Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 20:08

У Росії заборонили фільм про сталінські часи


Плакат фільму «Номер 44» («Child 44» – «Малюк 44» – в оригіналі)

Плакат фільму «Номер 44» («Child 44» – «Малюк 44» – в оригіналі)

У фільмі багато нісенітниць, але одна справа – порушення історичної правди в художньому фільмі, а інша – заборона цього фільму – критик

Російська кінокомпанія «Централ Партнершип» за день до прем'єри відкликала з Міністерства культури вже схвалену заявку на прокатне посвідчення для фільму «Номер 44» («Child 44» – «Малюк 44» – в оригіналі) спільного виробництва США та деяких європейських країн. У картині, знятій в жанрі трилера, розповідається вигадана історія про пошук серійного вбивці співробітником радянської внутрішньої розвідки в 1953 році, незадовго до смерті Сталіна. Кінотеатри поспіхом скасовують сеанси і видаляють зі своїх сайтів всі згадки про фільм, показ якого визнаний Мінкультом «неприпустимим» напередодні 70-річчя перемоги СРСР у Великій вітчизняній війні. Кінокритики говорять про перший випадок цензури такого роду в сучасній Росії.

Дія двогодинної картини відбувається в 1953 році, незадовго до смерті вождя. В її основі – книга молодого британського письменника Тома Роба Сміта, за яку в 2008 році він отримав премію імені Яна Флемінга «Сталевий кинджал» англійської асоціації письменників-криміналістів. Режисер фільму – також британець шведського походження Даніель Еспіноса. Головний герой – Лев Демидов (його грає голлівудський актор Том Харді). Демидов, вихованець дитячого будинку, який вижив під час Голодомору, працює в якійсь спецслужбі під назвою «НГБ» і шукає ворогів народу. У якийсь момент до списку цих ворогів потрапляє його власна дружина, Демидова понижають до нижчої міліцейської посади і висилають подалі зі столиці. У місті, де він повинен почати нове життя, Демидов виходить на слід маніяка, який вбиває дітей, але розуміє, що, крім нього, в розслідуванні вбивств ніхто не зацікавлений. Ба більше, колишні колеги з «НГБ» починають переслідувати його самого.

Про те, що фільм знятий з прокату, спочатку повідомив з посиланням на «джерела в кінотеатральних колах» ТАСС, а незабаром після цього на сайті Міністерства культури було розміщено спільну заяву відомства та фірми-прокатника. Якщо судити за цим документом, інтереси приватного бізнесу і держави у випадку з фільмом «Номер 44» повністю збіглися – незрозумілим залишається лише те, чому крамола була виявлена і вилучена менш, ніж за добу до запланованої прем'єри.

Володимир Мединський

Володимир Мединський

Зняття фільму з прокату прокоментував і сам міністр культури Росії Володимир Мединський. За його словами, в «Номері 44» «показана не країна, а Мордор, з фізично і морально неповноцінними недолюдками, криваве місиво в кадрі з якихось орків і упирів». Зазначимо, що це визначення є практично дослівною цитатою з рецензії на фільм, опублікованої на сайті газети «Культура» публіцистом Єгором Холмогоровим.

В одному з московських кінотеатрів, де в четвер мав розпочатися прокат фільму, Радіо Свобода підтвердили скасування всіх сеансів «Номера 44». За інформацією «Медузи», фільм зняли з прокату і в одній з найбільших російських мереж кінотеатрів «Формула кіно». При цьому, запис про отримання картиною прокатного посвідчення, як і раніше, доступний в державному реєстрі на сайті Міністерства культури.

Кадр з фільму: Лев Демидов (Том Харді) і його дружина Раїса (Нумі Рапас)

Кадр з фільму: Лев Демидов (Том Харді) і його дружина Раїса (Нумі Рапас)

Павло Степанов, генеральний директор «Централ Партнершип», розповів сайту «Бюлетень кінопрокатника», що права на показ фільму «Номер 44» були куплені його компанією ще в 2011 році. За 4 роки до сценарію фільму на прохання російської сторони були внесені зміни, однак результат роботи виявився незадовільним. Степанов підкреслив, що «вважає важливим в майбутньому посилити контроль держави за прокатом фільмів, що мають соціально важливий контекст».

Кінокритик, оглядач радіостанції «Вести-ФМ» Антон Долін говорить про унікальність цього випадку в сучасній російській історії і називає те, що трапилося цензурою:

– Мені здається, це якийсь збіг чинників. Зараз всі готуються до ювілею Перемоги, постійно всюди звучить думка про те, що Росія оточена недоброзичливцями і змовниками, і абсолютно випадковий та ненавмисний збіг цієї вельми скромної картини, трилера за жанром, що розповідає не стільки кримінальну історію, яка там в центрі, скільки просто про те, що таке був сталінський СРСР, цей збіг визнали недоречним.

Насправді, фільмів про сталінську Росію знімається за кордоном не так вже й багато. Як і раніше, це тема за сімома печатками, вона, в основному, цікава історикам, а звичайні смертні, для яких знімається жанрове кіно, мало що знають про це, крім того, що це, начебто, була імперія зла, як кажуть. Фільм, що розповідає про імперію зла в захопливій формі кримінального трилера – це те, що спробували зробити усіма своїми силами автори і, мені здається, цілком в цьому досягли успіху. Якщо Росія і багато пострадянських республік – це країни, де над численними нісенітницями фільму, напевно, глядачі б сміялися, то в інших місцях все це могли б сприйняти за чисту монету.

Я впевнений, що ні до жодної пропагандистської кампанії це стосунку не має

Я впевнений, що ні до жодної пропагандистської кампанії це стосунку не має, як не має стосунку і першоджерело – британський роман, опублікований в 2008 році, опублікований потім російською мовою теж і, наскільки я пам'ятаю, жодного обурення ні в кого не викликав. Не він перший, не він останній.

– Наскільки реалістично ця «сталінська Росія» показана в цьому фільмі?

– По-моєму, вона показана абсолютно нереалістично. Я не історик, не можу судити про багато речей, але про це говорить навіть така примітивна деталь, як етикет спілкування між людьми. Вони в якісь невідповідні моменти називають один одного на прізвища, іноді називають один одного на імена, але завжди на повні й ніколи –скороченим чи зменшувальним, навіть якщо йдеться про подружжя, яке в одному ліжку, чи про найближчих друзів.

З погляду історії – це все досить сумнівно, особливо те, що стосується сценарної частини. А художники-постановники, художники по костюмах працювали, як мені здалося, чудово

Вбивства відбуваються дуже театрально, на тлі спеціальної стіни для розстрілів. І раптом це вбивство, до якого засуджені герої, скасовується, тому що один з них повідомляє, що його дружина вагітна. Чому, хто міг таке скасувати... І, нарешті, головна концепція, на якій все базується, пов'язана з дивним міфом, не знаю, які його джерела, про те, що в сталінському СРСР слідчого, який натрапив на справу маніяка, коїть серійні вбивства, могли заслати, позбавити посади, чи засудити до смерті тільки за те, що він почав це розслідувати. І не тому, що вбивця – це якийсь вищий чин зі сталінської ієрархії влади, а виключно з тієї причини, що, за офіційною версією, в сталінському Радянському Союзі не може бути вбивств, не може бути жодного криміналу, оскільки вже досягнутий комунізм, люди живуть щасливо і ніхто нікого не вбиває. По-моєму, це якась нісенітниця. Всі ми виховані на фільмі «Місце зустрічі змінити не можна», який стверджує рівно протилежне: що після Другої світової війни був неймовірний розгул злочинності, і міліція досить героїчно з цим боролася, була величезна кількість різних злочинів, убивств, були маніяки, були серійні вбивства, і ніхто цього не збирався замовчувати. Незважаючи на те, звичайно, що ставлення держави до так званих ворогів народу і до злочинців, кримінальних злочинців, було однаковим. Але це інше питання, яке у фільмі ніяк не порушується. З погляду історії – це все досить сумнівно, особливо те, що стосується сценарної частини. А художники-постановники, художники по костюмах працювали, як мені здалося, чудово і дуже ретельно.

Одна справа – порушення історичної правди в художньому, ігровому фільмі, а інша – заборона цього фільму за порушення правди. Якщо за цими принципами забороняти кіно, вже точно тоді і «Анну Кареніну» Джо Райта треба було забороняти

Але ми всі розуміємо, що це кіно, це все умовно, що це все неправда, що це вигадана історія. І тому одна справа – порушення історичної правди в художньому, ігровому фільмі, а інша справа – заборона цього фільму за порушення правди. Якщо за цими принципами забороняти кіно, вже точно тоді і «Анну Кареніну» Джо Райта, яка з великим успіхом пройшла в російських кінотеатрах, треба було забороняти.

Кадр з фільму

Кадр з фільму

– У заяві Міністерства культури говориться, що за підсумками прес-перегляду в самому міністерстві «надійшли деякі питання». Як відреагували на фільм люди, які разом з Вами сиділи в залі і фільм дивилися? У них були запитання, через які могли заборонити фільм?

Я дивився це не в Мінкульті, а в звичайному кінотеатрі, люди дуже багато сміялися, незважаючи на те, що фільм формально позбавлений будь-якого гумору, він навіть перебільшено, я б сказав, серйозний. Але мені здається, що у жодної людини не виникло припущення, що це якась кампанія з очорнення Росії

– Питань не було. Заборона – це не та категорія, якою мислять критики і глядачі, якщо це адекватні люди. Я дивився це не в Мінкульті, а в звичайному кінотеатрі, люди дуже багато сміялися, незважаючи на те, що фільм формально позбавлений будь-якого гумору, він навіть перебільшено, я б сказав, серйозний. Але мені здається, що у жодної людини не виникло припущення, що це якась кампанія з очорнення або навмисне бажання людей показати Росію, як щось дуже страшне. Тим більше, що йдеться про сталінську Росію. Швидше, це бажання екзотики, абсолютно нормальне.

Сталінська Росія – це екзотичне місце дії, екзотичний час дії для будь-якого жителя Європи чи Америки. До речі, хотів би уточнити: фільм називають голлівудським, так, голлівудська студія брала участь у роботі над ним – але взагалі в цій картині брали участь, в основному, британці і шведи. І автор першоджерела – шведського походження британський письменник. І в головних ролях там Геррі Олдман і Том Харді, артисти англійські, і Нумі Рапас – актриса шведська. І режисер теж швед, який працює в Англії, а продюсер – Рідлі Скотт – теж британець.

– Що Ви можете сказати про цього режисера, Даніеле Еспіноса?

– Я не дивився його два попередні фільми, але у нього хороша репутація. Мені здається, він міцний профі, який, як будь-який міцний профі, візьметься за будь-який матеріал незалежно від того, де і коли відбувається дія, спробує залучити тих консультантів, яких зможе. Мабуть, в цьому випадку консультанти йому трапилися фігові.

– Гендиректор «Централ Партнершип» Павло Степанов говорить, що права на фільм були куплені ще в 2011 році, і за чотири роки в сценарій фільму на прохання російської сторони вносилися зміни. Це взагалі поширена практика, щоб на прохання, або на вимогу, або за погодженням з однією з країн прокату вносилися зміни на сценарному рівні в картину?

– Це, звичайно, буває, але я дуже сумніваюся, що російські прокатники могли вплинути на діяльність продюсерів. Це звучить досить дивно. Але взагалі таке буває, коли для кожної конкретної країни робиться свій варіант прокатної картини, з якого вирізується або при озвучці змінюється щось, що може викликати негативну реакцію.

– Наскільки чутливим з фінансової точки зору може бути такий крок для прокатника?

– Я цифри назвати не можу. Я навіть собі цього не уявляю. Але, безумовно, це момент вкрай неприємний, особливо для директорів кінотеатральних мереж. Вони, очевидно, розпланували цей фільм, поставили сеанси, були готові продавати на них квитки, може, щось і продали вже, а тепер терміново вони змушені ці сеанси міняти на інші, все перепланувати. Звичайно, це не так просто, і звичайно, якусь неустойку прокатникам доведеться кінотеатрам виплачувати.

– Раніше таке в сучасній російській історії було?

– Ні, це прецедент, таке відбувається вперше.

– Це можна назвати цензурою?

– Безумовно.

Напередодні в інтернеті було опубліковано відразу кілька викривальних рецензій на фільм «Номер 44». У вже згаданій статті на сайті газети «Культура» він був названий «типовим продуктом західної русофобії», в іншій замітці – «ідіотським атракціоном». У рецензії на сайті «Фільм.ру» творців фільму і зовсім порівняли з нацистами. При цьому, книга Тома Роба Сміта, за якою знятий «Номер 44», була видана в Росії російською мовою в 2012 році, її досі вільно можна купити в інтернет-магазинах.

Обкладинка книги Тома Роба Сміта

Обкладинка книги Тома Роба Сміта

У 2008 році Сміт, якому тоді було всього 29 років, розповідав Радіо Свобода, що в основі задуму книги лежала, серед інших, історія радянського серійного вбивці Андрія Чикатила: «Що стосується самого сюжету, то він повністю вигаданий. Всі персонажі роману і події в ньому – плід моєї уяви, в тому числі, і головний герой, якого висилають до уральського міста, також вигаданий. Це не реальне місто. Так що роман – плід уяви його автора. Однак його дія відбувається на реальному тлі. На багато чого, що відбувається в моєму романі, вплинули, зокрема, подробиці справи Чикатило. Багато що в моїй книзі навіяне цією справою. Зокрема, те, як легко люди з психічними відхиленнями ставали підозрюваними в цій справі. Те, як їх злочинно допитували, як помилково звинувачували у вбивствах. І це в той час, коли справжній вбивця розгулював на волі. Так що щось в романі взято з реальних подій».

Зняття фільму «Номер 44» з російського прокату стало другим за короткий термін скандалом такого роду в Росії – після історії з постановкою опери «Тангейзер» в Новосибірському театрі опери та балету. Сучасна інтерпретація опери обурила так звану «православну громадськість» і призвела до звільнення директора театру Бориса Медзріча і зняття вистави з репертуару. Щодо кіно, то серед найвідоміших випадків боротьби держав зі своїм негативним образом на екрані можна назвати заборонені в Казахстані фільми про Бората і нещодавню комедію «Інтерв'ю», через яку компанія Sony зазнала атаки північнокорейських хакерів.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG