруч можна бачити експозиції про «соціалістичну колективізацію» і Голодомор, про «подвиги Радянської армії» на фронтах Великої вітчизняної війни і про «героїчну боротьбу» «з бандерівцями», а нині з’явилися вже перші експонати із зони проведення антитерористичної операції на Донбасі.

Ленін у жовто-блакитному шалику в Слов'янську, 12 березня 2015 року

Ленін у жовто-блакитному шалику в Слов'янську, 12 березня 2015 року

Відновивши незалежність, Україна не мала виразної політики пам’яті. Вона швидше продовжувала традиції УРСР, ніж намагалася зв’язати свою історію з дорадянським періодом та боротьбою за незалежність України, зазначать експерти.

Нація і держава успадковують традиції попередніх державних і національних утворів, які існували на цій території, на цій землі, вважає професор історії Києво-Могилянської академії Михайло Кірсенко. На його думку, в політиці пам’яті по-українськи повинні поєднатись україноцентризм і європейськість.

Ми – спадкоємці і Радянського союзу, і Російської імперії, і Австро-Угорської імперії, і Речі Посполитої, і османів

«Ми не можемо розглядати себе як, скажімо, частину СРСР або Російської імперії. Ми – спадкоємці і Радянського союзу, і Російської імперії, і Австро-Угорської імперії, і Речі Посполитої, і османів і так далі. Звісно, ми і нащадки Кримського ханства, це повністю наша держава, бо міститься повністю у межах України. І, звичайно, ми є нащадками нашої власної держави та її культурних одиниць. Крім того, виходьмо з того, що Європа перебуває у русі від мультинаціональних імперій через європейські національні держави до Європи регіонів», – пояснює цей підхід науковець у розмові з Радіо Свобода.

Україна – точка відліку для українського погляду на історію

А тим часом Кремль фактично монополізував тлумачення історії, і то не лише своєї, але й усіх пострадянських країн. Про це Радіо Свобода розповідає історик, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса НАН України Юрій Шаповал.

Юрій Шаповал

Юрій Шаповал

Складність ситуації в Україні полягає у тому, що ми не знайшли консенсусу, що у принципі треба робити, чим є насправді політика пам’яті

​«У Росії чітко іде процес формування, сказати б, історичних оповідань і репрезентацій пам’яті, при цьому у такому жахливому вигляді, як спроба створити новий музей Сталіна. Це є процес, в якому використано мертвих, щоб правити живими. В Україні всього цього, на щастя, поки що немає. Складність ситуації в Україні полягає у тому, що ми не знайшли консенсусу, у суспільстві і у політикумі немає якогось єдиного розуміння, що у принципі треба робити, чим є насправді політика пам’яті», – відзначив фахівець.

Відтак, за словами професора Шаповала, завданням української політики пам’яті є створення на інституціональному рівні можливостей для порозуміння усередині політикуму і суспільства. Тим більше, що нині саме суспільство демонструє запит на проукраїнський погляд на історію, свідчення чого – «ленінопад», руйнування пам’яток і пам’ятників імперської й радянської доби, зазначив Шаповал.

«Якщо говорити про нашу країну, то зрозуміло, що мова іде про посткомуністичну ситуацію, яка породжує розмаїття думок, часом протилежних. А як тепер ми бачимо з початку подій на Донбасі, це все перейшло у конфліктну, збройну форму. І як не дивно, але політика пам’яті покликана знайти вихід з цього трагічного протистояння», – відзначив експерт.

Сучасна політика пам’яті повинна бути україноцентричною і має розвиватись на кількох рівнях. Це – рівень державний, рівень громадянського суспільства, рівень історії окремої родини, вважає дослідник історії України, публіцист Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Сергій Грабовський

«Ця політика пам’яті повинна дати цілісну, багатобарвну картину життя українського народу, ідеться передусім про 20-е і 21-е століття. Ідеться про вивчення життя в усьому його драматизмі, і при тому необхідно тримати у центрі уваги українську перспективу – тобто, не з погляду Москви, Варшави чи Бухареста, а з погляду Києва», – пояснив експерт у розмові з Радіо Свобода.

За його словами, нині на окупованій частині України місцеві сепаратисти та їхні російські ідеологи руйнують щойно оформлене, ще недостатньо сильне інтелектуальне, гуманітарне поле України. До середніх шкіл так званих «ДНР» і «ЛНР» привозять російські підручники, з бібліотек вивозять книги з історії України, повідомив Грабовський. Тож політика пам’яті в Україні має працювати на з’єднання українців, долаючи нав’язувані ззовні концепції і погляди, вважає експерт.

Музеї, що продають фрукти, виховують овочів

Але, щоб привести цей підхід на рівень музеїв, потрібні нові кадри, яких в Україні ще бракує, зазначає виконувач обов’язків директора Національного музею історії України Тетяна Сосновська. На її думку, українська історична наука, музеї з історичною проблематикою повинні залучити молодих науковців, з сучасним поглядом на проблеми української історії, здатних створити і реалізувати логістичні схеми роботи музеїв тощо.

Ще одна проблема, яка перешкоджає розвиткові музеїв як носіїв історичної інформації і місць, де формується політика і культура пам’яті, – це корупція і неналежне використання коштів, а також використання музейних площ для проведення акцій, які жодним чином з музейною діяльністю не пов’язані.

У музеях, бібліотеках, клубах, закладах культури, які покликані проводити різні заходи, лекції, екскурсії, реалізовувати культурні проекти, віддають свої площі на непритаманні їм форми роботи

«У музеях, бібліотеках, клубах, закладах культури, які покликані проводити різні заходи, лекції, екскурсії, реалізовувати культурні проекти (зрештою, на це виділяють бюджетні кошти), віддають свої площі на непритаманні їм форми роботи. Маю на увазі ярмарки продуктових товарів, ярмарки не продуктових товарів тощо. Відхід від основної діяльності і збагачення від неосновної діяльності – це аморальний вчинок, а перед суспільством це злочин», – вважає Сосновська.

На думку Сосновської, музеї мають підтримати і розвинути зміни, які відбуваються в Україні, стати новими майданчиками цих змін, місцем, де молоді люди будуть не лише дізнаватися про історію своєї країни, а і домовлятися про те, як її створювати.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG