Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 11:42

У Ліни Костенко кожне слово переболене, перемучене, все це вистраждане – Брилинський


Ліна Костенко

Ліна Костенко

«Нас убиває їхній атом. А їх все більше, Їх орда. Ми що не виборем, то втратим, і в цьому вся наша біда»

19 березня виповнилось 85 років Ліні Костенко – одній з найулюбленіших і найвідоміших авторів української поезії. Нині вона – лауреат Шевченківської премії, почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Президент України Петро Порошенко, вітаючи поетесу, назвав її «однією з найскромніших та найвеличніших постатей сучасної України». Але багато років Ліну Костенко не видавали, а її поезію знали тільки вибрані інтелектуали та митці. До них належить і актор львівського Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецькоїзаслужений артист України Юрій Брилинський. Людмила Ваннек, яка працювала з Брилинським 10 років на сцені театру, запросила актора до розмови.

– Я пригадую, як Ви на всіх творчих зустрічах у 80-ті роки читали Ліну Костенко.

Юрій Брилинський, заслужений артист України

Юрій Брилинський, заслужений артист України

– Тоді в той час, то, може, тільки я й читав. Так склалося, що в мене була така перефотографована її невидана збірка, «Зоряний інтеграл» називалась, і вона була вже набрана, там навіть сигнальний номер, щось таке. І її заборонили. Але мій такий далекий родич Роман перефотографував ту всю збірку, я мав фотографію в такому чорному пакеті.

– А потім вона вийшла?

– Вона не вийшла. Той «Зоряний інтеграл» ні. І я його мав і читав ті вірші. А потім давав іншим. А її просто не друкували тоді. То ж був той момент, коли вона вимушено мовчала.

– А які поезії саме з тієї невиданої збірки Ви пам’ятаєте?

– От, наприклад, такий коротенький віршик:

Біле – біле – біле поле.
Чорний гомін.
Вороння.
Посідало та й замріялось
про убитого коня.

Скаче кінь, копитом цокає,
тонко вухами пряде...

Ще ви, чорні, передохнете,
поки кінь цей упаде!

Так воно в принципі і сталось.

– Яка Вам Ліна Костенко найближча? Ліна – шістдесятниця-дисидентка, Ліна – автор таких ліричних збірок як «Неповторність», «Над берегами вічної ріки», чи вже Ліна – автор романів, як ось «Записки українського самашедшого»?

– Вона мені подобається у всіх іпостасях. Я ж її знаю давно, Ліну Василівну. В принципі, я її перший раз побачив, коли вона приїхала на той суд, коли судили Гориня, Чорновола (1965 рік). Ми у Львові були на вулиці зустрілись.

А потім був такий випадок. Я поїхав з університетським ансамблем «Черемош» у Київ. І ми там на Хрещатику йшли з Богданом Антковим-молодшим, покійним уже, на жаль, і зустріли Миколу Гориня. Він якраз вертався від братів – Михайло у Володимирській тюрмі сидів, Богдан у Мордовії у таборі. І він їздив до них, але його не пустили, ні туди, ні туди. На Хрещатику ми зустрілись, і я кажу, ходім до Алли Горської, до Зарецького. І ми пішли. Ну, Алла, звичайно, дуже втішилась. А потім ввечері у нас концерту не було. Куди піти? Алла каже, підіть до Ліни. А я кажу: так я ж наскільки знаю, вона нікого не пускає. Вона каже: із Зарецьким підете, Зарецького пускають усі. І дійсно. Постукав Зарецький, Ліна питає, хто? Я, каже, Ліночко. Вона відчинила, а нас там четверо.

А вона жила у такій двокімнатній хрущовці, там така кухонька була чотири квадратні метри, чи скільки. Мама була ще, а Оксана ще до школи ходила. Ну й вона каже, сідайте там, нема де сісти, візьміть пару словників. Ми так цілу ніч просиділи, цілу ніч на тій кухоньці. Я там щось співав, Микола розказував, Ліна Василівна щось читала. Можеш собі уявити, цілу ніч з Ліною Костенко? Це був той період, коли її не друкували. Але вона весь час працювала. А потім раптом виходить ця «Неповторність». Така маленька книжечка. До речі, вона у мене десь, може, є, може, хтось украв.

– Ви також часто з неї читали вірші, я пригадую. «Поезія, це завжди неповторність, якийсь безсмертний ...

– ...дотик до душі». У мене з автографом Ліни. Ну, а потім «Маруся Чурай» – то взагалі тоді була подія. Тоді всі читали «Марусю Чурай». А ти читала? А ти читав? Правда, я зустрів одного такого біля-літературного сноба, який «а що там, подумаєш, хіба то Європа»? Я кажу: ну а що таке Європа?

– Юрку Богдановичу, а зараз Ви читаєте поезії Ліни Костенко на творчих вечорах?

– Знаєш, Людмило, по-перше, майже немає творчих вечорів. Це в нас колись було. Колись ми ті творчі вечори влаштовували, Бог знає де, по школах, по технікумах…

– По тюрмах… (актори театру часто їздили на творчі зустрічі у колонії суворого режиму у 80-ті роки, автор тексту знає це зі власного досвіду – ред.)

Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів, від хрунів, хряків і вождів

– Так, по тюрмах, власне. І в мене, до речі, збереглася фотографія з тої тюрми. Хостікоєв Толя, Богдан Ступка і я граємо уривок з «Прапороносців», а над нами висить лозунг «Граждане СССР имеют право на образование».

– Все ж таки повертаючись до Ліни Костенко… З її творчості останніх років, як вона реагує на події сьогодні, за цей останній рік? На що Ви звернули увагу?

– Я звернув увагу, що вона реагує ось так, послухай один вірш:

Ми хочем тиші, хочем храмів.

Ми хочем музики й садів.

А всі залежимо від хамів,

від хрунів, хряків і вождів.

Ми всі залежимо від хамів!

Від їхніх кланів і сваволь.

У нас немає наших храмів,

у нас немає наших доль.

Нас убиває їхній атом.

А їх все більше, їх орда.

Ми що не виборем, то втратим,

і в цьому вся наша біда.

Це пророчий вірш, але він написаний ще до Майдану. Отак вона сприймає, по-моєму. І я абсолютно не можу з нею не погодитись. Зрештою, з нею важко не погоджуватись, бо в неї все не говориться просто так. Усе це переболене, перемучене, все це вистраждане, тому воно так звучить, кожне слово.

  • 16x9 Image

    Людмила Ваннек

    На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможець міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редактор і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні», «Свобода за тиждень», випусків новин. Багато працює над рекламою передач.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG