Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:20

Інтелігенція й реформи: чи годиться Україні грузинський шлях?


Студентський протест проти реформ у грузинській освіті, Тбілісі, 04 липня 2013 року

Студентський протест проти реформ у грузинській освіті, Тбілісі, 04 липня 2013 року

Не все так просто з грузинськими реформами

(Рубрика «Точка зору»)

В Україні модно посилатися на досвід грузинських реформ за президентства Саакашвілі: мовляв, було би бажання, була би політична воля, і тоді можна швидко змінити ситуацію на краще. Ба більше: нинішня влада залучила колишніх грузинських урядовців, включно з екс-президентом Міхеїлом Саакашвілі до участі у виконавчих і дорадчих структурах. Для багатьох в Україні грузинські реформи є взірцем, що його мають наслідувати влада і громадянське суспільство. Але виникає закономірне запитання: чому багато хто з грузинської інтелігенції (яка завжди була у масі своїй проєвропейською) відсахнувся від реформаторів ще на початку реформ? І чому ця інтелігенція зіграла чималу роль в усуненні Саакашвілі від влади?

Щоб читач мав можливість самостійно поміркувати над цими питаннями, хочу запропонувати фрагменти дорожніх нотаток двох знаних інтелектуалів – львівського історика професора Ярослава Грицака, людини безумовно ліберальних поглядів, і московської публіцистки Юлії Латиніної (а ще – кандидата філологічних наук та письменниці), яка має не просто ліберальні, а ультраліберальні погляди в царині економіки. Грицак відвідав Грузію у жовтні 2007 року, Латиніна – на початку червня 2008 року, тобто пишуть вони про ту саму країну у той самий час (незадовго до російської агресії, яка істотно змінила ситуацію на гірше).

Здобутки і застереження

Передусім зазначу, що обидва автори в один голос відзначили неабиякі, а часом просто грандіозні, враховуючи стартові умови, успіхи економічних реформ. При цьому доктор історичних наук Грицак звернув увагу й на успіхи в освітній царині: «У Грузії впроваджена автономія університетів… Кожний грузинський університет може сам визначати, скільки і чого вчити своїх студентів, кожна наукова рада сама присвоює звання доктора наук. Колись, вступаючи до вишу, треба було платити хабар. Тепер у Грузії діє система централізованого тестування випускників шкіл. Якщо абітурієнт склав іспит дуже добре, він може отримати повне або часткове звільнення від плати за навчання. Рівно ж, кожна дитина при вступі до школи дістає ваучер, рівний вартості навчання. Батьки можуть вибирати, в якій школі вчитиметься дитина, а, отже, в яку школу занести ваучер і так фінансово підтримати її».

Латиніна теж звернула увагу на систему освіти, але під іншим кутом зору: «У порівнянні з тим, що я бачила в Аджарії 6 років тому.., я бачила місто все в портретах Абашидзе, «тонтон-макутів», які за нами ходили з автоматами, щоб запобігти нашому спілкуванню з народом. Нас там, пам’ятаю, повезли в найкращий на світі дитячий садок, який, як потім з’ясувалося, не працював, він тільки для гостей був побудований, щоб вони на публіку говорили, який він хороший; найкращий у світі університет, який теж не працював, тобто там ремонт був, гості по телевізору говорили, який він хороший, а студентів туди про всяк випадок не запускали. І тепер замість портретів Абашидзе на набережній реклама безкоштовного WiFi…»

А от далі оцінки львівського історика і московської публіцистки розходяться.

Глухий кут чи магістраль до успіху?

«Наш водій-грузин розказує, що шкільні підручники для своїх дітей він купує на базарах, – пише Грицак. – Там набагато дешевше. Його дітей можна вважати щасливими – вони належать до тих 70%, що ходять до школи. Решта 30% – щотретя дитина! – сидять вдома, бо сім’я не має грошей ані на підручники, ані на шкільний одяг». І далі: «Ми шукали доброї книжки про грузинську історію, церкву, культуру, кіно, театр – усе те, чим славиться Грузія. Однак у Тбілісі проблема знайти не те, що книжку, а й книгарню. Більшість книгарень перетворена або на банки, або на великі крамниці… Нарешті, ми набрели на книгарню у центрі, котра, як нам сказали, найбільша. Дві речі, що вразили там, – бідність вибору й неймовірно високі ціни. Система освіти в Грузії, може, і добра. Питання, однак, які знання вона продукує, і кому ці знання потрібні».

Школа у селі Макарта, де навчається один учень, Грузія, 2013 рік

Школа у селі Макарта, де навчається один учень, Грузія, 2013 рік

І, нарешті, висновок, більше схожий на діагноз: «Інтелігенція, що традиційно виконувала роль замінника середнього класу, зійшла на маргінес». Причому, у всіх відношеннях: від оплати праці до суспільної ваги, наголошує Ярослав Грицак. А який рух у бік Європи можливий без інтелігенції? Отож і виходить, пише історик, що «Саакашвілі будує капіталізм з нелюдським обличчям в окремо взятій Грузії».

Натомість Латиніна вважає, що тільки без інтелігенції і можливі реформи: «Грузинська інтелігенція дуже Саакашвілі не любить. Саакашвілі і його люди платять їй абсолютною взаємністю. І треба зрозуміти, що грузинська інтелігенція – це ж навіть не інтелігенція в російському розумінні, це аристократія – у французькому. Ось там сталося абсолютно те ж, що після Великої французької буржуазної революції між революціонерами-буржуа і між аристократами. Тому що грузинська інтелігенція звикла не тільки, що ти завжди працюєш в університет, і син твій вступає до університету, і хабарі при вступі беруться інтелігенцією ж, зауважимо. Але й що режисер може, припустимо, зателефонувати президенту і сказати «от там когось постріляли, він хороший хлопець, хтось скоїв злочин, давай його випустимо». А зараз подзвонити нікому. І грузинська інтелігенція – це така грузинська Вандея».

Цікаво, що Грицак пише про те, що подзвонити насправді є кому, тільки от наразі корупція перейшла на високі владні щаблі…

Обережно, реформи!

Отож не дивно, що переважна більшість грузинської інтелігенції стала на бік головного опонента Саакашвілі Бідзини Іванішвілі і зіграла чималу роль у перемозі на виборах його політичної сили та його особисто. Тим більше, що Іванішвілі порятував їх – у своїх політичних інтересах, ясна річ, – від злиднів. Грузинський політолог Гела Васадзе зазначав: «Дуже багато представників творчої і наукової інтелігенції отримували зарплату від Іванішвілі. Він їх фактично утримував».

А тепер поставмо елементарне запитання: чи має європейські перспективи держава, де третина дітей не ходить до школи? Класик ідеології ринкового лібералізму Адам Сміт наполягав, що держава має дбати про дві речі, які самі по собі не приносять безпосереднього зиску: про добру освіту для всіх прошарків суспільства і про гарні комунікації, які є передумовою ефективного функціонування національної економіки. А один із основних ідейних опонентів Карла Маркса, німецький економіст Фрідріх Ліст вважав, що держава, яка проводить навздоганяльну модернізацію (вслід за передовими країнами) може економити на соціальній сфері, але повинна вкладати великі кошти в науку, освіту й культуру. Можливо, вони не мали рації? Чи, може, у сучасному світі фінансова стабільність і сприятливі умови для бізнесменів важать значно більше, ніж культура, наука й освіта?

Інакше кажучи, не все так просто з грузинськими реформами. Тим більше, що поруч – приклад Польщі, де, попри «шокову терапію», нелюдського обличчя новий лад ніколи не мав, де не знищені наукоємні галузі виробництва, де освітній і науковий потенціал не змарнований, а інтелігенція виступала промотором змін. Але польських радників Україна не запрошує…

Сергій Грабовськийкандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG