Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 06:28

Путін через агентуру в Україні реалізовує «план Б»?


«Меморіальний надгробний знак» із портретом президента Росії Володимира Путіна в образі Адольфа Гітлера, встановлений активістами руху «Автомайдан» біля будівлі посольства Росії в Києві. 18 березня 2015 року

«Меморіальний надгробний знак» із портретом президента Росії Володимира Путіна в образі Адольфа Гітлера, встановлений активістами руху «Автомайдан» біля будівлі посольства Росії в Києві. 18 березня 2015 року

Окрім агентури Кремля, є армія «корисних ідіотів», які легко купляються на «ідеї» цієї агентури

(Рубрика «Точка зору»)

Недавно мав розмову з одним військовим. Побував чоловік у «гарячих точках» за межами України, а зараз допомагає як волонтер українській армії. І ось під час розмови він сказав здавалось би банальну істину: мовляв, зброя, відповідне військове обладнання – це добре, та все ж головним є людський чинник.

Передишка для Путіна

Річна війна Росії з Україною виявилася не такою успішною для Путіна, як це йому хотілося. Вдалося взяти Крим, але не вдалося захопити ні Донецької, ні Луганської області, лише «відкусити» від них шматок території, де переважно зосереджена «індустріальна міць» Донбасу. Не вдалося взяти Харків (хоча це місто, завдячуючи своїм оборонним підприємствам, становило для росіян значний інтерес). Не вдалося також дестабілізувати ситуацію на Півдні України й «прорубати» коридор із Росії до Криму, не кажучи вже про «коридор» до Придністров’я.

Війна з Україною для Росії виявилася дуже затратною. Щоб хто не говорив, але санкції західних країн, введені проти Росії, дають знати про себе, а в перспективі можуть привести до дуже небажаних змін у російській економіці. Щоб «зберегти лице», російській владі доводиться вкладати величезні гроші у Крим, дотуючи цей регіон. Ці вкладення вдвічі перевищують дотації, що йдуть на неспокійну Ічкерію. Зрештою, реальна війна на Донбасі теж вартує чималенької копієчки, не кажучи вже про «двохсоті» й «трьохсоті» вантажі, які поступають звідти до Росії.

У нинішній ситуації Путіну потрібна передишка. Тому він змушений був піти на Мінськ-2. Навіть сам приїхав на переговори. Однак Путін не збирається відступати. У його планах наступ. А для цього треба ефективно використати передишку.

«Дивні» українські справи

Те, що твориться в Україні після Мінська-2, викликає чимало запитань.

Перше, що кидається в очі, це «дива» з валютою. Звісно, в країні війна, на окупованій території опинилося чимало підприємств, які давали валютну виручку. Закономірним у такій ситуації є знецінення гривні. Але коли сьогодні за долар дають 30 гривень, а завтра – 40, а післязавтра – 25, то це зовсім не економічна закономірність, а відверта маніпуляція. Такі «ігри» призвели до удару по середньому й малому бізнесу. Чимало підприємств змушені були піти на скорочення виробництва, відповідно, й на скорочення своїх працівників, а то й взагалі припинити свою діяльність. Не від одного підприємця довелося чути, що вони ще не переживали таких важких часів. «Ігри з валютою» практично вдарили по всіх верствах населення – і заможних, і не дуже заможних, і бідних. Адже коли відбулося знецінення національної валюти, почали різко зростати ціни. При цьому доходи в гривневому виражені основної маси населення аж ніяк не зросли, а, радше, скоротилися.

Та «ігри з валютою» це далеко не все. Не встигли вони закінчитися, як почалася війна з Коломойським. У Києві вирішили розібратися з цим дніпропетровським олігархом, відібравши в нього контроль за «Укрнафтою». Дійшло до серйозного конфлікту з використанням парамілітарних структур.

Розумію: Коломойський – не святий. Багато що йому можна закинути, зокрема й ситуацію з «Укрнафтою». Але це чи не єдиний олігарх, який від самого початку російсько-української війни став однозначно на український бік. Він та його команда допомагали українській армії й формували добровольчі загони. Завдяки цим людям вдалося не лише утримати ситуацію в ключовій Дніпропетровській області, а й у деяких інших регіонах Півдня й Сходу.

Чому київська влада вдарила саме по Коломойському, а не по тих олігархах, які й далі явно чи неявно працюють на «русский мир»? Показово, що Коломойського під час конфлікту навколо «Укрнафти» тролили саме проросійські мас-медіа, зокрема сумнозвісні «Вєсті». Конфлікт ніби завершився мирно. Коломойський пішов із Дніпропетровської ОДА. З ним пішла і його команда. Але хто від цього виграв?

Симптоматично: саме під час «наїздів» на Коломойського почалися активні «наїзди» на добровольчі батальйони, передусім на ті, що створені «Правим сектором». Чи випадково?

«Наїзди» на прем’єра Яценюка

Зараз все активніше починаються «наїзди» на прем’єра Яценюка. Мусується те, що він не «проводить реформи», що його кабмін корумпований і його треба переформатувати. Звісно, до нашого прем’єра є багато претензій. Але тролять його передусім проросійські мас-медіа, наприклад, телеканал «Інтер». Чому це вони роблять? Адже повалення Яценюка призведе до дестабілізації ситуації у вищих ешелонах влади, зокрема до розвалу коаліції у Верховній Раді. Кому це на руку – здогадатись нескладно. Зрештою, ще питання, хто прийде на місце Яценюка і наскільки ефективнішим буде цей новий прем’єр.

Й нарешті, чергова «реформа», яка може стати міною сповільненої дії. З 1 квітня вводяться нові тарифи на енергоносії, побутові послуги. Тарифи явно не підйомні для нашого збіднілого населення і, за великим рахунком, не є економічно обґрунтованими. Вкінці квітня доведеться вже платити по-новому. Чи не призведе це до початку соціальних протестів?

Хтось може скаже, що ті процеси, які відбуваються в нас після Мінська-2, є закономірними й об’єктивними і що від Росії вони не залежать. Але не треба особливо доводити, що в українських владних ешелонах, у мас-медіа, різних бізнесових, релігійних, громадських та політичних структурах, в тому числі й патріотичних, є чимало російської агентури. І діють вони достатньо кваліфіковано. А ще є армія «корисних ідіотів», які легко купляються на «ідеї» цієї агентури. Принаймні мені видається, що після Мінська-2 Путін через свою агентуру реалізовує своєрідний «план Б», щоб дестабілізувати ситуацію в Україні.

А далі може вступити «план А», коли почнеться реальний наступ. Адже тил буде достатньо розваленим – існуватиме тотальна недовіра до влади, населення деморалізоване, основна маса людей думатиме лише над тим, як вижити. Словом, народу буде не до опору.

Але повернемося до того військового, про якого говорилося на початку статті. Я запитав його про прогнози. Прогнози були невтішні. Він вважає, що весною чи влітку Росія відновить наступ й «пробиватиме» дорогу до Криму. Причому війна набуде дещо іншого характеру. Спочатку імітуватиметься наступ у північному напрямку, десь у районі Донецька чи Луганська, а потім ударять з моря на Маріуполь, можливо, й на інші міста Приазов’я (Бердянськ, Мелітополь). І якщо до того часу буде розбалансована влада в Києві, деморалізоване недолугими «реформами» населення, «оголений» Південь, забрані з фронту добровольчі загони – то чому б Путіну не спробувати реалізувати такий план?

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG