Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 22:48

«Наша церква перетворюється на церкву в діаспорі». Великдень по-українськи в окупованому Криму


У храмі Сімферополя, 12 квітня 2015 року

У храмі Сімферополя, 12 квітня 2015 року

«Я не дуже релігійна людина, але хочу бути разом із цими людьми. Бо тут усі свої» –парафіянки Київського патріархату

Уже другий Великдень українці Криму зустрічають в окупації, в умовах антиукраїнських репресій і планового знищення на півострові всього, що нагадувало б про Україну. Останнім прихистком українства в Криму стала Українська православна церква Київського патріархату, її храми на півострові.

У Сімферопольському кафедральному соборі святих рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги УПЦ Київського патріархату великодньої ночі було велелюдно. Тут і старі знайомі – кримські українці, активісти, громадські діячі – і віряни, які після анексії Криму принципово перейшли з парафій Московського патріархату до храмів Київського, і ті, хто прийшов сюди вперше.

«Я не дуже релігійна людина, – зізнається дівчина. – Проте сьогодні дуже хочу бути тут разом із цими людьми. Бо тут усі свої».

За цей рік людей стало в церкві більше. Громада об'єдналася. Це єдине місце, де вони собі дозволяють розмовляти, жартувати і думати по-українському
Однак про політику тут не говорять, щоб ані парафіян, ані мене не звинуватили, що я тут церкву перетворив на якийсь політичний антиросійський клуб

«Дуже багато нових парафіян з'явилося, – каже архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент. – Приїздять з різних міст – із Алушти, Ялти, Севастополя, Сак. За цей рік людей стало в церкві більше. Громада об'єдналася. Люди хочуть ходити до церкви. Вони самі для себе відкрили, що Українська православна церква Київського патріархату, яка залишилася в Криму, – це єдиний центр, духовний і культурний, де українці Криму можуть вільно почуватися. Це єдине місце, де вони собі дозволяють розмовляти, жартувати і думати по-українському. Наша церква зараз перетворюється на церкву в діаспорі. Так було, коли українці їхали за кордон, вони створювали там собі такий духовний осередок. Однак про політику тут не говорять, щоб не скомпрометувати нашу церкву, щоб ані парафіян, ані мене не звинуватили, що я тут церкву перетворив на якийсь політичний антиросійський клуб. Тому сюди люди приходять лише для того, щоб молитися».

Весь цей важкий рік молилися парафіяни і за збереження в Криму Української православної церкви Київського патріархату. До планів окупантів входило її знищення. Оренда будівлі, в якій розташовується храм святих Володимира і Ольги, всі попередні роки коштувала Кримській єпархії УПЦ КП одну символічну гривню за рік. Нова «російська» влада Криму вирішила брати з української церкви за оренду за комерційними розцінками – за курсом 600 тисяч гривень на рік.

Якщо людина хоче бути вільною, вона буде вільною, тому що Бог нам дарував цю свободу

«Уперше за останній рік зустрічаю свято зі спокійним серцем, – зізнається архієпископ. – Весь цей рік ми не знали, чим він для нас завершиться і чи зустрінемо ми Великдень тут. Початок Великого посту ознаменувався тим, що був лист за листом – спочатку про те, що вартість оренди будівлі підвищують, потім – що забирають землю, яку нам колись надали під будівництво храму, потім – що парафії ліквідують, потім священики сказали, що вони роз'їжджаються. Та з Божою допомогою до кінця посту всі ці проблеми розв'язалися. Вартість оренди нам пообіцяли зберегти дотеперішню: одна гривня на рік. І землю залишили».

«Смертю смерть подолав» – лунає у всіх православних храмах, змушуючи вірити у диво Христового воскресіння. Вірити серцем побажав своїм парафіянам архиєпископ Климент.

«Вірити у те, що Христос воскрес не абстрактно, не тому, що традиція – свято, треба йти до церкви, а вірити серцем. І тоді людина дістане все, про що просить. Якщо людина хоче бути вільною, вона буде вільною, тому що Бог нам дарував цю волю», – сказав владика.

«Христос воскрес! Воскресне Україна!» – кажуть кримські українці. Кому належить авторство цих слів і коли вони народилися, достеменно не відомо. У різні періоди історії України українці вкладали в них, здавалося б, різний сенс – надію на падіння комуністичного режиму, на здобуття незалежності, збереження мови, національної ідентичності й культури, становлення демократії та європейських цінностей. Та всі ці надії завжди об'єднувало одне: любов до України і віра в те, що вона стане вільною. Зараз ці слова набули майже буквального сенсу. Розшматована, зранена війною і спливаюча кров'ю Україна, як ніколи, потребує віри. Віри у диво.

«Наші національні традиції набувають нового сенсу – духовного, історичного, політичного, – продовжує владика Климент. – Одна річ, коли ми кажемо «Христос воскрес! Воскресне Україна!», маючи на увазі щось абстрактне, тоді це просто слова. А коли кожне слово вимовляється зі значенням, то з цієї миті починається сила слова, а слово, як ми знаємо, животворить».

З вірою в серці, з надією на чудесне зцілення України, кажуть «Христос воскрес! Воскресне Україна!» і парафіяни, що опинилися в анексованому Криму.

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG