Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 00:59

«Усі, хто з армії, поліції, ФСБ опинився на Донбасі – повинні постати перед судом!» – чоловік Давидової


Cім'я Світлани Давидової. Архівне фото

Cім'я Світлани Давидової. Архівне фото

Журналістка Радіо Свобода побувала в гостях у Світлани Давидової, яку в Росії звинувачували в держзраді на користь України

Олександра Динько

Через два місяці після звільнення з СІЗО «Лефортово» звинувачена в дяржавній здраді на користь України багатодітна мати Світлана Давидова майже не виходить зі своєї квартири в облізлій дев’ятиповерхівці на околиці Вязьми. А якщо виходить, то тільки в супроводі інших.

Із СІЗО Світлану Давидову відпустили 3 лютого. 13 березня стало відомо, що кримінальну справу проти неї зупинили, жодної державної зради вона своїм дзвінком не зробила і має право на реабілітацію.

«Хтось вітає Світлану з хорошим кінцем, а я сумніваюся, що це кінець, – каже чоловік Світлани Анатолій Горлов. – Я думаю, що це тільки початок, і кінець може бути яким завгодно. Статистика у нас така – бандитська. Влада така – безпеку вона не гарантує».

Вязьма, місто в Смоленській області із 60 тисячами жителів, десяткам церков і соборів, по-російськи розбитими дорогами і пам’ятником Карлу Марксу, тепер славиться ще й «справою Давидової».

Рік тому Світлана, порівнявши почуту в маршрутці розмову про військовослужбовців, які в штатському «поїдуть у відрядження», і спорожнілу територію військової частини у себе під вікнами, зателефонувла до українського посольства.

«Я проти війни, я подумала, що вони, можливо, до України їдуть», – пояснювала вона пізніше.

Коли 21 лютого до квартири Давидових-Горлових прийшло ФСБ, Світлана годувала грудьми двомісячну доньку Кассандру. Після звільнення відтворити грудне годування повністю їй не вдалося і Кассандру догодовують сумішшю, про що всі в родині сильно шкодують.

«Зрадники батьківщини»

«Коли ми на слідчі дії до Москви поїхали, то приїжджали тут, кричали під вікнами «зрадники батьківщини», – розповідає Світлана Давидова. – Але одразу ж сіли на таксі і поїхали. Не місцеві це були».

Світлана Давидова з дітьми

Світлана Давидова з дітьми

Ці «немісцеві» не могли не знати, що кричать під вікнами квартири, в якій семеро маленьких дітей. Разом Світлана та Анатолій виховують сімох – старші від першого шлюбу Анатолія з сестрою Світлани Наталією і молодші від їхнього спільного шлюбу. Віком від 4 місяців до 12 років.

Коли Світлану затримали, про найдрібніші подробиці особистого життя Давидових-Горлових писали великі і маленькі видання. Але на інтерв’ю вони погоджуються швидко, хоча після звільнення спілкуватися з журналістами стали помітно рідше. Тільки пустивши мене до квартири, Анатолій скромно, але наполегливо просить у мене посвідчення: «А раптом ви з «Лайф-ньюз», – пояснює він.

Писали, що у них занадто багато дітей з дивними іменами, що живуть вони бідно, а в Світлани була підозріла звичка ходити з роботи додому пішки. Похмурим тлом у цих репортажах проходили вязьмівські місцеві пейзажі – понуро, брудно, звично. «Жах-жахіття», – але таке в будь-якому російському місті, що тут поробиш.

Всупереч всім фото в інтернеті, Світлана виглядає аж ніяк не на 50, як написала у своєму фейсбуці редактор одного модного російського ЗМІ у вигнанні. А як молода, спокійна і розважлива жінка. Згадуючи смикання тіток, які в магазині або в пісочниці кричать на одного чи двох таких затурканих ними малюків, не скажеш, що у Світлани дітей семеро.

Трикімнатна квартира, в якій Світлана, як сама каже, «живе все життя», також не дивує мене своєю бідністю. Так, там стоїть «радянська» стінка і подряпані шпалери, в яких, мабуть, минуло дитинство Світлани, а зараз проходить дитинство її дітей.

Діти Давидових-Горлових спокійні, добре і чисто одягнені. Старша 12-річна Оля відмінниця в школі і вчиться театральному мистецтву. Другокласниця Наталя – «хорошистка», займається вільною боротьбою. «Я сподіваюся, буде гордістю російського спорту», –​ каже Анатолій.

Що мене вражає справді сильно, то це перша Вяземська середня школа з поглибленим вивченням якихось предметів. До цієї радикально старої будівлі з прогнилими стінами, від яких жирними шарами відвалюється штукатурка, а віконні прорізи на фасаді забиті просто фанерою, я точно не повела б своїх дітей. А може повела б, якщо немає іншої школи?

І будівля дитячої спортивної школи, перед якою стоїть іржава вивіска «Центр ігрових видів спорту», а до дверей більше не підійти через калюжі талого снігу і жахливий бруд. І самі пилові вяземські дороги, якими їздять і шалені місцеві таксисти (сто рублів в будь-який кінець міста), і ходять тутешні. Адже тротуари – це просто заповнені водою ями – і люди змушені йти проїжджою частиною.

І те, що у Вязьмі один кінотеатр, і він не працює, а біля нього лежать мішки зі сміттям.

Схоже, що всім цим проблемам не один десяток років, а, може, і всі сто. Але хвилювали вони російську владу набагато менше, ніж особисте життя сім’ї Давидових-Горлових.

«Хотілося б, щоб місто військової слави відповідало своєму імені, – каже Світлана. – Я все життя цим займаюся. Мене всі проблеми хвилюють. Ось у нас проблема нещасного водоводу. Я неодноразово зверталася до адміністрації. Є проблеми з охороною здоров’я. Вибила я, щоб безкоштовні підручники в школі видавалися. Можливо, все це наклало відбиток на те, що сталося 21 січня».

Світлана Давидова поруч з Геннадієм Зюгановим на одному з мітингів КПРФ. Фото з книги Геннадія Зюганова «Сталін і сучасність», 2009

Світлана Давидова поруч з Геннадієм Зюгановим на одному з мітингів КПРФ. Фото з книги Геннадія Зюганова «Сталін і сучасність», 2009

«Чому у нас повинен бути гнилий водовід, якщо у нас і газ, і нафта? – Анатолій на цю ситуацію реагує набагато більш емоційно. – Чому влада не відповідає?! Школи до якого стану доведені! Де рами поміняли, де ні. Де дах залатали, де ні. Чому я не можу отримувати зарплату, щоб вистачало на всю сім’ю? Відповідь хто повинен дати? Влада повинна дати. Чому депутат Державної думи отримує по 400 тисяч рублів, а материнський капітал – така ж сума. А у них в місяць такі гроші. І ці люди вирішують питання війни і миру. Де ж справедливість і соціальна держава?!»

Мені брехав президент Путін

Президент брехав, що наших військ там немає! А вони там були! Нашим громадянам, мені брехав! Він повинен у відставку валити разом зі своїм єдиним фронтом і всіма панами

«Гіркін для мене – терорист, – заявляє Горлов. Анатолій і Світлана і зараз не приховують, що проти того, що відбувається в Україні. – Я бачу, що на Росію ніхто не напав, включно з НАТО. Це коли хтось говорить, що вони там (сепаратистські збройні формування на Донбасі, – ред.) Росію захищають. І президент брехав, що наших військ там немає! А вони там були! Не міжнародному співтовариству, а нашим громадянам, мені брехав! А тепер зізнався. Та після такого зізнаня він повинен у відставку валити разом зі своїм єдиним фронтом і всіма панами».

Анатолій Горлов з Кассандрою, праворуч Спартак

Анатолій Горлов з Кассандрою, праворуч Спартак

Подружжя тривалий час були друзями КПРФ, Світлана навіть балотувалася від комуністів у депутати різних рівнів. Але обидва відійшли від партії кілька років тому.

Зараз Анатолій – член партії Сергія Миронова «Справедлива Росія». Каже, що вибрав її, тому що це єдина структура, яка не була замішана в угодовстві з місцевою владою. Але коли Світлана потрапила до СІЗО, за них ніхто не заступився. Перший секретар Смоленського обкому сказав, що КПРФ не допомагає зрадникам, ні своїм, ні чужим.

«Єдина Росія» як консервативна партія створює основу для всього цього свавілля, що відбувається

«Мені дивно чути від Миронова, що Світлану треба морально засудити за те, що вона зробила. Не йому засуджувати. Поведінка всіх наших офіційних партій заслуговує осуду. У них у всіх шовіністичний відтінок. Миронов дискредитував соціал-демократію, Зюганов – комуністичний рух, про Жириновського вже можна мовчати, – описує Горлов партійну структуру Росії. – «Єдина Росія» як консервативна партія створює основу для всього цього свавілля, що відбувається».

Є точні відомості, що справу Світлани використовували, щоб змусити мовчати родичів наших військовослужбовців, які були в Україні

Першою, хто зателефонував Анатолію Горлову і запропонував допомогу, була помічниця Бориса Нємцова. Зараз Анатолій змушений порівнювати вбивство політика і справу своєї дружини: «Борис Юхимович готував доповідь, і вся ситуація зі Світланою могла її посилити, – говорить він. – Є точні відомості, що справу Світлани використовували, щоб змусити мовчати родичів наших військовослужбовців, які були в Україні».

Бабки мені кажуть услід: «О, бандерівець»

«Я йду до магазина, бабки мені кажуть услід: «О, бандерівець». А чого це раптом я бандерівець? – тепер Анатолій вважає, що атмосфера навколо їхньої сім’ї згущувалася задовго до арешту Світлани. – Або у адміністрації сидить бабця, торгує і кричить: «Судити таких, як ти, треба!» – це як?!»

Ще один дивовижний випадок стався, коли Світлана знайшла у маршрутці дорогий мобільний телефон і передала його водієві: «Одразу ж вривається до маршуртки жінка і кричить: де мій телефон! А як дізналися, що у водія, то двоє чоловіків відразу з маршрутки виходять, хоча хотіли далі їхати, – розповідають Світлана та Анатолій. – А потім ми цих двох бачимо серед понятих у нас вдома!»

«Сусіди нам раптом стали заважати, мовляв, ми музику голосно слухаємо, – каже Анатолій. – Приходили різні люди в різний час, то з «пенсійного» фонду, то ще звідкись. Причому і в неробочий час теж».

А перед самим арештом відремонтували під’їзд Давидових-Горлових – єдиний у всьому багатоквартирних будинку.

«Ніколи так добре не фарбували, – говорить Світлана – За тридцять п’ять років жодного разу».

Спартак боровся

Поки ми розмовляємо, Світлана тримає на руках чотиримісячну Кассандру. Біля неї постійно снує трирічний Спартак. Раз за разом зазирають до кімнати чотирирічний Артур і дворічний Едик. Старші дівчата Оля, Наташа і Свєта за цей час повертаються зі школи, переодягаються і розходяться на додаткові заняття.

Дітям ми пояснюємо все, як є. Пояснюємо, що не завжди поліцейський хороший, а той, хто сидить у в’язниці, поганий

«Дітям ми пояснюємо все, як є, – кажуть Світлана та Анатолій. – Пояснюємо, що не завжди поліцейський хороший, а той, хто сидить у в’язниці, поганий».

Анатолій обурений тим, що поліція і ФСБ обманом проникли до його квартири («дільничний подзвонив, сказав: відкрийте, на вас скаржаться сусіди»), забрали дружину і залишили без нагляду маленьких дітей, а найменшу без материнського молока: «Мені сказали: «Напиши заяву, що береш на себе відповідальність». Я написав – і що? У мене молоко від цього стало прибувати? – майже кричить Анатолій. – Мене в магазин випустили з квартири тільки о восьмій годині вечора. Це скільки разів треба було вже годувати цю дитину?!»

«Вони, звичайно, сильно переживали, поки мене не було, – розповідає Світлана. – І успішність в старших знизилася. Я навіть зошити їх подивилася, і за почерком видно, що щось не в порядку. І Спартак у нас дуже вразливий, він може і захворіти від переживань, температура піднімається».

Наталя, сестра Світлани і мати старших дітей у сім’ї, звільнилася з роботи і переїхала до Вязьми дивитися за дітьми, поки Світлана була в СІЗО. Допомагає і бабуся, мати Світлани та Наталі. «Хоча, – зі сміхом розповідає Анатолій, – у бабусі на місці голови телевізор, і коли в будинок приходили українські кореспонденти, бабуся називала їх «представниками хунти».

Стасус багатодітної сім’ї Давидови-Горлови не отримують. «Це нічим не допоможе. Тільки інспектори будуть снувати один за одним».

Що таке органи державної опіки, Анатолій дізнався, коли під час арешту Світлани та його від’їзду до Москви, на них намагалися скласти акт за те, що діти залишилися без батьків. Хоча в будинку були Наталя та бабуся.

«Органи опіки зараз кажуть: «Ми за сім’єю Давидових спостерігаємо». Так мені це тільки підозріло! – обурюється Анатолій. – Це поліцейське спостереження. Нічим вони нам не допомогли».

9-ти річна Наташа Горлова займається вільною боротьбою

9-ти річна Наташа Горлова займається вільною боротьбою

Знамениті сертифікати на материнський капітал, який становить 400 тисяч рублів і місячну зарплату депутата Держдуми, вони також не використовують. За суму вартістю трохи більше від 6 з половиною тисяч доларів поліпшити їхні житлові умови неможливо. «Можна тільки влізти в борги в банку», – каже Анатолій. Сертифікат можна використовувати на пенсію або на навчання дітей. Видається він, до речі, тільки одного разу, а не на кожну дитину.

Єдине, за що Давидови-Горлови дійсно вдячні державі, це за «родовий сертифікат». «Ось за можливість не народжувати в такій лікарні, як Вяземська, ми вдячні. Світлана народжувала в Москві. У нас всі діти, що у Вязьмі народилися, хворі. А всі, що в Москві, всі здорові», – кажуть вони.

Дві старші дівчинки в сім’ї хворі на цукровий діабет та інсулінозалежні. Їх ніколи не залишають без нагляду.

Я, мабуть, в мільйонний раз ставлю питання, чому у їхніх дітей такі незвичайні імена.

«Подобається мені це ім’я, – говорить Світлана, тримаючи на руках Кассандру, названу ім’ям міфічної давньогрецької пророчиці, в чиї передбачення ніхто не вірив, а вони завжди збувалися. – Вона як тільки народилася, я відразу зрозуміла: буде Кассандра».

«Хочеться, щоб людина була активна, – пояснює Анатолій. – У них імена людей, які гідно вийшли з непростої життєвої ситуації. І ми хочемо, щоб наші діти життя своє достойно прожили. Ім’я також має значення».

– А хто такий був Спартак, ти знаєш? – питаю я у самого хлопчика.

– Спартак змагався, – відповідає він.

Я не ворог Росії

Цього разу я була в Росії 10 днів, і вона була різна. Я бачила, як в дорогому готелі засідають фашисти, а під готелем поліція пхала до своїх воронків дівчат-антифашисток. Я їхала бізнес-класом сучасного поїзда «Сапсан», де дають гарячий обід, свіжі фрукти, каву і коньяк, а за вікнами проносилися почорнілі зруйновані і житлові села без звичних нам городів і садів, оточені глухими лісами. Чула, як дівчина, яка працює на рецепції московського готелю, скаржилась своєму колезі, що не може купити матері якісь іноземні ліки. «Вони кажуть, що Крим наш!» – з надривом говорила вона.

«Ось Нємцов для нас Росія, – робить рукою характерний жест Анатолій Горлов. – Політично я його не підтримував і ніколи б за нього не голосував. Але якби йому була допомога потрібна, щоб він живий залишився, я б не замислювався».

Світлана та Анатолій події в Україні війною не вважають, а в Вязьмі про війну ніхто і не говорить. «Люди намагаються від цього відходити. І слово «війна» ніхто намагається не вимовляти», – каже Анатолій.

Громадяни Росії, які чомусь в «ДНР» і «ЛНР» зі зброєю в руках. Всі, хто там воював, хто пішов у відпустку з армії, поліції, ФСБ і опинився на Донбасі – всі повинні постати перед судом!

Влітку Анатолій звертався до голови ФСБ Олександра Бортнікова з приводу телевізійних програм Дмитра Кисельова. Відповідати за те, що люди вбивають один одного, повинні якраз ті, хто розпалює війну, вважає Горлов. «Ось цей бардак треба закінчувати. Це не війна, а злочин, і він є в кодексі Росії. І нашим органам слід цим зайнятися – хто розпалює цю війну, – говорить Горлов. – Хто там зі зброєю в руках? Чому там люди не можуть жити? Громадяни Росії, які чомусь в «ДНР» і «ЛНР» зі зброєю в руках, – ними повинні займатися правоохоронні органи і України, і Росії. Всі, хто там воював, хто пішов у відпустку з армії, поліції, ФСБ і опинився на Донбасі – всі повинні постати перед судом!»

«І Ви не боїтеся про це говорити?», – запитую я, розуміючи, що на захист цієї сім’ї не стане ніхто, окрім ЗМІ та громадських правозахисних організацій.

Якщо ми, громадяни, тепер свою країну не відстоїмо правдою, за нас її ніхто не буде відстоювати. Це в наших дітей життя не буде, це у нас не буде зарплат і пенсій, як на Донбасі. І будемо ми жити в страху. А так жити не можна

«Давайте я буду боятися! Думаєте, мені за це посилений пайок дадуть чи буде надбавка до зарплати? – Анатолій щиро здивований моїм питанням. – Я розумію одне: якщо ми, громадяни, тепер свою країну не відстоїмо правдою, за нас її ніхто не буде відстоювати. Завтра ці бандити заполонять наші вулиці і будуть нам вказувати. Це в наших дітей життя не буде, це у нас не буде зарплат і пенсій, як на Донбасі. І будемо ми жити в страху. А так жити не можна».

Мене турбує, що Світлана не виходить сама на вулицю, і я питаю, чи не погрожують їм. «Якщо подивитися на коментарі в інтернеті, то так. Це все-таки не роботи, а люди написали, – відповідають вони. – Ми хочемо процес реабілітації пройти максимально спокійно».

«Страх є, – каже Анатолій. – Кожна людина боїться, і всі ми чогось боїмося і повинні бути обережними. Але обережність не повинна нас заганяти в кут. Тоді нас всіх придушать в таких квартирах, і ні про кого не дізнається ніхто. І треба, щоб, як Світлані, суспільство допомогло».

«Я як була борцем, так і залишаюся», – стверджує сама Світлана.

«Слова, вільні ЗМІ – все, до чого ми маємо доступ, ми повинні використовувати, – рубає Анатолій. – А якщо не будемо користуватися, то і це заберуть. І будемо жити, як в часи Катерини. Тільки всі думають, що будуть в позолочених сукнях ходити. А буде, як і було, насправді – кріпосне право».

За кадром цієї історії, але не для мене, залишається старша сестра Наталя. У розмові в квартирі вона не бере участь, увесь цей час дивиться за дітьми. Але саме Наташа, професійний краєзнавець, член Спілки краєзнавців Росії, показує мені Вязьму такою, якою любить її сама. Вона ж дбайливо після екскурсії веде мене до кафе, щоб я точно була сита. І їде зі мною на вокзал, щоб я безпечно купила квиток до Мінська і зі мною все було в порядку.

Наталія дарує мені на прощання свою брошуру про декабриста Якушкіна, уродженця вяземської землі. «Він сам не вважав себе декабристом», – каже Наталя. І розповідає, що коли досліджувала його біографію, зробила навіть невелике наукове відкриття: Якушкін і Грибоєдов були родичами.

Роботу свою Наташа присвятила дідові – Івану Прокоповичу Давидову, ветерану Великої вітчизняної війни, кавалеру ордена Слави.

Епіграфом до брошури стоїть вірш, підписаний: Йосип Джугашвілі, 1895

Оригінал матеріалу – на сайті білоруської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG