Український правозахисник Валерій Макеєв, який понад три місяці провів у полоні проросійських сепаратистів (з серпня до листопада 2014 року), написав антивоєнну пісню під назвою «Мир настане!»
Перша версія пісні – російськомовна. Валерій Макеєв розраховує, що його голос почують по ту сторону лінії фронту, де в якості заручника бойовиків він відбув 100 днів, і нарешті зрозуміють: у війни перспективи немає, жителям України на Заході і на Сході судилося жити в мирі.
Кліп на пісню «Мир настане!» містить документальну хроніку зруйнованих міст і містечок Донбасу: змінюються кадри бійців, поранених і покалічених в бойових діях; дітей, які ховаються в бомбосховищах; трун, складених просто посеред вулиці; жителів, які неодмінно дивляться на свої знищені будинки. Візуальний ряд попереджає про неприпустимість бездумної агресії, від якої страждають, насамперед, мирні люди.
Також Валерій Макєєв підготував до друку книгу спогадів про те, як сидів у «тюрмі» (підвал слюсарної майстерні) під Ровеньками на Луганщині. Називається вона «100 днів полону, або позивний 911».
Валерій Макеєнко разом з кількома журналістами, які його супроводжували, в серпні минулого року був захоплений бойовиками «ЛНР» під час узгодженого обміну військовополоненими. Пропонуємо короткий уривок з його книги, який стосується допитів полонених:
«... Допитували по-різному. Практично завжди – групою з двох-трьох людей. Були дуже довгі допити і не дуже. За весь час я нарахував дванадцять осіб, які брали участь у допитах. Багато про що не можу писати і сьогодні, про щось – не хочу. Зараз можу сказати, що це була хороша школа. Школа, в якій вчишся любити і цінувати життя. У таких екстремальних ситуаціях мозок відключається, включається щось більше – напевно, підсвідомість, яка і підказує мозку правильні рішення.
Ті, хто проводив допити, безумовно, були професіоналами. Як правило, це колишні співробітники різних відомств правоохоронних органів. Про що говорили? Про різне, починаючи від банального: військове звання, частина, розміщення військ, техніки, яке отримав «завдання». Але це – так, для розминки.
Було й веселіше: пред'являлися якісь карти-записи. Мовляв, я їх склав, і мої «партнери по поїздці» вже все це підтвердили. Це навіть тішило. Значить, з'являється і шанс, що кого-небудь з моїх «партнерів» відпустять раніше. Загалом, поговорити було достатньо часу.
Багатьох, хто зі мною розмовляв після мого повернення з полону, цікавило питання: «А як там катують?» Не хотів і не хочу когось лякати. Можу сказати тільки, що способів впливу на здоров'я, в тому числі, психічне, досить широкий арсенал. І банальний больовий синдром тут аж ніяк не на першому місці.
Активна фаза допитів тривала близько десяти днів. На одному з останніх «хороший» «помилував»:
– Ну що, зробимо, мабуть, перерву, навіть не знаю, на скільки. Ми перевірили в лікарні твій діагноз – так, якийсь там інфаркт. Дуже добре. А тепер посидь зі своїм інфарктом в закритій, прокуреній камері без права виходу. Якщо не здохнеш, через місяць, може, і продовжимо...
Інший «доброзичливець» також поставив свою «мітку»: «Що, крутий юрист, так? А ти ось тепер спробуй виграти справу у мене: посидь тут. Про тебе ніхто не буде знати. А ти спробуй вибратися звідси. Зіграємо?»
Здох, не дочекаєтеся. Здихає тільки той, хто дохне. Вибрався... Через сто днів...
Але попереду було ще кілька тижнів життя в підвалі в Ровеньках…».
Про місцезнаходження Валерія Макеєва стало відомо лише через півтора місяці після його загадкового зникнення: волонтеру вдалося зателефонувати дружині і повідомити, що його утримують під Ровеньками на Луганщині. Макеєва бойовики звинуватили в «збиранні відомостей про позицію військ «ЛНР». Наприкінці листопада 2014-го його звільнили, зараз він продовжує займатися звільненням українських полонених з територій, підконтрольних самопроголошеним «ДНР» і «ЛНР».
Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
